Міжнародний консорціум відкриває бізнесу, громадським організаціям, науковим та освітнім установам доступ до масштабних грантових програм. Водночас спільна заявка створює систему юридичних зобов'язань, які можуть зберігатися навіть після завершення проєкту. Які документи необхідні для створення консорціуму, як розподіляються фінансування та відповідальність, кому належать результати роботи і що потрібно перевірити до підписання договору?
Міжнародні грантові програми Європейського Союзу широко використовують партнерську модель реалізації проєктів. Для бізнесу вона створює можливості спільного розроблення технологій, проведення досліджень, виходу на нові ринки та залучення фінансування. Для громадських організацій і закладів освіти об'єднання досвіду, ресурсів і професійних компетенцій.
Однак формування консорціуму не обмежується пошуком партнерів і підготовкою спільної заявки. Йдеться про створення системи договірних відносин між самостійними організаціями, які можуть працювати в різних країнах і відповідно до різних правових систем.
Найскладніші питання нерідко виникають уже після отримання фінансування: під час розподілу коштів, погодження змін до проєкту, визначення прав на спільно створені результати або встановлення відповідальності за порушення грантових умов. Саме тому юридичні домовленості потрібно формувати на етапі підготовки проєкту, а не після виникнення конфлікту.
Що таке консорціум і чи потрібно створювати нову юридичну особу?
У контексті міжнародного грантового фінансування консорціум - це об'єднання юридично незалежних організацій, які спільно готують або реалізують проєкт на підставі погодженого розподілу завдань, ресурсів та відповідальності.
У більшості відповідних грантових моделей ЄС створення нової юридичної особи не вимагається. Кожен учасник зберігає власний правовий статус, органи управління, рахунки, бухгалтерський облік і самостійність господарської діяльності.
Наприклад, українське підприємство може відповідати за випробування технології, польський університет за дослідницьку частину, а німецька компанія за розроблення обладнання. Організації реалізують один проєкт, проте кожна залишається окремою юридичною особою.
Водночас термін «консорціум» може мати інше юридичне значення в національному законодавстві окремих держав. Тому необхідно розрізняти консорціум як договірну форму співпраці для реалізації гранту та консорціум як окрему організаційно-правову конструкцію.
Участь у грантовому консорціумі сама по собі не означає об'єднання майна партнерів, передачі прав на їхні технології або автоматичного виникнення однакової відповідальності для всіх учасників. Конкретні права й обов'язки визначаються правилами програми, грантовою угодою, внутрішніми домовленостями та законодавством, яке застосовується до відповідних відносин.
Не існує й універсальної юридичної моделі для всіх грантів ЄС. У багатосторонніх проєктах програми «Горизонт Європа» декілька отримувачів гранту є сторонами грантової угоди та обирають координатора. Натомість у багатьох програмах Інтеррег головний партнер укладає договір про фінансування з органом програми, а відносини з іншими партнерами врегульовує окремою угодою. Отже, ще до формування консорціуму необхідно з'ясувати, як саме юридично організоване фінансування конкретного конкурсу.
Які документи регулюють діяльність консорціуму?
Поширеною помилкою є уявлення, що кожне міжнародне партнерство обов'язково проходить однакову послідовність: меморандум, угода про партнерство, угода консорціуму, грантова угода. Насправді ці документи мають різне призначення, а їхня необхідність визначається правилами відповідної програми.
Меморандум про взаєморозуміння: захист інтересів до отримання гранту.
Меморандум зазвичай укладають на підготовчому етапі, коли організації вже домовилися спільно подавати заявку, але остаточні завдання, бюджет і фінансові зобов'язання ще уточнюються. Його практична функція - встановити правила співпраці до укладення основних договорів щодо виконання проєкту.
У меморандумі доцільно визначити конкурс, на який готується заявка, відповідального за її підготовку, попередній розподіл завдань, порядок покриття підготовчих витрат і правила обміну інформацією.
Особливе значення мають конфіденційність та захист попередніх розробок. Наприклад, підприємство передає майбутнім партнерам технічну документацію або відомості про власну технологію. Використання цієї інформації для підготовки заявки не повинно автоматично створювати право її застосування в інших проєктах чи комерційній діяльності.
При цьому назва «меморандум» не означає, що документ позбавлений юридичної сили. Його положення можуть бути обов'язковими залежно від формулювань і застосовного права. Тому варто окремо визначати, які домовленості є юридично обов'язковими, зокрема щодо нерозголошення інформації, прав інтелектуальної власності та покриття погоджених витрат.
Угода про партнерство: хто, що і за які кошти виконує.
Угода про партнерство визначає порядок виконання конкретного проєкту та розподіляє відповідальність між учасниками.
Показовим є приклад програми Інтеррег для регіону Балтійського моря. Її правила передбачають укладення головним партнером угоди з усіма партнерами проєкту. Відповідно до розділу C.6.2 Посібника Програми, угода повинна охоплювати, зокрема, спільні цілі, розподіл ролей, план робіт, бюджет, співфінансування, порядок звітності, відповідальність, повернення неправомірно отриманих коштів і вирішення спорів.
Головне призначення такого документа - усунути невизначеність щодо зобов'язань учасників. Формулювання «партнер бере участь у дослідницькій діяльності» є недостатньо конкретним. Натомість визначення результату, строку його передачі, відповідального виконавця та бюджету дозволяє об'єктивно оцінити виконання зобов'язань.
Угода консорціуму: внутрішні правила спільної діяльності.
Угода консорціуму - один із ключових документів складних міжнародних проєктів, особливо якщо вони передбачають значне фінансування, спільні дослідження, створення технологій або використання результатів кількома організаціями.
Вона регулює внутрішні відносини партнерів: управління проєктом, ухвалення рішень, розподіл фінансування, права на результати, відповідальність, конфіденційність, зміну складу учасників і вирішення спорів.
У програмі «Горизонт Європа» письмова угода консорціуму за загальним правилом є обов'язковою для багатосторонніх проєктів, якщо умови конкретного конкурсу не передбачають іншого. Це визначено в Загальних додатках до робочої програми «Горизонт Європа» на 2026-2027 роки, розділ G, Consortium agreement.
В інших програмах необхідність укладення такого документа перевіряють окремо. Європейська служба підтримки з питань інтелектуальної власності також роз'яснює, що універсального обов'язкового зразка угоди консорціуму немає. Існують рекомендовані моделі, зокрема DESCA, проте їх необхідно пристосовувати до конкретного проєкту.
Важливо розуміти: організація, яка надає грант, зазвичай не є стороною внутрішньої угоди консорціуму та не гарантує, що її положення захищають інтереси кожного учасника. Тому пропозиція підписати «стандартний договір координатора» без належної перевірки не повинна сприйматися як формальність.
Грантова угода: зобов'язання перед органом, що надає грант.
Грантова угода є юридичною основою надання фінансування. Вона визначає зміст проєкту, його учасників, строки, бюджет, допустимі витрати, порядок звітності, платежі, перевірки та наслідки порушень.
Правову основу грантового фінансування ЄС, зокрема, встановлює Регламент ЄС 2024/2509. Детальні пояснення типових умов грантів містить EU Grants Annotated Grant Agreement.
Внутрішня угода консорціуму не може довільно змінювати вимоги органу, що надає грант. Наприклад, якщо грантова угода передбачає подання звіту до визначеної дати, партнери можуть встановити внутрішній строк передачі інформації координатору на 20 днів раніше. Але вони не можуть самостійно перенести офіційний строк звітування без відповідного погодження. Отже, внутрішні домовленості деталізують порядок спільної роботи, але повинні відповідати обов'язковим умовам гранту.
Юридичний статус учасників: чому не всі партнери рівні.
Учасники міжнародного проєкту можуть мати різні юридичні ролі. Від них залежить право отримувати фінансування, обсяг зобов'язань та характер відповідальності.
Координатор організовує роботу консорціуму, предтавляє його перед органом, що надає грант, забезпечує підготовку звітності та, залежно від грантової моделі, отримує й розподіляє кошти. Проте статус координатора не означає необмеженого права розпоряджатися бюджетами інших учасників.
Отримувач гранту є стороною грантової угоди, має визначені завдання, бюджет і прямі зобов'язання відповідно до її умов.
Пов'язана організація може долучатися до виконання проєкту на підставі відповідного юридичного зв'язку з отримувачем або зв'язку через спільну власність чи участь у статутному капіталі. У певних грантових моделях вона може отримувати фінансування для покриття своїх допустимих витрат, хоча сама не підписує грантову угоду.
Асоційований партнер бере участь у діяльності без отримання грантового фінансування на власні витрати. Його роль може полягати в експертній, організаційній або інформаційній підтримці.
Субпідрядник виконує конкретні роботи чи надає послуги на підставі окремого договору. На відміну від отримувача гранту, він не є повноправним учасником грантової угоди.
У «Горизонті Європа» відповідні категорії та їхні особливості визначено в Загальних додатках до робочої програми, зокрема в розділі G про юридичну та фінансову структуру участі. Важливо, що в цій програмі субпідряд за загальним правилом має виконувати третя сторона, а не інший отримувач гранту або пов'язана організація того самого проєкту.
Тому перед формуванням бюджету необхідно встановити, ким саме виступатиме кожна організація: повноправним отримувачем фінансування, партнером без фінансування чи зовнішнім виконавцем.
Фінансові відносини: хто отримує кошти і відповідає за їх використання.
Одна з найважливіших частин угоди консорціуму стосується руху фінансування. Наявність певної суми в бюджеті партнера не означає, що вся вона надійде на його рахунок одразу після підписання грантової угоди. У багатьох багатосторонніх грантах ЄС платежі надходять координатору, який надалі розподіляє фінансування між отримувачами.
Наприклад, загальний бюджет проєкту становить 2 млн євро, з яких 300 тис. євро передбачено для українського підприємства. Однак реальні надходження можуть здійснюватися частинами, залежно від умов попереднього фінансування, звітності та інших положень грантової угоди. Тому підприємству важливо знати не лише затверджений бюджет, а й порядок отримання коштів.
У внутрішній угоді доцільно визначити строки переказів, необхідні документи, умови можливого затримання платежів, процедуру повідомлення про фінансові проблеми та порядок покриття тимчасової нестачі обігових коштів.
У роз'ясненнях до статті 22 загальної моделі грантової угоди ЄС передбачено, що координатор розподіляє отримані платежі без необґрунтованих затримок. Внутрішня угода може деталізувати відповідні процедури з урахуванням умов конкретного гранту.
Не менш важливим є питання витрат, які грантодавець може визнати неприйнятними. Наприклад, під час перевірки виявлено, що частина коштів одного учасника була використана з порушенням установлених правил. Це може створити обов'язок повернення фінансування. Хто нестиме такі витрати: лише організація, яка допустила порушення, координатор чи декілька партнерів?
Універсальної відповіді немає. Режим відповідальності залежить від конкретної грантової угоди. За певних умов можуть застосовуватися механізми, які впливають на інших учасників. Саме тому внутрішній договір повинен встановлювати порядок відшкодування наслідків порушення між партнерами, не змінюючи їхніх зобов'язань перед організацією, що надає грантове фінансування.
Окремим ризиком є подвійне фінансування. Одні й ті самі витрати не можна повторно заявляти до покриття за різними грантами всупереч відповідним правилам. Водночас організація може реалізовувати декілька проєктів одночасно за умови належного розмежування завдань, робочого часу та фінансових витрат.
Права на технології та результати: кому належатиме створене за грантові кошти?
Для підприємств, дослідницьких установ і організацій, які створюють інтелектуальні продукти, питання прав на результати може мати навіть більше економічне значення, ніж безпосереднє грантове фінансування. Передусім необхідно розрізняти попередні напрацювання організації та результати, створені під час проєкту.
До попередніх напрацювань можуть належати програмне забезпечення, алгоритми, патенти, креслення, методики, бази даних, авторські матеріали й технологічні рішення. Участь у консорціумі не повинна автоматично призводити до передачі прав власності на такі активи іншим учасникам. Водночас партнерам може знадобитися доступ до певних технологій для виконання проєктних завдань.
Тому в угоді необхідно визначити мету такого доступу, його обсяг, строк, можливість передачі третім особам і правила використання після завершення проєкту. Стаття 16 загальної моделі грантової угоди ЄС та відповідні спеціальні положення регулюють права на попередні напрацювання, результати й доступ до них.
Ще складнішою є ситуація спільного створення нового продукту. Наприклад, українська компанія розробляє програмну частину, польська - технічне обладнання, а німецька - спосіб їх інтеграції. Результатом стає технологія, яка потенційно може використовуватися на комерційному ринку. Хто буде її власником? Чи може один партнер самостійно продавати продукт? Хто фінансуватиме патентування та як розподілятимуться майбутні доходи? Без відповідних домовленостей такі питання можуть стати предметом тривалого спору.
У «Горизонті Європа» базовий принцип полягає в тому, що результати належать учаснику, який їх створив. Для результатів, створених спільно за умов, коли внески неможливо належним чином відокремити, можуть застосовуватися правила спільного володіння. Учасникам доцільно письмово врегулювати права на такі результати, їхню охорону, використання, передачу та подальше комерційне застосування.
Окреме питання - співвідношення між вимогами грантової програми щодо поширення результатів і необхідністю збереження комерційної таємниці. Наприклад, один партнер планує оприлюднити результати дослідження, тоді як інший готує патентну заявку. Передчасна публікація може створити ризик для правового захисту винаходу. Тому угода має передбачати порядок попереднього повідомлення про заплановані публікації, розгляду заперечень та можливого відкладення оприлюднення результатів у межах дозволених грантових правил.
Європейська служба підтримки з питань інтелектуальної власності прямо рекомендує врегульовувати питання попередніх напрацювань, прав на результати, конфіденційності та доступу до технологій у внутрішній угоді консорціуму.
Хто управляє консорціумом та ухвалює рішення?
Наявність координатора ще не означає, що механізм управління проєктом належним чином визначений. У складних міжнародних консорціумах можуть створюватися загальні збори партнерів, керівні комітети та окремі робочі групи. Юридично важливо встановити не стільки назви цих органів, скільки їхні повноваження та порядок ухвалення рішень. Зокрема, угода повинна визначати, хто може погоджувати зміни бюджету, перерозподіляти завдання, залучати нових учасників, ухвалювати рішення про використання результатів і припинення участі партнера.
Для різних питань доцільно встановлювати різні процедури голосування. Поточні адміністративні рішення можуть ухвалюватися простою більшістю. Натомість рішення, які зачіпають бюджет, майнові права чи технології конкретного партнера, можуть потребувати посиленої більшості або його окремої згоди. Це особливо важливо для невеликих українських організацій, які долучаються до міжнародних консорціумів із великими іноземними учасниками.
Без належних гарантій може виникнути ситуація, коли більшість партнерів ухвалює рішення, що змінює фінансові зобов'язання або комерційні інтереси меншості. Водночас слід пам'ятати, що деякі зміни до проєкту потребують не лише внутрішнього погодження, а й внесення змін до грантової угоди за встановленою процедурою.
Відповідальність, вихід і виключення партнера.
Навіть добре підготовлений проєкт не гарантує, що всі учасники виконуватимуть свої зобов'язання без порушень. Можливі фінансові труднощі, затримки виконання робіт, зміна команди або обставини, які унеможливлюють подальшу участь організації. Тому угода консорціуму повинна передбачати механізми реагування на такі ситуації.
Насамперед слід розмежовувати відповідальність перед органом, що надає грант і відповідальність партнерів один перед одним. Перша визначається грантовою угодою. Друга - внутрішнім договором та застосовним законодавством. Наприклад, один партнер повинен виготовити обладнання, а інший провести його випробування. Якщо обладнання передано із затримкою, другий партнер також не зможе виконати завдання вчасно. За відсутності належних договірних положень обидві організації можуть опинитися в ситуації порушення строків. Тому доцільно передбачити порядок повідомлення про затримки, документування їхніх причин, перегляду взаємопов'язаних строків і погодження необхідних змін.
Не менш важливими є процедури добровільного виходу з консорціуму та виключення учасника. Угода повинна визначати можливі підстави, порядок повідомлення, строк на усунення порушень, розподіл незавершених завдань, долю невикористаного фінансування та права на вже створені результати. При цьому припинення участі в проєкті не завжди означає припинення всіх юридичних зобов'язань. Вимоги щодо нерозголошення інформації, зберігання документів, повернення коштів і використання результатів можуть продовжувати діяти після виходу організації.
Зміна складу отримувачів гранту також може потребувати офіційного погодження з органом, що надає грант та внесення змін до грантової угоди.
Конфіденційність, персональні дані та доброчесність.
Міжнародні проєкти часто передбачають обмін технічною, фінансовою або іншою інформацією, що має комерційну цінність чи підлягає спеціальному правовому захисту. Тому загального формулювання «усі дані проєкту є конфіденційними» недостатньо. Необхідно встановити, яка саме інформація є конфіденційною, кому її дозволено передавати, для яких цілей використовувати та протягом якого строку діють обмеження. Водночас договір повинен враховувати випадки, коли інформацію необхідно надати органу, що надає грант, аудиторам або компетентним державним органам.
Окремої уваги потребує захист персональних даних, особливо у сфері охорони здоров'я, освіти, соціальних досліджень та цифрових послуг. Якщо учасники спільно визначають мету й засоби обробки персональних даних або передають їх між країнами, необхідно оцінити застосовні вимоги щодо захисту даних, розподілу відповідальності, безпеки та міжнародної передачі інформації. За певних обставин може знадобитися окремий договір про обробку або спільне використання персональних даних.
До юридичних ризиків також належать санкційні обмеження, корупційні правопорушення, конфлікти інтересів, порушення правил закупівель та недостовірна інформація щодо учасника. Тому перед створенням консорціуму доцільно перевіряти юридичний статус партнерів, повноваження їхніх представників, фінансову спроможність та обставини, які можуть перешкоджати отриманню гранту.
Досьє по 90+ юрисдикціях, перевірка за санкційними, PEP- і FATF-списками, карта зв'язків, офшори, 14 груп ризиків. Перевірити партнера в LIGA360
Право якої країни застосовується і як вирішувати спори?
Для міжнародного консорціуму питання застосовного права має принципове значення. Наприклад, якщо координатор пропонує підпорядкувати внутрішню угоду законодавству Німеччини, український учасник повинен розуміти наслідки такого рішення. Воно може впливати на тлумачення договору, підстави відповідальності, порядок відшкодування збитків і можливості захисту прав.
Необхідно також розрізняти право, яке регулює грантову угоду, та право, обране сторонами для їхньої внутрішньої угоди.
Окремо слід погодити спосіб вирішення спорів. Доцільним може бути багатоступеневий механізм: переговори між керівниками проєкту, передача питання керівництву організацій, спроба врегулювання за участю посередника, а за відсутності домовленості - звернення до компетентного суду чи арбітражу. При цьому слід оцінювати не лише юридичну ефективність обраної процедури, а й її вартість. Для невеликого грантового проєкту складний міжнародний арбітраж може бути економічно невиправданим.
Особливі ризики українських учасників в умовах війни.
Для українського бізнесу та громадських організацій додаткового значення набувають ризики, пов'язані з повномасштабною війною. Бойові дії, пошкодження виробничих потужностей, відключення електроенергії, порушення логістики або інші надзвичайні події можуть безпосередньо впливати на виконання міжнародних проєктів. Однак сам факт існування воєнного стану не означає автоматичного звільнення від усіх договірних зобов'язань.
Для застосування положень про обставини непереборної сили потрібно встановити конкретний вплив події на можливість виконання зобов'язання та дотриматися передбаченої договором процедури. Наприклад, руйнування виробничого обладнання внаслідок ракетного удару може об'єктивно унеможливити виконання певного завдання. Проте організації необхідно своєчасно повідомити партнерів та орган, що надає грант, підтвердити обставини, пояснити наслідки, оцінити можливу тривалість затримки та запропонувати заходи для мінімізації шкоди.
В угоді консорціуму доцільно заздалегідь встановити відповідні процедури повідомлення, документування та перегляду плану робіт. Це підвищує передбачуваність співпраці як для українського учасника, так і для всього міжнародного партнерства.
Судова практика, практика Верховного Суду, ЄСПЛ українською, AI-прогноз. Знайти практику в LIGA360
Що перевірити перед підписанням угоди консорціуму?
Перевірка міжнародного договору не повинна обмежуватися наявністю стандартних розділів. Перед підписанням необхідно отримати зрозумілі відповіді на декілька принципових питань:
1. Яка юридична роль нашої організації в проєкті та хто має прямі договірні відносини з органом, що надає грант?
2. Які конкретні завдання, результати та строки закріплені за нами?
3. Хто, коли та на яких умовах перераховуватиме фінансування?
4. Хто нестиме наслідки фінансових порушень або неприйнятних витрат?
5. Кому належатимуть результати, створені під час проєкту?
6. Які права інші партнери отримають на наші попередні розробки?
7. Хто може змінити наш бюджет або завдання?
8. За яких умов можливий вихід або виключення учасника?
9. Яке законодавство регулюватиме внутрішню угоду?
10. Де і яким способом вирішуватимуться спори?
Особливої уваги потребують договори, у яких відсутні конкретні строки перерахування коштів, координатор має надмірні повноваження щодо бюджетів партнерів, не визначені права на результати або не передбачені процедури реагування на порушення. Положення про необмежений доступ до технологій учасника, непропорційну відповідальність чи дорогий механізм міжнародного вирішення спорів також потребують окремої правової оцінки.
Для складних проєктів доцільно залучати юридичних фахівців, які мають досвід роботи з відповідною грантовою програмою та міжнародним договірним правом.
Юридична визначеність - основа успішного міжнародного партнерства.
Міжнародний консорціум - це не лише спосіб залучення грантового фінансування. Це система спільного управління ресурсами, відповідальністю, ризиками та результатами. Успішність такого партнерства залежить не тільки від професійної компетентності учасників і якості проєктної заявки, а й від здатності заздалегідь домовитися про правила взаємодії.
Юридичні документи потрібні не для формального ускладнення співпраці. Їхнє завдання - зробити спільну роботу передбачуваною, захистити інтереси кожного учасника та створити дієві механізми врегулювання проблем.
Належно підготовлена угода консорціуму повинна працювати не лише тоді, коли всі партнери виконують зобов'язання вчасно. Її справжня цінність виявляється тоді, коли затримується фінансування, змінюються обставини, виникають спори щодо результатів або один з учасників не може продовжувати роботу.
Тому юридичну архітектуру консорціуму варто формувати одночасно з проєктною логікою та бюджетом, а не залишати на останній етап перед підписанням грантової угоди.
Ботіна Олена - Експертка, тренерка та консультантка? з грантрайтингу та фандрейзингу для бізнесу та ОГС в “Social Consulting “Paragraf”, керівниця ESG-напрямку Crowe Mikhailenko.
Матеріал має інформаційно-аналітичний характер. Перед підписанням угоди міжнародного консорціуму необхідно перевірити її відповідність умовам конкретного грантового конкурсу, грантовій угоді та законодавству, яке застосовується до відповідних правовідносин.
