Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Відповідальність за порушення санкційних обмежень: аналіз судової практики

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про санкції» санкції можуть застосовуватися з боку держави Україна по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність

Тобто, перелік суб'єктів до кого можуть бути застосовані санкції є вичерпним. До громадян України санкції не можуть бути застосовані. При цьому на практиці відбувається інше з боку держави. 

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про санкції» підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. 

Відповідно до статті 4 Закону України «Про санкції» Закон налічує 24 види санкцій, серед них - блокування активів, обмеження торговельних операцій, припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України, запобігання виведенню капіталів за межі України, зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань, анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів тощо. Також згідно з Законом № 2997-IX від 21.03.2023 були додані ще пункти видів санкцій 24-2 - 24-5. 

Застосуванню до конкретної особи певного виду санкцій передує визначена законом процедура, що включає кілька послідовних етапів. 

Так, рішення про застосування санкцій приймаються спеціальним координаційним органом при Президентові України - Радою національної безпеки та оборони України (надалі - РНБО) на підставі пропозицій Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів, Національного банку України та Служби безпеки України. Рішення РНБО вводяться в дію указом Президента України і є обов'язковими до виконання. 

Таким чином, вказаний механізм дозволяє державі дуже швидко відреагувати на суттєві загрози національним інтересам та фактично заблокувати діяльність певних осіб.  

При цьому, ані Закон України «Про санкції», ані інші закони України, які регулюють санкційні правовідносини, ані Кримінальний кодекс України не визначають та не закріплюють на законодавчому рівні санкції, як вид юридичної відповідальності, що є на нашу думку прогалиною в українському законодавстві, та має негативні правові наслідки особливо для громадян України та юридичних осіб зареєстрованих відповідно до українського законодавства до яких застосовуються санкції з боку держави. 

Нечіткі, незрозумілі та розмиті формулювання щодо підстав для застосування санкцій не відповідають засадам правової визначеності, зокрема критерію якості закону, що фактично відкриває для влади необмежені можливості для зловживання. Такий стан справ у демократичному суспільстві є неприйнятним. 

Більш того, чинне законодавство України прямо не передбачає відповідальності за такі дії, як «порушення санкцій». Це стало підставою для появи в січні 2023 року проєкту Закону №8384 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України та інших законів щодо встановлення кримінальної відповідальності за порушення законодавства про санкції».

Цей законопроєкт мав би доповнити Закон України «Про санкції» окремою ст. 5-3, яка б визначала, що за порушення законодавства про санкції настає відповідальність.  

Також даним законопроєктом №8384 було передбачено доповнення Кримінального кодексу України ст. 111-3 відповідного змісту «Порушення вимог законодавства про санкції», яка визначали конкретні наслідки порушення вимог санкційного законодавства. Зокрема, відповідальність у вигляді штрафу або позбавлення волі з конфіскацією майна чи без такої, а для юридичної особи - можливу ліквідацію в разі вчинення її уповноваженою особою відповідного кримінального правопорушення. 

Проте, даний законопроект так і не був прийнятий. Замість нього був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування санкцій» від 13 липня 2023 року № 3223-IX, в якому не було вирішено питання щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про санкції. 

На думку автора, відповідно до Закону України «Про санкції», санкції не можна розглядати як вид кримінального покарання за скоєння кримінального злочину. (тільки в виключних випадках, якщо громадяни України здійснюють терористичну діяльність і є окреме судове рішення, яке набрало законної сили про визнання громадянина України терористом.  

Також, повинна міститись інформація про таку особу в Актуальному переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, який міститься на сайті Державної служби фінансового моніторингу України. 

Новий контрагент - нові ризики для бізнесу. Переконайтеся, що ваші партнери не мають прихованих міжнародних зв'язків, токсичних зв'язків з рф/рб та судових справ. Замовте презентацію інноваційних можливостей LIGA360. 

Так чи можна визначати санкції, як певний вид юридичної відповідальності? 

Наразі дане питання є відкритим та дискусійним серед правників-науковців, юристів, адвокатів та суддів. 

Верховний Суд не має однозначних сформованих правових висновків щодо вирішення даного питання про те, чи можна вважати санкції, як певний вид юридичної відповідальності. 

Так, наприклад Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року справа № 9901/348/21 (Провадження № 11-7заі22) зробила наступний правовий висновок щодо віднесення санкцій до певного виду юридичної відповідальності: 

«23. Закон № 1644-VII не є правоохоронним нормативним актом, шляхом реалізації якого кожен, хто зазнав порушення своїх прав, може звернутися за захистом до компетентного юридичного органу. 

За цим законом юридичним особам, зокрема іноземній юридичній особі, юридичній особі, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичній особі - нерезиденту, іноземцям, особам без громадянства, не заборонено звертатися із заявами з повідомленням про обставини (відомості), що охоплюються поняттям «дії <…> суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави <…>». Але вони не вправі вимагати від компетентного органу сприймати їхні звернення як обов`язковий привід для розгляду по суті, а також у судовому порядку спонукати «суб`єкта внесення пропозиції про застосування санкцій» використати свої повноваження як спосіб захисту порушеного індивідуального права. 

Цей Закон таких положень не містить і не може містити, оскільки не встановлює нормативних та фактичних підстав юридичної відповідальності, якими є норми права, що передбачають покладання відповідальності, та факт правопорушення (діяння), з яким пов`язується визначення охоронних правовідносин, у рамках якого реалізується юридична відповідальність. Цей Закон не встановлює обсягу та форм державно-правового примусу, виду юридичної відповідальності (конституційно-юридичної, дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної, кримінальної тощо) за скоєння діяння. 

Попри певну зовнішню (не сутнісну) схожість, санкції в розумінні Закону № 1644-VII не є видом (формою, засобом, механізмом) відповідальності, оскільки дії, за фактом реалізації яких вони застосовуються до суб`єкта, котрий їх здійснив, не містять ознак протиправного (в більшості випадків вольового) порушення заборон, визначених відповідним законодавством, для кваліфікації якого необхідністю є встановлення ознак складу правопорушення (діяння). 

24. З опису підстав, умов, мети застосування санкцій можна виснувати також, що суб`єкт, до якого вони можливо будуть застосовані, не може не розуміти і не передбачити, що ці обмежувальні заходи потенційно (ймовірно) використовуватимуться стосовно нього насамперед через те, що він є «репрезентантом» країни, яка в умовах збройного конфлікту ставить під загрозу національні інтереси, національну безпеку України, втрату української державності, а його діяльність на території України за умов збройного конфлікту може підпадати під ознаки реалізації такої загрози.». 

Інша судова практика Верховного Суду, не дає відповіді на те, чи можна відносити санкції до певного виду юридичної відповідальності. 

Більш того, наразі судові рішення, які були прийняті Верховним Судом по даним категоріям справ не мають ні одного позитивного рішення щодо осіб до яких були застосовані санкції, а скасування у судовому порядку указів Президента України про введення в дію санкцій є завданням для особи, щодо якої застосовані санкції, майже нездійсненним, а санкції є політичним інструментом. 

Можна навести наступну судову практику Верховного Суду хоч і не на користь підсанкційних осіб: 

У першій справі (постанова ВП ВС від 6 липня 2023 року у справі № 9901/635/18) позивач (колишній депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим, який після анексії півострова залишився працювати в Криму і став членом так званої Державної ради Республіки Крим) просив визнати протиправною і нечинною статтю Указу Президента України про застосування санкцій. Він зазначав, що не є суб'єктом, до якого можуть бути застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи. ВП ВС такі доводи відхилила, адже санкції до позивача були застосовані з підстав, передбачених Законом України «Про санкції», а його дії створюють реальні та потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України та сприяють терористичній діяльності,(проте окремого судового рішення про те, що  позивач визнаний терористом та проводить терористичну діяльність немає).  

У справі № 9901/376/21 (постанова ВП ВС від 6 липня 2023 року) особа просила визнати протиправним і нечинним Указ Президента України про застосування персональних санкцій, посилаючись на те, що не належить до суб'єктів, щодо яких можна застосовувати санкції, оскільки є громадянином України. Верховний Суд установив, що позивач має громадянство рф, отже є фізичною особою-нерезидентом, тому вважав можливим застосувати до такої особи санкції. 

Також Велика Палата ВС вирішила справу щодо накладення обмежувальних заходів на ТОВ. У цій справі товариство вказувало на те, що заборона доступу до інтернет-ресурсів може розглядатися як втручання у свободу одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, гарантовану ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте, на переконання ВП ВС, у цьому випадку втручання було можливим, передбачалося ст. 34 Конституції України та Законом України «Про санкції» і мало легітимну мету. ВП ВС також зазначила, що позивач не був позбавлений можливості використовувати для одержання, зберігання, передачі інформації через мережу «Інтернет» без втручання органів державної влади вебресурси, аналогічні до російських інтернет-ресурсів, на доступ до яких були встановлені обмеження оскарженим Указом (постанова ВП ВС від 13 червня 2018 року у справі № 800/321/17)

За обставинами іншої справи, в лютому 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про скасування Указу Президента України про застосування санкцій щодо однієї фізичної особи та восьми юридичних осіб (телеканалів). У постанові від 6 жовтня 2021 року у справі № 9901/26/21 ВП ВС вказала, що право на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень мають особи, щодо яких воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цих осіб. Як було встановлено, позивач у цій справі не належав до кола осіб, чиїх прав чи інтересів стосувався оскаржуваний Указ. Тож ВП ВС ухвалила рішення про закриття провадження в цій справі. 

Проте, не завжди Верховний Суд при прийнятті судового рішення про закриття провадження у справі дотримується основних засад адміністративного судочинства та всебічно, повно та об'єктивно встановлює усі обставини справи. 

Автор зазначає про непоодинокі випадки щодо того, коли Верховний Суд закриває провадження у справі у зв'язку з виправлення суб'єктом владних повноважень порушень прав особи, яка звернулась за їх захистом до суду ( п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України). 

Коли одним Указом Президента України застосовуються санкції до особи,  який оскаржується у Суді, а підчас його оскарження видається новий Указ Президента України, який не скасував попереднє оскаржуване рішення, а прийняв рішення про «виключення» застосованих до особи санкцій і застосував нові анкції у гіршому вигляді, у тому числі, щодо строку та видів застосованих санкцій, що у розумінні пункту 8 ч. 1 ст. 238 КАС України не тільки не вважається виправленням її порушених прав, але і не є відновленням прав та законних інтересів.  

Хоча процесуальний закон не розкриває значення терміну застосованого у цьому пункті статті 238 КАС України вбачається, що під «виправленням» порушених прав слід визнавати не тільки випадки скасування оскаржуваних рішень цим ж суб'єктом владних повноважень, але і відновлення становища особи до стану, що існував до прийняття оскаржуваного рішення, вчинених дій чи бездіяльності з повним поновленням порушених прав такої особи, яка звернулась за їх захистом. 

Сплив строку на який прийнято оскаржуване рішення чи внесення змін до такого рішення чи його зупинення (тощо) не є у розумінні змісту вказаної статті «виправленням» суб'єктом владних повноважень правового становища особи, яка звертається за їх судовим захистом. 

Інакше, суб'єкт владних повноважень наділяється не тільки необмеженою можливістю багаторазового прийняття нових протиправних оскаржуваних рішень та їх подальше скасування (замкнуте коло прийняття рішень та їх скасування), але і толерується зловживанням наданих йому таких повноважень. 

У свою чергу особа, права якої порушуються такими рішеннями позбавлена права судового захисту, у тому числі, право на доступ до суду, з огляду на подальше закриття судом таких справ на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України. 

Таким чином, якщо дотримуватися такої процесуальної процедури, яка передбачає, що до будь-якої фізичної та/або юридичної особи спочатку на підставі одного Указу Президента України застосовуються санкції, а потім, на підставі іншого Указу Президента України скасовується попередній Указ Президента України і вводиться новий, то обмеження прав особи та їх порушення здійснюється державою постійно та безстроково. Періодичне скасування суб'єктом видання акту і одночасне застосування нового без поновлення прав особи є зловживанням наданими суб'єкту владних повноважень. 

Застосування санкцій могло б стати дієвим інструментом влади у разі, якщо необхідно швидко та ефективно відреагувати на загрози національній безпеці та національним інтересам. Однак, дискреційні повноваження державних органів щодо застосування санкцій перетворились на свавільні. 

На думку автора, у судових рішеннях Верховного Суду про закриття проваджень у санкційних справах прослідковується надмірний формалізм, так як по суті Суди закриваючи провадження у даних справах не досліджують всебічно, об'єктивно докази по справам, чим обмежують процесуальні права осіб, які звернулись до Суду з відповідними позовними заявами, а свої рішеня  роблять незаконними і такими що не узгоджуються з основними засадами адміністративного судочинства. 

Питання, пов'язані із застосуванням санкцій, потрібно розглядати в контексті дотримання стандартів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.  

Нечіткість викладення в законодавстві підстав для застосування санкційного режиму потребує ефективного судового контролю, щоб не допустити порушення стандартів Конвенції та убезпечити державу від можливих звернень до ЄСПЛ у майбутньому. 

При застосуванні санкцій має бути врахований темпоральний чинник, а також принципи пропорційності, законності та необхідності в демократичному суспільстві. 

Вся інформація для твоєї компанії - тепер в єдиному продукті LIGA360. Збільшуй швидкість виявлення бізнес-ризиків: правових, регуляторних, санкційних, репутаційних, судових, фінансових, договірних. Замов презентацію прямо сьогодні. 

Підпишіться на розсилку
Щопонеділка отримуйте weekly-digest про ключові події бізнесу
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
На цю ж тему