|
Коли ви імпортуєте товари, що містять інтелектуальну власність (ІВ) від іноземних контрагентів, варто бути особливо уважними. Часто імпортери платять не тільки за сам товар, а й роялті власнику цієї ІВ.
Що ж таке роялті за Податковим кодексом України?
Це будь-яка винагорода за те, що ви використовуєте або маєте право використовувати об'єкти ІВ. Зокрема, авторські права, патенти, торговельні марки (ТМ), ноу-хау та інша промислова, комерційна чи наукова інформація.
Найбільш дискусійним питанням у контексті митного регулювання залишається включення роялті та ліцензійні платежі у митну вартість імпортованих товарів. Адже саме від цієї вартості залежить розрахунок імпортних митних платежів. Важливо знати: навіть якщо в договорі з постачальником нічого не сказано про роялті, це не звільняє від їх сплати та коригування митної вартості. При цьому не всі ліцензійні платежі автоматично додаються до митної вартості.
За міжнародними правилами (ГАТТ, Угода про застосування статті VII ГАТТ), роялті додаються до митної вартості, якщо вони: стосуються оцінюваних товарів; є умовою продажу імпортних товарів; не включені до ціни, фактично сплаченої або такої, що підлягає сплаті.
Український Митний кодекс (МКУ), стаття 58, майже повністю повторює ці норми. Проте МКУ не дає чітких визначень понять «стосуються оцінюваних товарів» та «умова продажу». Це спричиняє різні тлумачення з боку імпортерів та митниці.
Оскільки МКУ базується на нормах ГАТТ, практика Всесвітньої митної організації (ВМО) є важливим орієнтиром. Для роз'яснення спірних питань Технічний комітет з митної оцінки (ТКМО) ВМО розробив низку консультативних висновків.
Митні спори часто виникають через неоднозначне трактування норм та міжнародних стандартів. LIGA360 допомагає відстежувати актуальну практику судів, контролюючих органів і міжнародні підходи в одному рішенні.
Підхід ВМО: «умова продажу» та «пов'язаність з товаром»
Основний принцип цього підходу полягає в тому, що навіть якщо роялті не згадані прямо у зовнішньоекономічному контракті, це жодним чином не скасовує обов'язку включити їх до митної вартості. Цю позицію підтримують такі консультативні висновки ТКМО ВМО 4.10, 4.11 та 4.15. В Україні цей принцип нормативно закріплений пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів № 446, яка регулює порядок включення роялті до митної вартості. Крім того, він послідовно підтримується у судовій практиці.
Ключовий критерій для включення роялті до митної вартості - функціональний, а не формальний зв'язок. Головне питання: чи зміг би покупець придбати та реалізувати товар, якби не сплачував роялті? Якщо без ліцензійних платежів комерційна операція неможлива (наприклад, через розірвання ліцензійного договору), то роялті об'єктивно є умовою продажу. Класичний приклад такого підходу, коли ліцензіар контролює як право імпортера на використання торговельної марки, так і дозвіл виготовляти марковану продукцію, а несплата роялті тут автоматично блокує постачання товару (висновок ВМО 4.15).
ВМО наголошує, що для визначення «умови продажу» не важливо, чи згадується роялті у контракті купівлі-продажу, кому вони сплачуються (продавцю чи третій особі), і коли саме. Вирішальним є , чи було можливе постачання товару без ліцензії. Фактори, такі як право ліцензіара затверджувати виробників, обов'язкові технічні стандарти, право припинення ліцензії, свідчать що роялті є умовою продажу де-факто. Тобто, ВМО ототожнює «умову продажу» з фактичним контролем доступу до товару, а не з формальною умовою договору.
Цей функціональний підхід також дозволяє визначити випадки, коли ліцензійні платежі не повинні включатися до митної вартості. Типові винятки:
роялті за виробництво в країні імпорту з використанням стандартних компонентів (наприклад, ветеринарні препарати на основі стандартного кортизону, висновок ВМО 4.9)
роялті за послуги, рекламу та оформлення місць продажу (як у справі «O'STIN» № 2а-13420/12/2670, де платіж стосувався використання знаку для послуг);
роялті, сплачені імпортером резиденту країни імпорту (власнику ТМ за внутрішнім ліцензійним договором, не пов'язаним з іноземним продавцем (справа № 320/6696/19 «Marco Cervetti»).
Особливу увагу варто приділити імпорту товарів із вбудованими технологіями та об'єктами ІВ. Висновки ВМО 4.12 і 4.13 демонструють ключове розмежування:
у висновку 4.12 (обладнання прокатного стану) ліцензійний збір за право використовувати запатентований процес, втілений у технології обладнання та сплачуваний продавцю товару, був включений до митної вартості.
у висновку 4.13 (спортивні сумки з ТМ, що належить пов'язаній з імпортером компанії, але не виробнику) роялті, сплачені за окремою угодою сторонній особі, яка не контролює виробника, не визнаються умовою продажу і не включаються до митної вартості.
Логіка двох висновків полягає в тому, що вирішальним є не тип об'єкта ІВ (процес чи марка), а інтеграція ліцензійної архітектури у відносини з продавцем-виробником імпортованого товару.
Щодо критерію «пов'язаність з товаром» - він не обмежується прямим юридичним зв'язком ліцензії та контракту. Роялті вважаються пов'язаними, кщо вони: матеріалізуються у фізичних або нематеріальних характеристиках товару, визначають можливість законного використання товару після імпорту, є необхідними для надання товару його комерційної ідентичності (бренд, дизайн, технологія). Вирішальним є те, за що фактично сплачується роялті, а не як це описано в договорі.
Окремий вимір: податок на репатріацію
Для українських імпортерів актуальним є питання, яка сума роялті включається до митної вартості: повна (брутто) чи та, що фактично отримана нерезидентом після сплати податку на доходи (так званого податку на репатріацію). Згідно з висновком ТКМО ВМО 4.16, до митної вартості завжди включається повна (брутто) сума роялті, погоджена сторонами.
ВМО розглядає утриманий податок на доходи не як зменшення роялті, як витрату, пов'язану з податковим законодавством країни імпорту. Також комітет уточнює, що виняток щодо «мит та податків країни-імпортера» стосується внутрішніх податків на імпорт товарів, а не податків на дохід ліцензіара.
При цьому комітет окремо роз'яснив, що виключення з пункту 3(c) тлумачної примітки до статті 1 Угоди, яке стосується «мит та податків країни-імпортера», поширюється на внутрішні податки, що стягуються з імпорту товарів, а не на податки на дохід ліцензіара. Це означає, що українським імпортерам, особливо тим, хто використовує конвенції про уникнення подвійного оподаткування, потрібно враховувати повну суму роялті при розрахунку митної вартості.
Отже, для включення роялті до митної вартості завжди потрібно довести їх економічний зв'язок з товаром та те, що їх сплата є фактичною умовою продажу. Такий підхід не дозволяє автоматично включати всі ліцензійні платежі, але суттєво зменшує можливості для формального обходу за допомогою структурування договорів.
Більше роз'яснень у ситуації "Включення до митної вартості товарів роялті та ліцензійних платежів"
