|
Поточний етап еволюції правової системи України характеризується системними структурними змінами у сфері господарсько-правового регулювання, що зумовлені об'єктивною необхідністю уніфікації нормативної бази та приведення національного законодавства у відповідність до європейських підходів правового регулювання.
Втрата чинності Господарського кодексу України (далі - ГКУ) з 28.08.2025 року, що відбулась на підставі частини третьої статті 17 Закону України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» (далі - Закон № 4196-IX), актуалізує для великого кола суб'єктів господарювання необхідність адаптації їхньої діяльності до нової моделі нормативного регулювання договірних відносин.
Після втрати чинності ГКУ завершився тривалий період дуалізму цивільного та господарського регулювання. Для суб'єктів господарювання наслідком таких змін стає необхідність перегляду підходів до договірної роботи.
В цій статті розглянемо на що необхідно звернути увагу суб'єктам господарювання в розрізі останніх змін при укладенні, переукладенні, виконанні, розірванні, зокрема, договорів поставки та договорів про надання послуг, адже ці договори є найпоширенішими в господарській діяльності.
Слід розуміти, що договори, які були укладені суб'єктами господарювання до набрання чинності Закону № 4196-IX, залишаються чинними та продовжують свою дію до моменту припинення дії договору. Адже, пам'ятаємо про статтю 58 Конституції України, якою закріплений принцип незворотності дії законів у часі, за винятком випадків пом'якшення або скасування відповідальності.
Отже, спеціальних перехідних положень щодо правого регулювання договорів, які були укладені суб'єктами господарювання до втрати чинності ГКУ, Закон № 4196-IX не передбачає. При укладенні, зміні, розірванні нових договорів поставки та договорів про надання послуг (після 28.08.2025 року) слід керуватись загальними нормами глави 52, 53 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).
При укладенні договорів суб'єктам господарювання окрему увагу слід приділити визначенню обов'язкових умов договору з урахуванням останніх законодавчих змін. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, обов'язковими умовами при укладенні суб'єктами господарювання, зокрема, договорів поставки та договорів про надання послуг є істотні умови, не тільки такі, як предмет договору, ціна та строк дії договору (які були передбачені статтею 180 ГКУ), а також інші умови, які сторони можуть визначити як необхідні для виконання цілей конкретного договору.
Правова природа договору поставки визначена в частинах 1-3 статті 712 ЦКУ, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Отже, статтею 712 ЦКУ встановлені певні цільові обмеження щодо використання товару покупцем, отриманого за договором поставки. І тут хотілося б звернути увагу на таке. Якщо сторони договору не впевнені точно для яких цілей покупець планує використовувати придбаний товар - у підприємницькій діяльності або в інших особистих (непідприємницьких) цілях, задля уникнення непорозумінь з органами податкової служби, а також уникнення ризиків при вирішенні спорів в судовому порядку, юридично вірним буде укласти договір купівлі-продажу, а не поставки. Якщо ж сторони впевнені, що товар за договором буде переданий продавцем (постачальником) покупцю для використання останнім виключно в господарській діяльності, то в такому випадку необхідно укладати договір поставки.
В договорі необхідно визначити предмет, тобто вказати назву товару, який має бути поставлений, його кількість, маркування, комплектність тощо. ЦКУ не передбачає обов'язковість специфікації, як невід'ємної частини договору поставки, як було закріплено в ГКУ. Але сторони вільні у визначенні умов договору, що не суперечать чинному законодавству, і таким чином мають право обумовити в договорі поставки про обов'язкове визначення деталей товару таких, як найменування, кількість, вартість та інші необхідні характеристики товару у специфікації або в додатковій угоді до договору. Наявність погодженої сторонами специфікації або додаткової угоди, що є невід'ємною частиною договору, де визначені конкретні деталі щодо предмету договору - товару/продукції, в майбутньому може стати перевагою при вирішенні спору щодо невиконання або неналежного виконання стороною договору поставки.
Важливою умовою, що має бути погоджена сторонами в договорі поставки, є ціна товару, можливість/неможливість її коригування, валюта, відповідно до якої відбуваються розрахунки, та порядок здійснення оплати покупцем.
Також серед обов'язкових умов, які сторонам слід фіксувати в договорі, є визначення строків виконання зобов'язання, а саме: строк поставки товару, тобто в яку дату або часовий проміжок постачальник зобов'язаний здійснити передачу товару покупцю; в який момент товар вважається переданий покупцю - з моменту відвантаження товару або з моменту його фактичного отримання покупцем; строк оплати товару покупцем.
Слід також сторонам договору поставки не забувати про погодження умов транспортування та приймання товару, гарантійних зобов'язань та відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору сторонами.
LIGA360 - ваш навігатор у новій реальності договірної роботи. Система надає доступ до актуальних норм законодавства, експертної аналітики щодо змін та готових, оновлених шаблонів договорів. Перевіряйте контрагентів, аналізуйте судову практику та будуйте договірні відносини на надійному юридичному фундаменті, що відповідає законодавству 2026 року.
Договір про надання послуг займає вагоме місце серед представників малого та середнього бізнесу, які часто співпрацюють з фахівцями з тієї чи іншої сфери послуг. Предметом договору про надання послуг може бути, наприклад, надання освітніх, консультаційних послуг, надання професійної правничої допомоги, послуги з розробки сайту, проведення дослідження тощо. Укладення сторонами договору про надання послуг з погодженням в договорі всіх обов'язкових умов є важливим етапом для подальшої співпраці сторін та отримання бажаного результату.
Окрему увагу слід звернути, що після втрати чинності ГКУ такі договори, як зокрема, агентський договір (ст. 297 ГКУ), договір на створення та передачу науково-технічної продукції (ст. 331 ГКУ), договір у сфері інноваційної діяльності (ст. 325 ГКУ), правове регулювання яких було визначене тільки в ГКУ, тепер регулюються загальними положеннями договору про надання послуг, що закріплені в главі 63 ЦКУ (статті 901-907).
Відповідно до частин 1, 2 статті 901 ЦКУ за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Серед обов'язкових умов, які мають бути визначені сторонами в договорі про надання послуг є предмет договору. Тобто, визначення конкретного виду та обсягу послуги, яка має бути надана, із зазначенням вартості такої послуги, якщо договір не є безоплатним, та строків, в які послуга має бути надана виконавцем та оплачена замовником.
Також, в договорі про надання послуг сторони мають обов'язково визначати про факт надання послуги, який підтверджується актом приймання-передачі послуг, підписаним обома сторонами. Наявність підписаного акту приймання-передачі послуг - це письмовий доказ, який в майбутньому може убезпечити від неприємностей з податковою службою та спорів між сторонами або може бути використаний для захисту своїх інтересів в судовому порядку.
Як для договору поставки, так і для договору про надання послуг важливими умовами, які сторони також мають визначити в договорі, це умови про строк дії договору, порядок розірвання договору, а також відповідальність, а саме застосування та стягнення штрафу і пені, та відшкодування збитків в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 611 ЦКУ у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Після втрати чинності ГКУ при нарахуванні штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору потрібно керуватися положеннями ЦКУ та умовами самого договору.
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що суб'єктам господарювання слід серйозно підходити до укладення договорів, визначення обов'язкових умов договору з врахуванням індивідуальних особливостей діяльності, необхідно перевіряти наявні договори з контрагентами на відповідність чинному законодавству, вчасно вносити зміни до договорів тощо. Такий підхід в бізнесі є запорукою уникнення проблем в майбутньому з контрагентами та контролюючими органами.
