Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

«Про людське око»: тенденції-2021 у рішеннях Верховного Суду щодо визнання господарських угод фіктивними

Аналіз актуальної судової практики

Юридична фікція - так визначають правочин, який не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Баталії стосовно визнання правочинів фіктивними безперервно точаться в судах усіх юрисдикцій, що вимагає такого ж безперервного відстеження актуальної судової практики з даного питання.

1) Наміри і умисли: Верховний Суд конкретизує умови визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно.

У постанові КГС ВС від 15.06.2021 в рамках справи №922/2495/21 Верховний Суд звертає увагу на те, що саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності.

Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов:

  • вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору;

  • такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору;

  • метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі.

Отже, відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно.

2) Формалізму - ні, або свобода договору проти розумності та справедливості: Верховний Суд продовжує наполягати на відході господарських судів від встановлення обставин виключно на підставі первинних документів та аргументації сторін щодо вільного волевиявлення.

Прикладом саме такого підходу є постанова КГС ВС від 20.01.2021 у справі №910/8992/19.

Так, досліджуючи законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, які посилалися на вільне волевиявлення сторін на укладення договору про переведення боргу, а отже, відсутність підстав для визнання такого правочину недійсним, Верховний Суд зазначив, що суди проігнорували фактичні обставини, за яких відбулося укладення оспорюваного правочину, а саме:

  • укладення договору за обставин здійснення органами виконавчої служби заходів щодо примусового стягнення заборгованості боржника;

  • ненадання належної правової оцінки платоспроможності такого боржника та його дій щодо взяття на себе нових зобов`язань у період існування у нього невиконаного зобов`язання із погашення заборгованості перед іншим кредитором;

  • відсутність в матеріалах справи доказів виконання умов спірного договору щодо оплати первісним боржником новому кредитору обумовленої договором винагороди;

  • можливість використання такого механізму виникнення грошового зобов'язання для реалізації процедури фіктивного банкрутства.

Верховний Суд наголосив на тому, що, зазначаючи про вчинення відповідачами правочину на підставі наданого їм статтею 672 ЦК України права на свободу договору, суди не врахували, що остання включає у себе також необхідність урахування вимог розумності та справедливості.

«Свобода договору» не витримала перевірки фактичними обставинами і у справі №904/5682/19.

У постанові від 05.08.2021 Верховний Суд звернув увагу на правильне вирішення судами справи саме з урахуванням об'єктивних обставин, які унеможливлювали реальне настання наслідків, обумовлених оспорюваним правочином:

  • укладення актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) у період перебування виконавця поза межами України;

  • відсутність у період виконання робіт складських приміщень за адресою, указаною в акті здачі-приймання робіт як адреса виконання таких робіт (передпосівної обробки насіння), а отже, об'єктивна неможливість замовника прийняти такі роботи;

  • розрахунок реальної вартості нібито придбаних робіт, який показав завищення витрат на вказані роботи у 28 разів від їхньої реальної вартості.

На необхідність перевірки фактичних обставин для правильного вирішення справи наголошено і у постанові КГС ВС від 15.06.2021 у справі № 910/6671/20 при перегляді досить сумбурних висновків судів попередніх інстанцій.

Так, при прийнятті рішення суди першої та апеляційної інстанції виходили з відсутності обставин для визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, з огляду на те, що цей правочин було виконано, а отже, такий правочин був спрямований на настання реальних наслідків - перехід права власності на майно. У той же час суди дійшли висновку, що метою вказаного правочину було ухилення від примусового виконання рішення суду. Тобто, суди попередніх інстанцій зробили взаємовиключні висновки щодо одночасної наявності та відсутності намірів ухилення від виконання рішення суду.

У зв'язку з викладеним, Верховний Суд повернув справу на новий розгляд з метою з'ясування:

  • чи було внесено компанію-боржника на момент укладення оспорюваного договору до Єдиного реєстру боржників;

  • чи призвело укладення оспорюваного договору до неможливості задоволення вимог стягувача за рішенням суду.

З огляду на зміст наведених рішень, очевидно, що процес доказування у справах стосовно фіктивних правочинів усе більше нагадує процес доведення «реальності» господарської операції в судах адміністративної юрисдикції при розгляді «податкових» справ у розрізі «фіктивності» контрагентів та «реальності» угод. А отже, сторонам слід враховувати найменші дрібниці укладених правочинів з метою доведення своєї позиції та не покладатися виключно на належне документальне оформлення.

3) Виконання vs «виконання»: Верховний Суд уточнює правовий висновок щодо неможливості визнати фіктивним договір за умови його виконання сторонами.

У рамках розгляду справи №904/2979/20 Об'єднана Палата КГС ВС у постанові від 19.02.2021 зробила висновок щодо застосування приписів статті 234 ЦК України до договору поруки.

Особливістю оспорюваного договору було його укладання без згоди боржника з особою, яка не була пов'язана з боржником жодними діловими чи іншими відносинами. Також не могла не звернути на себе увагу активність поручителя та кредитора щодо демонстрації «реальності» укладеного договору поруки: на виконання останнього поручитель перерахував кредитору аж 100 грн., а кредитор, у свою чергу, таке часткове виконання успішно прийняв.

Як було зазначено вище, відповідно до сталої практики Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. У постанові від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18 Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що: у разі, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний; фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов`язків за договором поруки спростовує аргументи позивача про відсутність у відповідача наміру взяти на себе обов`язки позивача за основним зобов`язанням та про його укладання сторонами без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас, у даному випадку ОП КГС ВС уточнила вказаний правовий висновок, визначивши, що при застосуванні приписів статті 234 ЦК України у вирішенні питання про те, чи наявні наміри сторін договору поруки щодо створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, несуттєве, часткове виконання (порівняно з розміром основного зобов`язання) поручителем своїх обов`язків за договором поруки не завжди свідчить про те, що оспорюваний правочин не є фіктивним, цей факт потрібно оцінювати у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, на які посилається заінтересована особа.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що оскільки договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети (за виключенням випадків, коли поручитель бере плату за свої послуги з боржника відповідно до статті 558 ЦК України), то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з'ясувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором і чи є такі мотиви добросовісними. Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.

Цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, зокрема, на їх спрямування на зміну територіальної юрисдикції (підсудності) спорів, що випливають із основного зобов'язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов'язанням.

4) «Заінтересовані особи»: Верховний Суд звертає увагу на необхідність підтвердження відповідного статусу позивача при зверненні до суду.

У постанові від 15.06.2021 в рамках справи №922/2495/20 Верховний Суд зазначає, що при розгляді позову про визнання правочину недійсним вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

У розумінні положень ЦК України оспорювати правочин може як сторона правочину, так і заінтересована особа, яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Так, у наведеній вище постанові у справі №910/6671/20 Верховний Суд, попри суперечливість висновків, до яких прийшли суди попередніх інстанцій, зауважує, що поза увагою судів залишилась та обставина, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, тому згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України має право звернутися до суду із позовом про визнання правочину недійсним, якщо доведе, що є заінтересованою особою та підтвердить, що його права та законні інтереси безпосередньо порушені внаслідок укладення такого правочину; у разі визнання правочину недійсним його права чи інтереси будуть відновлені.

При зверненні до суду позивачем не аргументовано, а судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено яким чином наявність у позивача грошового зобов`язання за рішенням господарського суду могла би бути задоволена за рахунок проданого майна за оспорюваним договором, та з урахуванням наявності/відсутності інших кредиторів (стягувачів) у відповідача; чи будуть відновлені права чи інтереси позивача з огляду на те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину і судами встановлено, що майно (частина майна) за оспорюваним правочином знаходилась у власності особи яка не є покупцем за оспорюваним договором.

Отже, за умови звернення до суду особи, яка не є стороною оспорюваного правочину, необхідно особливо приділити увагу обґрунтуванню «заінтересованості» такої особи-позивача та визначенню доведення ефективності обраного способу захисту для уникнення відмови в позові за такою начебто «формальною» ознакою.

5) Кодекс України з процедур банкрутства vs Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: висновок Верховного Суду щодо застосування законодавства під час вирішення питання про визнання фіктивними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ.

Корисне рішення для колег, які займаються процедурами банкрутства, було прийнято у рамках справи №904/7905/16. Так, перед КГС ВС постало питання про формування єдиного підходу до застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію Кодексу.

Постанова від 02.06.2021 є цікавою з точки зору структурованого підходу Верховного Суду до питань:

  • дії закону (інших нормативно-правових актів) у часі;

  • застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію Кодексу;

  • захисту порушених прав кредиторів та боржника у правовідносинах, до яких не підлягають застосуванню приписи статті 42 КУзПБ при укладенні договору боржника поза межами «підозрілого» періоду, визначеного статтею 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Так, Верховний Суд з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування статті 42 КУзПБ дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.

На підтвердження такого розуміння застосування статті 42 КУзПБ свідчить також усталений в судовій практиці підхід щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Отже, приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019.

Особлива увага до актуальної судової практики щодо фіктивних угод, укладених за визначенням Верховного Суду «про людське око», не є лише простою цікавістю: одразу декілька адвокатів Pragnum ведуть справи за позовами про визнання правочинів недійсними з підстав їх фіктивності. І кожна справа є у своєму роді унікальною, адже обставини та мотиви укладання таких правочинів завжди є специфічними і потребують прискіпливого доведення. Проте, як це не дивно, особливою гордістю людей, які щиро люблять судовий процес, є справи, що так і не дійшли до суду: знання практики та тенденцій судових рішень є важливим козирем у переговорах із боржниками, які традиційно погрожують «злити» майно навіть у випадку отримання кредитором позитивного рішення суду. Як видно із аналізу наведених рішень, часи, коли боржники почували себе вільно, відчужуючи активи за фіктивними угодами, завершилися.

Адвокати НААУ вивчають судову практику з новим цифровим продуктом. LIGA360: Адвокат НААУ надає доступ до 90 млн судових рішень і прецендентів, правових позицій ВС, нових надходжень. А ще тут можна прогнозувати шанси на перемогу в суді на базі позовної заяви й стежити за розкладом засідань по Україні. Дізнайтеся про всі переваги продукту за посиланням.

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
На цю ж тему