Бізнес в України нерідко стикається з випадками уникнення цивільної відповідальності колишніми партнерами та контрагентами. Такі спроби можуть проявлятися в "переписуванні" юридичної особи на підставних осіб, виведенні коштів у формі безповоротної фінансової допомоги на пов'язаних юридичних осіб, продажі майна по заниженій вартості тощо. Для відновлення прав потерпілих від таких дій учасників ринку існує субсидіарна відповідальність відповідно до ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства («КУзПБ»), яка дозволяє, як виняток з правила відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України («ЦК України"), притягувати до відповідальності недобросовісних керівників та засновників підприємств.
Водночас у деяких справах недостатньо лише встановити факт доведення до банкрутства і отримати рішення про стягнення грошових коштів. Часто засновники та керівники підприємств намагаються уникнути відповідальності за рахунок подальшого відчуження вже особистого майна. Ця стаття присвячена використанню додатково до субсидіарної відповідальності інституту фраудаторності правочинів.
Фраудаторний правочин після притягнення до субсидіарної відповідальності
Цікавою у цьому контексті є ситуація, яку дослідив Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 у справі № 908/802/20 (908/2767/22). У межах дослідженої справи особа, яку притягнули до субсидіарної відповідальності, відчужила належне їй нерухоме майно та уклала оспорювані ліквідатором правочини вже після ухвалення рішення про покладання на нього субсидіарної відповідальності. Було встановлено, що набувач спірного майна є заінтересованою особою відносно особи, яку притягнули до відповідальності, оскільки набувач був власником та єдиним учасником іншої юридичної особи, керівником якої була відповідальна особа у 2019 році. Після відчуження спірного майна у особи, яку притягнули до субсидіарної відповідальності, зменшився обсяг майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед боржником.
Верховний Суд у цій справі погодився з висновком апеляційного суду про те, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідальна особа діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам банкрута, яке у цьому випадку є кредитором відповідальної особи, оскільки відчуження належного їй майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, тобто з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Верховний Суд також відхилив твердження в касаційній скарзі про те, що на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору була чинною постанова Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2022 у справі № 908/802/20, якою відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника (банкрута) на відповідальну особу, а відтак законні вимоги банкрута до відповідальної особи ще не існували, відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки за встановленими у цій справі обставинами оспорювані договори укладені вже під час існування спору про покладання субсидіарної відповідальності. Більш того, на дату укладення спірних правочинів вже існувала ухвала про задоволення вимог щодо покладання субсидіарної відповідальності в тому числі і на відповідальну особу, що беззаперечно свідчить про свідомий намір невиконання ним зобов'язань перед боржником.
LIGA360: навігація у процедурах банкрутства. Відстежуйте всі етапи процедур банкрутства, аналізуйте судову практику та зміни законодавства в одному рішенні.
Фраудаторний правочин до притягнення до субсидіарної відповідальності
Ще більш показовою є справа № 916/3130/21. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 916/3130/21, залишеною без змін постановами Верховного Суду від 21.08.2024 та від 22.01.2025 у цій справі, притягнуто до субсидіарної відповідальності учасника підприємства за вчинення ним дій щодо доведення підприємства до банкрутства. Апеляційний суд встановив, що засновник та директор після отримання вимоги повернути заборгованість вийшли зі складу товариства та з посади директора товариства, яке мало непогашену заборгованість в розмірі понад 14 377 771,62 грн. Цьому передувало вчинення ряду правочинів на завідомо невигідних умовах, без розумного пояснення мети та мотивів їх здійснення, вчинення дій, які були спрямовані на збільшення кредиторської заборгованості Товариства в інтересах пов'язаних осіб на шкоду реальному кредитору підприємства.
У постанові Верховного Суду від 21.08.2024 у цій справі зроблено висновок, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів, які достеменно спростовували б зазначені ліквідатором обставини та свідчили про наявність добросовісної поведінки у вчинених ними діях. Під час розгляду цієї справи відповідачі мали достатню можливість для того, щоб обґрунтувати та надати докази економічної доцільності, добросовісності та розумності своїх дій, чого матеріали справи не містять.
Для виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 916/3130/21 було відкрито виконавче провадження, однак встановлено відсутність у власності притягнутого до субсидіарної відповідальності засновника ліквідного майна, за рахунок якого можна було б задовольнити вимоги кредиторів у справі про банкрутство.
Зрештою, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ліквідатор підприємства встановив, що засновник підприємства в період після вчинення дій щодо доведення до банкрутства підприємства та виходу зі складу учасників підприємства, безоплатно відчужив на користь дружини та доньки нерухоме майно. Ліквідатор вирішив подати позовні заяви про визнання договорів по такому відчуженню недійсними у зв'язку з їхньою фраудаторністю.
Постановами Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 у справах № 916/3130/21 (916/3786/24) та № 916/3130/21 (916/290/25) (у подальшому в касаційному порядку не оскаржувалися) такі позовні заяви були задоволені, а суд зробив висновок, що договори містять усі ознаки, які притаманні фраудаторному правочину, зокрема:
- такі правочини є безоплатними, оскільки за результатами їх укладення засновник фактично позбувся майна, не отримавши жодної матеріальної вигоди від такого відчуження;
- договори дарування вчинено на користь близьких осіб, а саме дружини та доньки
- з огляду на встановлені судом у справі про притягнення засновника до субсидіарної відповідальності обставини, дії щодо відчуження власного майна на користь дружини та доньки, фактично свідчать про те, що вони були направлені на штучний (умовний) перехід права власності на нерухоме майно до близьких родичів з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів (притягнення до субсидіарної відповідальності)
- договори дарування були укладені після вчинення сукупності дій з доведення до банкрутства, тобто після завдання шкоди кредиторам та банкруту, після вчинення правочину купівлі-продажу частки у товаристві, за результатами вчинення якого засновник вийшов зі складу учасників товариства
Отже, у постановах Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 у справах № 916/3130/21 (916/3786/24) та № 916/3130/21 (916/290/25) були використані встановлені у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 916/3130/21 обставини завдання шкоди підприємству шляхом доведення його до банкрутства.
Особливість цього випадку полягає у тому, що визнавалися фраудаторними ті правочини, які були спрямовані на завдання шкоди кредиторам і банкруту ще до того, як відповідальна особа була притягнута судовим рішенням до субсидіарної відповідальності.
Висновки апеляційного суду кореспондують позиції Верховного Суду у постановах від 11.09.2025 у справі № 910/15018/19, від 03.12.2025 у справі № 910/2911/18, від 10.12.2025 у справі №904/4326/20, від 14.01.2026 у справі № 911/3095/23 (911/2664/24) та інших, відповідно до якої у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із ч. 1 ст. 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У постанові від 03.12.2025 у справі № 910/2911/18 Верховний Суд також звернув увагу, що зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам. За змістом ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства («КУзПБ») вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18.12.2024 у справі № 916/379/23 та від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 зазначала, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Тому не лише існування судового рішення про притягнення відповідальної особи до субсидіарної відповідальності, але і сам факт вчинення дій щодо доведення підприємства до банкрутства може враховуватися при оцінці добросовісності поведінки відповідальної особи. Скидання майна після вчинення таких дій з метою уникнути подальшої відповідальності може свідчити лише про недобросовісні дії та вчинення фраудаторних правочинів.
Окремо слід звернути увагу на те, що позовні заяви про визнання правочинів недійсними у зв'язку з їхньою фраудаторністю подаються підприємством-банкрутом, яке представляє ліквідатор, до свого засновника та набувачів виведеного майна, який здійснив відчуження, в загальному порядку і розглядаються в межах справи про банкрутство на підставі ст. 7 КУзПБ, що спрощує доведення обставин завдання шкоди банкруту та кредиторам.
Висновки
Наведена судова практика є прикладом ефективного поєднання застосування двох інститутів - субсидіарної відповідальності учасників та керівників підприємства (ч. 2 ст. 61 КУзПБ) та фраудаторності правочинів (ст. 3, 13 ЦК України). Обидва інститути переважно розкриті за допомогою практики Верховного Суду. Ця особливість розширює інструментарій захисту прав кредиторів, дозволяє комплексно застосовувати приватноправові механізми захисту, зокрема в частині реального притягнення винних осіб до відповідальності за доведення підприємства до банкрутства.
Поєднання субсидіарної відповідальності та оспорювання фраудаторних правочинів часто є не альтернативними, а взаємодоповнювальними способами захисту. Саме по собі покладення субсидіарної відповідальності ще не гарантує реального поповнення ліквідаційної маси, якщо відповідальна особа до або після цього відчужила активи на користь пов'язаних чи близьких осіб. Тому ефективний захист прав кредиторів у таких спорах вимагає одночасної роботи як з підставами відповідальності за доведення до банкрутства, так і з наслідками виведення особистого майна відповідальних осіб.
Олексій Гловацький, старший юрист Asters
Володимир Цеберський, молодший юрист Asters
Хочете оцінити фінансову стабільність бізнес-партнера? Перевірити чи не має він боргів, судових справ? Спробуйте рішення LIGA360 від LIGA ZAKON!
