Військова агресія рф внесла корективи у різні сфери життя, в тому числі у трудову сферу. Одним з питань, що постало, є питання надання відпусток під час війни.
Реалізація працівниками права на відпустки визначається Кодексом законів про працю та Законом «Про відпустки».
Проте, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, що встановлені Законом «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Цей Закон діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність з дня його припинення або скасування, крім частини 3 ст. 13.
Протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов'язку щодо надання працівнику відпустки тривалістю більш ніж 24 календарні дні, якщо більша тривалість передбачена законодавством, колективним і трудовим договором.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівнику тривалістю 24 календарні дні, що певною мірою відповідає нормам, які встановлюють мінімальні гарантії щодо тривалості щорічної основної відпустки.
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана після закінчення дії воєнного стану.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не призупиняє і не скасовує норму статті 9-1 КЗпП, згідно якої підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Державна служба України з питань праці надала роз'яснення, згідно якого роботодавець має право надати працівнику в період дії воєнного стану відпустку тривалістю понад 24 календарних днів за рахунок власних коштів. Надання відпустки більшої тривалості є правом, а не обов'язком роботодавця.
Згідно статті 10 Закону України «Про відпустки» роботодавець може, але не зобов'язаний надавати відпустку поза графіком, проте, може видати наказ про відправлення у відпустку, якщо сам працівник не хоче йти на відпочинок за графіком.
Також, роботодавець має право відмовити у щорічній або іншій відпустці, якщо працівник працює на об'єкті критичної інфраструктури і заміни йому немає. Згідно частини другої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», виняток становлять відпустки: у зв'язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
На прохання працівника, роботодавець може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку протягом періоду дії воєнного стану. Самовільно роботодавець не може відправляти працівника у відпустку без збереження заробітної плати.
Роботодавець може призупинити трудовий договір із працівником або запропонувати йому простій, якщо підприємство не має змоги функціонувати під час воєнного стану.
Таким чином, з урахуванням особливостей організації праці та умов господарської діяльності в межах своїх повноважень роботодавець має право надати працівникам в період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю не більше ніж 24 календарні дні. Проте, працівник може отримати відпустку тривалістю понад 24 календарні дні за рахунок власних коштів за згодою роботодавця.
За матеріалами сайту БПД.
В умовах воєнного стану бізнеси потребують роз'яснень з кадрових й податкових питань, мають бути чутливими щодо змін законодавства й надійності контрагентів. Щоб бути впевненими в своїх рішеннях, топкоманди замовляють LIGA360. Тільки в червні замов на вигідних умовах.
