Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську
ЗЕД

Спеціальні санкції: пережиток минулого або інструмент тиску на бізнес?

11 березня 2019, 17:10
1800
0
Реклама

Лютий 2019 року почався з хорошої новини для бізнесу - набув чинності Закон про валюту, який виключив ст. 37 із Закону про зовнішньоекономічну діяльність (ЗЕД), а разом з нею й можливість подальшого застосування спеціальних санкцій.

Однак, попри скасування, ст. 37 продовжує переслідувати компанії, до яких санкції були застосовані до набуття чинності Закону про валюту.

Наскільки юридично допустимим є таке існування ст. 37 та актів, прийнятих на її виконання, спробуємо розглянути крізь призму 4-х законів логіки - достатньої підстави, виключеного третього, тотожності, несуперечності.

Коротка "біографія" ст. 37

Закон про ЗЕД, а разом з ним і ст. 37, набули чинності ще на початку 90-х.

За період дії ст. 37, санкції досить активно застосовувалися за ініціативою державних органів через накази МЕРТ до іноземних та українських суб'єктів ЗЕД.

Основною ідеєю санкцій було покарання суб'єктів ЗЕД за порушення валютного, митного, податкового, іншого законодавства ЗЕД шляхом застосування штрафу, тимчасової заборони на ЗЕД або індивідуального ліцензування.

Проте, з часом санкції стали одним з механізмів тиску на бізнес зі сторони державних органів та спричинили високі корупційні ризики.

Тому останніми роками бізнес-спільнота з метою поліпшення бізнес-клімату в Україні активно боролася над зміною та/або повним скасуванням ст. 37.

Зрештою, було ухвалено Закон про валюту, який з набуттям чинності виключив ст. 37.

Усе начебто непогано, але є одне "але" - Мінекономрозвитку (МЕРТ) вважає, що ст. 37 продовжує працювати для "старих" підсанкційних суб'єктів ЗЕД.

Позиція МЕРТ - достатність підстав

Закон достатньої підстави (лат. - lex rationis determinatis seu sufficientis) - жодне твердження не може бути справедливим  без достатньої підстави.

Свою позицію МЕРТ пояснює рішенням Конституційного суду (КСУ) за 1999 рік, згідно з яким для юридичних осіб закон має зворотню (ретроактивну) дію у разі прямої вказівки про це у законі.

Відсутність у Законі про валюту "прямої вказівки" про ретроактивну дію скасування ст. 37, на думку МЕРТ, є достатньою підставою для подальшого застосування ст. 37 і пов'язаної з нею нормативної бази до бізнесу, що раніше потрапив під санкції.

Проте для підсанкційного бізнесу одразу виникає багато питань: "як далі подаватися на індивідуальну ліцензію якщо, по факту, ст. 37 вже немає ?", "чи може подовжуватися дія тимчасової заборони ЗЕД, якщо, знову ж таки, ст. 37 вже немає ?", "чи залишаються діяти накази МЕРТ, які було прийнято на підставі ст. 37, якої вже немає ?".

Можливо, відповіді на ці та інші питання лежать в площині практики тлумачення і застосування національними судами способів дії законів в часі - "тонка грань" переходу від однієї форми регулювання бізнес-відносин до іншої.

"Зайти від зворотного" - третього не дано

Закон виключеного третього (лат. - lex exclusii tertii або tertium non datur) - з двох суперечливих суджень одне істинне, інше помилкове, а третього не дано

Рішення КСУ за 1999, на яке посилається МЕРТ, крім висновків про умови ретроактивності законів, також має короткий аналіз видів дії законів у часі.

КСУ визначає 3-и види дії: негайна (пряма дія), перехідна (ультраактивна дія) та зворотня (ретроактивна дія).

У подальшій судовій практиці зустрічається більш детальне пояснення цих 3-х видів :

(1) пряма дія - коли новий закон або нова правова норма діють тільки "вперед" з моменту набуття чинності і до моменту їх скасування або зміни;

(2) ретроактивна дія - коли новий закон або нова правова норма діють не лише "вперед", але і "назад" у часі;

(3) ультраактивна дія - коли правова норма продовжує діяти навіть після скасування усього закону або зміни його окремої частини.

Приміряючи три види до нашої ситуації зі скасуванням ст. 37, виникає питання: якщо Закон про валюту не має ретроактивної дії, то чи поширюється тоді на ст. 37 Закону про ЗЕД ультраактивна дія?

Ані у Законі про валюту, ані у Законі про ЗЕД немає норми, яка наділяла б ст. 37 "ультраактивними здібностями".

Відповідно, виникає логічна відповідь - ст. 37 не має надалі використовуватися після її виключення із Закону про ЗЕД.

Подальше використання ст. 37 фактично створює дещо конфліктну ситуацію - коли виключена правова норма суперечить новому Закону про валюту.

При цьому, рішення КСУ за 1997 рік не дозволяє одночасне існування двох суперечливих норм/законів, а Закон про валюту прямо вказує на свою перевагу над положеннями інших законів, що суперечать йому.

Тому, складається ситуація, при якій у бізнесу немає юридичних підстав за ст. 37 надалі звертатися до МЕРТ за індивідуальними ліцензіями, а у державних органів та МЕРТ - ініціювати продовження тимчасової заборони або видавати новий наказ для "старих" підсанкційних компаній.

Статус наказів МЕРТ - єдність зі ст. 37

Закон тотожності (лат. - lex identitatis) - всяке висловлювання та судження мають залишатися тотожними самим собі

Якщо продовжити міркування про те, що ст. 37 вже не діє, то виникає дилема із статусом наказів МЕРТ, які було прийнято ще під час дії ст. 37.

Як відомо, накази МЕРТ діяли в деякій єдності (зв'язці) зі ст. 37, оскільки застосовувалися на її підставі.

За своєю юридичною сутністю наказ МЕРТ був актом індивідуальної дії, оскільки його було прийнято з метою застосування конкретної норми - ст. 37, в конкретній ситуації, до певного суб'єкта ЗЕД.

Правова природа "акту індивідуальної дії" описана у рішенні КСУ за 2008 рік. КСУ пояснює, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)"стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації втрачають свою дію.

Практика застосування такого підходу КСУ вже простежується в деяких рішеннях адміністративних судів. Зокрема, в одній із справ, суд дійшов висновку, що рішення державного органу реалізовано (виконано) і вичерпало свою дію, внаслідок закінчення терміну дії закону, відповідно до якого таке рішення приймалося.

Застосовуючи такий підхід до нашої ситуації виходить, що накази МЕРТ реалізовані, оскільки санкція за ст. 37 застосована, а враховуючи, що ст.37 вже скасована, то на дату її фактичного скасування накази МЕРТ вичерпали свою дію.

Тобто, внаслідок скасування ст. 37, накази МЕРТ, як акти індивідуальної дії, втратили юридичну силу і надалі не повинні застосовуватися.

Звичайно, поки що наші вищезазначені судження залишаються тільки на рівні логічних висновків, але, як відомо, "кожне судження має право на життя".

І наприкінці … - "істина в останній інстанції"

Закон несуперечності (лат. - lex contradictionis) - два протилежні судження не можуть бути істинними в один і той же час і в одному і тому ж відношенні.

Таким чином, на сьогодні ми маємо два абсолютно протилежні судження:

1. на користь бізнесу - ст. 37 і санкції за цією статтею не продовжують діяти для суб'єктів ЗЕД, до яких вони застосовані;

2. не на користь бізнесу - ст. 37 і санкції за цією статтею продовжують діяти для суб'єктів ЗЕД, до яких вони застосовані.

При цьому, жодне з них не має очевидної переваги над іншим, оскільки перше судження виникає з логічного аналізу правових норм і судових практик, а друге судження - ґрунтується лише на точці зору МЕРТ, яка не підкріплена судовими рішеннями.

Очевидно, що одночасно обидва судження існувати не можуть, з чого виходить, що якщо довести істинність першого з них, то друге обов'язково буде помилковим.

А тому на цьому етапі підсанкційному бізнесу, який не готовий змиритися з другим судженням, варто зайняти активну позицію і спробувати шляхом судового/позасудового захисту довести правильність першого судження.

Нагадаємо, перевірити репутацію своїх бізнес-партнерів можна за допомогою онлайн-сервісу CONTR AGENT. Отримати тестовий доступ до сервісу ви можете за посиланням

Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
Підпишіться на розсилку
Щопонеділка отримуйте weekly-digest про ключові події бізнесу
Схожі новини