|
1. Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій (постанова Великої Палати ВС від 15.01.2020 у справі №322/1178/17).
Фактичні обставини:
Договір оренди земельної ділянки між фізичною особою (позивачем) та СФГ (відповідачем) укладено 01 листопада 2007 року. Державну реєстрацію проведено 30 червня 2011 року. Сторони узгодили у п.3 договору строк його дії - 10 років та у п.14.1 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації. Позивач, вважаючи, що 10-річний строк дії договору завершився 01 листопада 2017 року, заявив вимогу до відповідача про повернення земельної ділянки.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що строк дії договору обчислюється з моменту його укладення (01 листопада 2007 року), а не з моменту його державної реєстрації (30 червня 2011 року), тому земельна ділянка після закінчення цього строку (01 листопада 2017 року) підлягає поверненню на вимогу власника.
При передачі даної справи на розгляд Великої Палати ВС колегія суддів зазначила, що Верховний Суд України впродовж незначного проміжку часу неодноразово змінював свої висновки щодо визначення моменту, з якого договір оренди земельної ділянки вважається укладеним. В деяких випадках суди зазначали, що строк потрібно визначати з моменту підписання договору, а в інших - з моменту державної реєстрації.
Велика Палата ВС відзначила, що момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору та зробила висновок, відповідно до якого для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій.
Окремо слід зазначити, що вищевказана судова практика застосовується до тих земельних правовідносин, які виникли до 01.01.2013 р. та пов'язуються з реєстрацією договору оренди земельної ділянки.
2. Підписання акта погодження меж не має самостійного значення. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови у затвердженні технічної документації за умови правомірних дій кожного із землекористувачів (постанова Великої Палати ВС від 12.02.2020 у справі №545/1149/175-ц).
Фактичні обставини:
Фізична особа (позивач) при виготовленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки звернувся до КЕВ м. Полтави (відповідач) як до суміжного землекористувача за погодженням меж ділянки, однак відповідач відмовив. До суду позивач звернувся з позовом про визнання неправомірною такої відмови та про визнання за позивачем права на погодження та затвердження землевпорядної документації без погодження меж із суміжним землекористувачем.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, однак суд апеляційної інстанції прийняв нове рішення про відмову в позові посилаючись на невідповідність позовних вимог визначеним законодавством способам захисту.
Велика Палата при розгляді даної справи фактично підтримала позицію суду апеляційної інстанції та зазначила, що стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
3. Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а тому й правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими (Постанова ВП ВС від 01.04.2020 № 320/5724/17 (14-385цс19):
Фактичні обставини:
Фізична особа (позивач) користувався земельною ділянкою для організації та ведення фермерського господарства на підставі договору оренди від 21 січня 2005 р. На вказаній ділянці позивач зареєстрував Фермерське господарство. Після закінчення строку оренди позивач продовжує користуватися цією земельною ділянкою за її цільовим призначенням та вважає, що договір підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах у відповідності ч.6 ст. 33 Закону «Про оренду землі», в зв'язку з чим звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом, у якому просив визнати поновленим договір оренди земельної ділянки.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю. Суд апеляційної інстанції прийняв нове рішення про відмову в позові, зробивши висновок, що процедури поновлення вказаного договору оренди, встановленої статтею 33 ЗУ «Про оренду землі», дотримано не було, тому відсутні правові підстави для поновлення цього договору.
Суд касаційної інстанції, переглядаючи вказані рішення, вважав за необхідне передати спір на вирішення Великої палати з огляду на різне застосування судами положення щодо поновлення договору оренди. Однак, ВП ВС в першу чергу звернула увагу на питання підсудності спору.
Велика Палата вказує, що після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а тому у цій справі речове право, за захистом якого позивач звернувся до суду, належить Фермерському господарству.
Так, ВП вказала - оскільки фермерські господарства є суб`єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів.
Відповідно попередні рішення судів скасовано, провадження у справі закрито.
4. В разі відсутності згоди на припинення договору з боку орендодавця договір оренди землі може бути розірвано в судовому порядку на вимогу орендаря, якщо будівництво об'єкта завершено та об'єкт передано експлуатуючій організації (Постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/10752/19)
Фактичні обставини:
Юридична особа (позивач) після завершення будівництва на земельній ділянці та отримання акта готовності об'єкта до експлуатації та сертифікату, а також передачі збудованих об'єктів на баланс для обслуговування експлуатуючій організації припинив використання орендованої земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового комплексу та звернувся до Київської міської ради (відповідач) із заявою про дострокове припинення договору на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі". Залишення даного звернення без відповіді спонукало позивача заявити позов про розірвання договору оренди землі в судовому порядку.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, з посиланням на ряд правових підстав для припинення спірного договору оренди в судовому порядку у зв'язку з закінченням будівництва на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі" та добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою згідно зі статтею 141 ЗК України.
Суд апеляційної інстанції прийняв нове рішення про відмову у позові.
КГС ВС, підтримавши позицію суду першої інстанції, вказав, що аналіз законодавства, зокрема, ч.2 ст.19 ЗУ «Про оренду землі, дає підстави для висновку про те, що завершення будівництва та прийняття до експлуатації об'єкта будівництва є підставою для припинення на вимогу орендаря договору оренди земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, що може бути вчинено також шляхом розірвання договору оренди в судовому порядку, у тому числі і в разі відсутності згоди на припинення договору з боку орендодавця.
Водночас, суд касаційної інстанції вказав на помилкове застосування положень статті 141 ЗК України до спірних правовідносин, оскільки цю норму слід застосовувати щодо припинення права постійного користування.
5. Земельна ділянка, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста, на якій розміщено будівлю, право спільної часткової власності на яку належить кільком особам, може бути об'єктом продажу усім співвласникам об'єкта нерухомого майна, що на ній розташований, а не в частці окремого співвласника (постанова КЦС ВС від 23.03.2020 № 583/3376/17).
Фактичні обставини:
Фізична особа (позивач) є власником 3/100 ідеальної частки від загальної площі чотириповерхової нежитлової будівлі та звернувся до Охтирської міської ради (відповідач) з клопотанням про викуп частини земельної ділянки, на якій знаходиться вказане приміщення. Відповідач надав відмову у наданні дозволу на проведення експертної грошової оцінки такої частки земельної ділянки. Позивач звернувся до суду з вимогою про скасування рішення відповідача.
Суд першої інстанції задовольнив позов частково, однак суд апеляційної інстанції відмовив у позові, посилаючись на те, шо земельна ділянка, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста, на якій розміщена будівля, право спільної часткової власності на яку належить кільком особам, може бути об`єктом продажу усім співвласникам об`єкту нерухомого майна, що на ній розташований, а не тільки одному з них.
Позицію суду апеляційної інстанції підтримав КЦС ВС та додатково вказав, що задоволення вимог позивача порушить права інших співвласників нерухомого майна та землекористувачів (відповідно до укладених договорів оренди землі) даної земельної ділянки.
Додатково варто звернути увагу на Науковий висновок щодо застосування норм права, які регулюють відносини щодо права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що надано у справі № 368/54/17.
Так, відповідно до цього Висновку право довічного користування земельною ділянкою належить до кола тих прав, які можуть бути успадковані.
Обґрунтовуючи такий висновок, вказано на те, що втрата чинності законодавством про право довічного успадковуваного володіння землею не призвела ні до втрати, ні до звуження обсягу цього права, його зміст та обсяг мають визначатися законодавством, що діяло на момент його виникнення. Із самої назви відповідного титулу (право довічного успадковуваного володіння) випливало те, що дане право могло бути успадковане.
Оксана Кобрин, член Асоціації правників україни, партнер АО «Моріс Ґруп»
__
Незамінний інструмент для роботи адвокатів і юристів - система аналізу Verdictum. Понад 20 фільтрів для швидкого пошуку і аналізу судових рішень. Правові позиції ВС, пошук подібних судових рішень, можливість переглядати історію для господарських справ. Більше 12 видів моніторингу. Спробуйте демо-доступ за посиланням
Також ЛІГА:ЗАКОН розробила LIGA360:АДВОКАТ - комплексне рішення, що поєднує головні інструменти в єдиному робочому просторі для адвоката: повна база НПА, коментарі до кодексів, 85 млн судових рішень, правові позиції Верховного Суду, 6,5 млн досьє компаній і ФОП.
