Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

«Цінності мастяться на хліб»

9 жовтня 2018, 15:30
500
0
Реклама

Чому одні країни багаті, а інші бідні?

Відповідь на це питання, яке можна було б назвати основним питанням економіки, лежить за її межами. У недавній дискусії, в якій брали участь Катерина Венжик, Вікторія Войціцька, Андрій Длігач, Володимир Дубровський і Владислава Магалецька, ми прийшли до таких висновків. Сучасна наукова думка вважає, що основною причиною багатства або бідності націй є інститути. (Під інститутами тут розуміються не лише формальні структури, такі, як уряд, суди або реєстри власності, а й неформальні - у тому числі звички, традиції, переконання, поведінкові стереотипи тощо).

Ключова відмінність успішних інститутів - їх незалежність від персон. Наприклад, коли неважливо, хто суддя, хто позивач і відповідач, адже рішення буде прийнято незалежно від цього. (Інститути, які залежать від персон і підпорядковані їм, Дарон Аджемоглу називає «екстрактивними», а Дуглас Норт - «закритим доступом». Інститути, незалежні від персон і підлеглі правилам, відповідно називаються «інклюзивними» або «відкритим доступом».)

Що сприяє встановленню інститутів відкритого доступу?

По-перше, розкол старих еліт: частина з них розуміє загрозу опинитися серед тих, хто програв і втратити все, тому вони налаштовують незалежні інститути, які захистять і їх, і інших.

По-друге, нова економіка (нові технології і бізнес-моделі) створює нові еліти, які вимагають відкритого доступу. До цього додається тиск інших соціальних груп з новими цінностями, зацікавлених у змінах. Разом ці дві сили повинні бути досить потужними, щоб переважити своїх супротивників.

Додамо сюди третій фактор, характерний для нашого випадку: зовнішній тиск країн і міжнародних організацій, зацікавлених у змінах.

Головний висновок з цього: поки основна маса народу вимагає не відкритого доступу, а перерозподілу, - до тих пір ніяких змін не буде.

Отже, «знову реформаторам не пощастило з народом»? Саме так, без жартів. Реформаторам не пощастило з народом, і поясненню цього фактора присвячені десятки книг провідних світових дослідників, від Макса Вебера до Лоуренса Гаррісона, від Рональда Інґлгарта до Френсіса Фукуями.

Що ж робити, коли виборець вимагає «тут і зараз» - а цього можна досягти тільки перерозподілом, який йому обіцяють прихильники закритого доступу, бажаючі посунути старі еліти й зайняти їх місце?

Політикам у своїй комунікації:

1. Звертаючись до виборців, завжди вміти правильно управляти їх очікуваннями: не створювати завищених, пояснювати правду про те, коли, як і що саме отримають громадяни.

2. Звертатися до реальних потреб виборців, апелювати до особистих проблем виборця і його гаманця.

Як поміняти свідомість громадян, щоб вони вимагали не перерозподілу в рамках закритого доступу, а зміни правил і відкритого доступу?

1. Найголовніший інструмент - поширення приватної власності і вільного підприємництва.

2. Фінансова грамотність населення.

3. Відкритість даних і заохочення громадян вивчати їх.

4. Громадянська освіта та заохочення бажання знати правду.

5. Будь-яке самоврядування, починаючи з ОСББ, територіальних громад та ін.

6. Залучення громадян до обігу цінностей: ринок землі, фондовий ринок тощо.

7. Громадські центри (простіше - на базі бібліотек).

Ключ до багатства нації знаходиться в головах. «Цінності мастяться на хліб», - сказав Ярослав Грицак*.

Джерело. Текст друкується з дозволу автора

* Ярослав Грицак - український вчений, історик і публіцист. Доктор історичних наук, професор Українського Католицького університету. Головний редактор наукового щорічника «Україна модерна».

Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
Підпишіться на розсилку
Щопонеділка отримуйте weekly-digest про ключові події бізнесу
Схожі новини