Верховний суд розглянув справу № 910/11491/17, суть якої полягає в наступному. Між суб'єктами господарської діяльності був укладений попередній договір про укладення основного договору оренди у встановлений термін. Згідно з цією угодою, позивач перерахував гарантійний платіж. Але основний договір так і не був укладений, а гарантійний платіж безпідставно утримувався відповідачем. Ця обставина стала предметом позову. Також позивач вимагав відшкодування інфляційних втрат і 3% річних (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Суди нижчих інстанцій позов відхилили. Аргументи були наступні: після закінчення терміну дії попереднього договору сторони змінили предмет оренди і розмір оплати. У подальшому основний договір так і не був підписаний, а незабаром позивач взагалі відмовився від його укладення, що було розцінено як ухилення. Тому, згідно з попередньою угодою, гарантійний платіж поверненню не підлягає.
Верховний суд дійшов висновку, що згідно Цивільного і Господарського кодексам, єдине зобов'язання сторін попереднього договору - укласти основний договір до призначеного терміну. Тому усі зміни істотних умов можуть бути здійснені також в межах цього терміну. Проте в цій справі умови змінилися значно пізніше і торкаються узгодження вже нового договору оренди. Оскільки основний договір так і не був укладений, попередній гарантійний платіж являється авансом і підлягає поверненню. В той же час, нарахування інфляційних втрат і 3% є безпідставними, оскільки вони стягуюються у разі невиконання зобов'язань, а аванс не може вважатися таким згідно Цивільного кодексу.
