ПРАВОВА ПОДІЯ:
На засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 11 березня 2015 року було розглянуто справу № 6-21цс15 у спорі колишнього подружжя про визнання права власності.
ВПЛИВ НА БІЗНЕС:
Виходячи з аналізу ст. ст. 57, 60, 61 Сімейного кодексу, було зроблено висновок про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом загальної спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення загального майна подружжя та способів його поділу між ними. Майно фізособи-підприємця (яке він використовує для господарської діяльності) вважається загальним майном подружжя, як і інше майно, придбане у період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок коштів, які належать подружжю.
При здійсненні поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог ст. 71 СК, згідно з якою поділ майна, що є об'єктом права загальної спільної власності подружжя, здійснюється шляхом виділу його в натурі або реалізується за виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (ч. 2 ст. 364 ЦК). При цьому згідно з частиною 3 ст. 71 СК речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, котрий використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що нерухоме майно (нежитлові будівлі) було придбане одним із подружжя у період шлюбу і використовується ним для здійснення підприємницької діяльності. Водночас, зробивши висновок про те, що спірне майно відноситься до правового режиму загальної спільної власності подружжя, суд апеляційної інстанції одночасно дійшов взаємовиключних висновків про те, що це майно належить чоловіку як фізичній особі - підприємцю, але не вирішив по суті спір про поділ зазначеного майна.
ПРОТЕ:
Цікаво, чи буде подібна позиція ВСУ використовуватися у спорах про звернення стягнення на майно фізособи-підприємця або про визнання недійсними укладених ним договорів. Адже у такому разі можна стверджувати, що така особа зобов'язана отримувати згоду іншого з подружжя на розпорядження спільним майном.
