У рамках National Finmon Forum 2026 команда LIGA ZAKON поспілкувалася на цю тему з Головою Ukrainian Compliance Association та директоркою Департаменту комплаєнс та фінансового моніторингу OTP Bank Ганною Горбенко та поставила їй кілька запитань, якими ми вирішили поділитися.
LIGA ZAKON: Бізнес нерідко сприймає запити банку як надмірні, особливо коли йдеться про документи, що начебто не стосуються конкретної операції. Скажіть, будь лака, як банк вирішує, що саме запитувати, і чи може він блокувати рахунок без очевидної причини?
Ганна Горбенко: Найперше, що потрібно тут зрозуміти - у банку немає жодної мотивації навмисно ускладнювати роботу бізнесу. Фінустанови максимально зацікавлені у продовженні ділових відносин зі своїми клієнтами. Кожен додатковий запит з'являється тоді, коли в операції виявлено певний ризик, який потрібно спростувати. Не покарати клієнта, а саме закрити конкретне питання.
Тут також важливо враховувати, що на початковому етапі перевірку, як правило, запускає не конкретний фахівець, а автоматизована система. Вона фіксує відхилення від очікуваного профілю клієнта або операції і генерує запит. Фахівець підключається вже після того, як система підняла алерт.
Тому якщо запит здається зайвим або незрозумілим, найпростіший і найефективніший перший крок - це не скарга, а пряме звернення до банку: що саме викликало питання, який ризик перевіряється і які документи можуть його закрити. Часто це знімає питання значно швидше, ніж будь-яка офіційна процедура.
LIGA ZAKON: Чому банк може просити детальну інформацію, наприклад, про номенклатуру товарів, собівартість продукту, джерело доходу або навіть кваліфікацію власника бізнесу? На перший погляд це виглядає як втручання в комерційну таємницю.
Ганна Горбенко: Справа в тому, що особа, відповідальна за фінмоніторинг у банку, несе персональну відповідальність за кожну операцію, яка пройшла через банк. Якщо операція виявиться пов'язаною з незаконними коштами, наслідки будуть і для банку, і для конкретного фахівця. Тому питання “а що це за гроші і звідки вони?” - це не цікавість, а просто юридична необхідність.
Коли банк просить калькуляцію або пояснення щодо номенклатури, він намагається зрозуміти економічну суть операції. Тобто чи відповідає ціна ринковій логіці, чи є реальна собівартість, чи не виглядає угода фіктивною. Особливо це актуально в тендерних операціях або складних товарних позиціях.
Запит щодо кваліфікації або досвіду кінцевого бенефіціарного власника насправді теж просто пояснити: якщо власник компанії зовсім не розуміє її діяльності, для банку це індикатор можливої номінальності (тобто ситуації, коли реальний контроль здійснює хтось інший). Тому найкраща стратегія для бізнесу - не сприймати такі запити як особисту підозру, а розглядати їх як можливість підтвердити прозорість своєї структури.
LIGA ZAKON: Коли компанія надає банку таку величезну кількість внутрішніх комерційних даних, завжди виникає страх витоку. Чи може банк передати ці відомості третім особам - наприклад, іншим комерційним структурам?
Ганна Горбенко: Тут відповідь однозначна - ні. Жодним комерційним компаніям чи третім особам ці дані не передаються, вони суворо захищені режимом банківської таємниці та правилами захисту персональних даних. Єдиний виняток, прямо передбачений законом - це офіційні запити від правоохоронних органів у межах розслідувань або безпосередньо від Держфінмону.
Більше того, з наближенням європейських стандартів регулювання та норм GDPR правила передачі ідентифікаційних даних стають ще жорсткішими. Навіть між різними банками така комунікація неможлива без окремої чіткої правової підстави.
Тому навіть якщо ваш контрагент чи потенційний партнер уже проходив KYC у банку, ви не можете отримати ці дані й покластися на них. Компанія зобов'язана будувати власну процедуру належної перевірки. Для цього існують спеціалізовані інструменти, наприклад, система LIGA360, яка дозволяє перевіряти контрагентів у комплексі: реєстраційні дані, судові рішення, зв'язки, санкційні списки та інші ризик-індикатори - і приймати рішення без залежності від банку.
LIGA ZAKON: Припустимо, бізнес все ж таки вважає запит банку необґрунтованим і хоче скаржитися до НБУ. Як це правильно зробити і чи не зіпсує це стосунки з банком?
Ганна Горбенко: Перш за все, рекомендую не поспішати зі скаргою. Спочатку варто вичерпати внутрішні канали: написати безпосередньо відповідальному за фінансовий моніторинг у банку, звернутися через акаунт-менеджера або навіть через офіційні соціальні мережі банку. Банки відстежують такі звернення, і це часто допомагає підсвітити проблему відповідальним людям усередині набагато швидше, ніж будь-яка офіційна процедура.
Якщо внутрішня комунікація не дала результату, скарга до НБУ є законним і виправданим кроком. У ній потрібно коротко описати ситуацію: який банк, яка операція чи рахунок, коли надійшов запит, що саме вимагали, чому клієнт вважає це надмірним, які пояснення вже надавалися. До скарги також бажано додати копії листування та запитів банку.
Після отримання скарги НБУ звертається до банку з вимогою аргументувати свою позицію. У більшості випадків банк пояснює запит - і підстав для подальшого розслідування не виникає.
Щодо майбутньої співпраці: скарга не означає автоматичного конфлікту і не потрапляє клієнт до жодного “чорного списку”. Якщо банк визнає скаргу необґрунтованою, він може продовжити нормальну роботу з клієнтом. Наслідки, звичайно, залежать від конкретного кейсу, але сам факт звернення до регулятора не перекреслює ділових відносин.
Сподіваємося, що ця розмова допоможе українським компаніям вести ефективну та безпечну комунікацію з банками, захистити свої рахунки й уникнути зайвих регуляторних ризиків у щоденній роботі.
