Як уникнути ризиків порушення екологічного законодавства при експлуатації стаціонарного джерела забруднення?

У зв'язку з низкою об'єктивних обставин, котрим, в першу чергу, передувала військова збройна агресія Російської Федерації проти України та, яка стала похідним чинником дефіциту звиклих джерел енергії, а тим самим спровокувала значну її вартість, підприємці все частіше звертаються до пошуку альтернативних джерел безперебійного забезпечення енергетичної стабільності власного бізнесу. 

На рівні із сучасними та інноваційними джерелами накопичення та генерації енергії, що відповідають екологічним нормативам та впроваджуваній реформі у сфері оцінки впливу на довкілля та стратегічної екологічної оцінки, передбаченої розділом 15 «Зелений перехід та охорона довкілля» Плану України, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2024 №244, багато підприємств, особливо тих, які здійснюють виробничі процеси, надають перевагу більш доступним джерелам енергії, які, зазвичай, являються стаціонарним джерелом викиду та мають негативний вплив на довкілля, а відтак підлягають регулюванню зі сторони держави.  

Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі охорони атмосферного повітря регламентуються Законом України “Про охорону атмосферного повітря”, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими нормативно-правовими актами. 

Відтак, відповідно до Закону України “Про охорону атмосферного повітря”, джерело викиду - об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.  

Окрім того, нормами Податкового кодексу України визначене поняття стаціонарного джерела забруднення, яким є підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти. Також до стаціонарних джерел забруднення можна віднести генератори, міні електростанції, газозварювальне обладнання (установки), які працюють на пальному при спаленні якого утворюються та викидаються в атмосферне повітря забруднюючі речовини або суміш таких речовин. В якості прикладу, можна навести наступні найбільш поширені стаціонарні джерела забруднення: 

• твердопаливні котли, в тому числі вугільні та пелетні; 

• теплові генератори; 

• електрогенератори та мініелектростанції; 

• зварювальні апарати; 

• різальне обладнання, бензопили тощо.  

Щодо легітимації використання стаціонарного джерела забруднення  

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами здійснюються на підставі отриманого дозволу на викиди, виданого суб'єкту господарювання, відповідно до наступних нормативно-правових актів: 

• Закон України “Про охорону атмосферного повітря”; 

• Закон України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності“; 

• Постанова Кабінету Міністрів України №302 від 13.09.2002 р. “Про затвердження Порядку проведення робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку суб'єктів господарювання, які отримали такі дозволи”; 

• Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.07.2001 року N 286 “Про затвердження Порядку визначення величин фонових концентрацій забруднювальних речовин в атмосферному повітрі” тощо. 

Варто зазначити, що вищевказані вимоги щодо отримання дозволу розповсюджуються на суб'єктів господарювання, тобто на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також інші підприємства, установи, організації, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства.  

Підприємства, установи, організації та фізичні особи - підприємці з метою експлуатації стаціонарних джерел забруднення, необхідно отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. 

Відповідний дозвіл надається на безоплатній основі на строк не менш як п'ять років: 

- суб'єкту господарювання, об'єкт якого відповідно до законодавства належить до першої групи, - Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України за погодженням з Держпродспоживслужбою; 

- суб'єкту господарювання, об'єкт якого відповідно до законодавства належить до другої або третьої групи, - обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, 

органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища через дозвільні центри за погодженням з територіальними органами Держпродспоживслужби.  

Отож, відповідний дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами дає право підприємствам, установам, організаціям та фізичним особам - підприємцям експлуатувати об'єкти, з яких в атмосферне повітря надходять забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог, а також дозволяє уникнути ризиків застосування штрафних санкцій у випадку відсутності вищевказаного дозволу.   

Щодо штрафних санкцій та зобов'язань  

Згідно зі ст. 33 Закону України “Про охорону атмосферного повітря” особи, винні у  викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону, несуть відповідальність згідно із законодавством, а саме:   

• Кодекс України про адміністративні правопорушення (ч. 1 ст. 78) - накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 

• Кодекс України про адміністративні правопорушення (ч. 2 ст. 78) - накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 

• Закон України “Про охорону атмосферного повітря” (ст. 34) -  відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. 

• Податковий кодекс України (п. п. 240.1.1 п. 240.1 ст. 240) - за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення, суб'єкт господарювання повинен нараховувати і сплачувати до бюджету екологічний податок. До платника екологічного податку, який має можливість своєчасного виконання своїх податкових обов'язків з екологічного податку, застосовуються штрафні санкції та пеня у випадку порушення правил сплати (перерахування) узгоджених сум грошових зобов'язань з екологічного податку.   

Особливу увагу варто звернути на те, що тимчасово, на період дії воєнного стану на території України та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування, для цілей застосування розд. VIII «Екологічний податок» Податкового кодексу України не вважаються стаціонарними джерелами забруднення у значенні, наведеному у п.п. 14.1.230 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, електрогенераторні установки, що класифікуються за кодом 8502 згідно з УКТ ЗЕД (п. 46 підрозд. 5 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України). 

Об'єктом та базою оподаткування екологічним податком є, зокрема, обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (п.п. 242.1.1 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України). 

База оподаткування екологічним податком за викиди двоокису вуглецю за результатами податкового (звітного) року зменшується на обсяг таких викидів у розмірі 500 тонн за рік (п. 242.4 ст. 242 Податкового кодексу України).  

Отже, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок про те, що належна обачність у зв'язку з експлуатацією стаціонарного джерела забруднення необхідна, насамперед, щодо скринінгу відповідних ризиків та економічних вигод підприємства.