12 квітня Верховний суд виніс постанову, яка звертає увагу місцевих рад на дисципліну прийняття рішень за договорами користування земельними ділянками. У цьому спорі звернутися в суд позивача змусила бездіяльність місцевої ради, з якою було укладено договір оренди землі.
Орендар (підприємство) звернувся до орендодавця (міськрада) з проханням припинити право користування землею, тим самим реалізувавши своє право на добровільну відмову від оренди. Але міськрада не діяла - тривалий час не приймала відповідне рішення про припинення права користування земельною ділянкою, і не повідомляла про таке рішення органам держреєстрації. Тобто de facto міськрада не прийняла добровільної відмови позивача від права користування земельною ділянкою, та припинення договірних зобов'язань сторін не відбулося.
Суд першої інстанції позов про розірвання договору задовольнив, а апеляційний суд залишив це рішення в силі. Суди визнали порушення прав позивача зважаючи на те, що орендар в межах своїх прав добровільно відмовився від оренди, про що належним чином повідомив орендодавцю, проте відповідач питання про припинення спірного договору не вирішив.
Але міськрада не погодилася зі звинуваченнями в своїй бездіяльності, і ключовим аргументом її касаційної скарги була необхідність проходження тривалої процедури підготовки рішення про визнання добровільної відмови (яка до того ж, на думку касатора, не відноситься до компетенції суду). Крім того, на думку міськради, позивачем не доведена відмова в задоволенні клопотання, з яким він звертався до міськради, в зв'язку з чим предмет спору між сторонами відсутній, підстав для звернення до суду не було, а позивачем в позові не доведено порушення його прав з боку відповідача.
Проте, міськраді не вдалося переконати Верховний суд, який звернув увагу на те, що в договорі оренди узгоджена можливість його розірвання в односторонньому порядку. При цьому дія договору припиняється, зокрема, у випадках, передбачених законом або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін. Схвалюючи рішення місцевого та апеляційного судів, Верховний суд вказав на те, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не встановлено будь-яких поважних причин, які могли б бути враховані судом при оцінці бездіяльності відповідача. При цьому були критично сприйняті відсилання до регламентної процедури, оскільки вони не виправдовують тривалих строків прийняття рішення міськрадою.
Таким чином, було підтверджено на найвищому судовому рівні те, що в даному випадку права орендаря були порушені міськрадою. Такий висновок міститься в постанові Верховного суду від 12 квітня по справі№ 904/7057/17.
