ЗЕД – контракти: практика вирішення спорів

Договори у сфері зовнішньоекономічної діяльності досить часто стають предметом судового розгляду. З огляду на специфіку їх правового регулювання розгляд таких спорів найчастіше відбувається поза межами системи господарських судів України. Більш поширені випадки розгляду таких спорів у міжнародному комерційному арбітражному суді за правилами третейського судочинства або судами іноземних держав.  

1. Арбітражна угода.  

2. Форма угоди про вибір застосовного права у зовнішньоекономічних контрактах.  

3. Комерційні спори у зовнішньоекономічній діяльності.  

Арбітражна Угода

Арбітражна угода - угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні (ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"). 

Основні вимоги до арбітражної угоди (поняття, форма, наслідки недійсності) визначаються Нью-Йоркською конвенцією 1958 р.: 

- письмова форма арбітражної угоди (однак на сьогодні ця вимога не є імперативною у законодавстві низки держав); 

- передача усіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між сторонами; 

- спір виникає із договірних або інших правовідносин; 

- об'єкт правовідносин може бути предметом арбітражного розгляду (арбітрабельність комерційного договору); 

- сторони арбітражної угоди повинні бути дієздатними відповідно до законодавства, яке до них застосовується; 

- арбітражна угода має бути дійсною за законом, якому її підпорядкували сторони, а за відсутності такої вказівки, за законом держави, де було винесено арбітражне рішення. 

- арбітражна угода має бути такою, щоб сторони могли її виконати. 

Відповідно до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а також їх спори з іншими суб'єктами права України. 

Форма угоди про вибір застосовного права у зовнішньоекономічних контрактах

Договори, що укладаються з іноземними контрагентами, регулюються нормами права певної країни. Право, що підлягає застосуванню до них, визначається за згодою сторін контракту. За відсутності у контракті умови про право, що підлягає застосуванню (а це нерідко трапляється на практиці), сторони можуть погодити вибір права згодом.  

Якщо й така домовленість не досягнута, компетентне право договору визначається на підставі колізійних норм, передбачених Законом України № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (надалі - Закон). 

Відповідно до ст. 43 цього Закону, сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Вибір права має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. 

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження (ч. 1 ст. 44, ч. 2, 3 ст. 32 цього Закону).  

При цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є:  

• продавець - за договором купівлі-продажу; 

• дарувальник - за договором дарування; 

• одержувач ренти - за договором ренти; 

• відчужувач - за договором довічного утримання (догляду) 

• наймодавець - за договорами найму (оренди); 

• позичкодавець - за договором позички; 

• підрядник - за договором підряду; 

• виконавець - за договорами про надання послуг; 

• перевізник - за договором перевезення; 

• експедитор - за договором транспортного експедирування; 

• зберігач - за договором зберігання 

• страховик - за договором страхування; 

• повірений - за договором доручення; 

• комісіонер - за договором комісії; 

• управитель - за договором управління майном; 

• позикодавець - за договором позики; 

• кредитодавець - за кредитним договором; 

• банк - за договором банківського вкладу (депозиту), за договором банківського рахунку; 

• фактор - за договором факторингу; 

• ліцензіар - за ліцензійним договором;  

Однак правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: 

• щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація; 

• щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; 

• щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, - право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа. 

• До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.  

Спори у зовнішньоекономічній діяльності

У процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності в її суб'єктів виникають різного роду права та обов'язки. Зазначені права та обов'язки можуть випливати із зовнішньоекономічних договорів або мати позадоговірні підстави виникнення. Відомо, що будь-яке право чи обов'язок суб'єкта має правове значення тією мірою, якою можливе забезпечення його реалізації чи виконання.  

Отже, важливе місце в системі норм права зовнішньоекономічної діяльності посідають норми, що регулюють порядок вирішення спорів, які стали наслідком порушення прав чи невиконання обов'язків. 

Відповідно ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судами та господарськими судами України, а також, за згодою сторін спору, Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України. 

У ст. 39 вказаного Закону зазначається також про особливості вирішення спорів, що виникають при застосуванні цього Закону та законів, прийнятих на його виконання. Такі спори можуть бути предметом розгляду: 

• в органах суду України, якщо одна зі сторін у справі - фізична особа та (або) держава; 

• в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.  

Отже, за органами вирішення спорів можна виокремити такий перелік інстанцій розгляду спорів у ЗЕД, що доступні суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України та їх іноземним контрагентам: 

• розгляд спорів судами України; 

• розгляд спорів господарськими судами України; 

• розгляд спорів Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України; 

• розгляд спорів Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.