Відшкодування шкоди, завданої в результаті війни: добірка важливих судових рішень

У зв'язку з триваючою російською агресією до національних судів надходить дедалі більше позовів про відшкодування збитків, завданих наслідками воєнних дій та експропріацією активів. Ці збитки мають комплексний характер і охоплюють реальні збитки, упущену вигоду та моральну шкоду. Таким чином, вимушено в національних судах формується практика у відповідній категорії справ. 

У цій статті ми розглянемо деякі важливі судові рішення, які варто враховувати під час підготовки позовів про відшкодування збитків, завданих російською федерацією. 

Подолання юрисдикційного імунітету росії 

Принцип державного імунітету захищає державу від юрисдикції іноземних судів та передбачає необхідність отримання згоди від компетентних органів такої держави для залучення її до участі у справі. Проте абсолютно логічною і справедливою є позиція, згідно з якою держава, яка допустила грубе порушення норм міжнародного права, не може користуватися перевагами юрисдикційного імунітету.  

Загальні засади міжнародного права та правові висновки Верховного Суду, наведені у широко відомих постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, підтримують таку позицію і більш детально розкривають її зміст.   

У вказаних вище постановах Верховний Суд зазначив, що з 2014 року суди мають право ігнорувати імунітет РФ, посилаючись при цьому на, так званий, "деліктний виняток". Суд зазначив, що дії РФ, які є актом збройної агресії, вийшли за межі її суверенних прав, порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, та є неповагою до суверенітету та територіальної цілісності України. 

У своїй постанові від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 Верховний Суд розширив наведену аргументацію та наголосив на тому, що звернення до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту порушених прав та інтересів позивача, тому підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить постраждалих осіб права на  ефективний доступ до суду, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Окрім цього, суд зауважив, що підтримання імунітету РФ несумісне із зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом. 

Втрата майна, яке перебуває на тимчасово окупованій території  - збитки чи ні? 

На жаль, на сьогодні відомі непоодинокі випадки, коли національні суди відмовляють у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків, завданих втратою майна, яке знаходиться на тимчасово окупованих територіях (далі - ТОТ). Існує позиція, що така втрата майна не є збитками у розумінні чинного законодавства України, зокрема, ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України.  

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі №  910/697/24 відмовлено у задоволенні позову про стягнення збитків у розмірі вартості двох втрачених транспортних засобів, один з яких був вилучений військовими РФ під час перетину лінії розмежування, а другий залишився на виробничій базі окупованого міста Мелітополя.  

Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що позбавлення Товариства на теперішній час володіння автомобілями та їх фактичне перебування на ТОТ не є втратою, яка є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України. 

Утім, на противагу такій позиції існує чимало судових рішень, в яких суди детально обґрунтовують, чому втрата майна, яке знаходиться на ТОТ, є збитками, які підлягають відшкодуванню за рахунок РФ.  

1. Так, у своєму рішенні від 04.05.2023 у справі № 908/1955/22(908/747/23) Господарський суд Запорізької області, задовольняючи позовні вимоги про стягнення збитків, завданих експропріацією земельних ділянок, які належать на праві власності позивачу, наголосив на тому, що РФ є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод фізичних та юридичних осіб, зокрема, прав позивача. Внаслідок військової агресії РФ позивачу була завдана шкода, що полягає у порушенні його права власності на земельні ділянки та протиправному обмеженні у реалізації його правомочностей власника внаслідок окупації та захоплення територій зі сторони РФ. 

Суд зазначив, що військова агресія РФ, окупація, незаконне поширення на окремих територіях України юрисдикції відповідача, що призвело до втручання в усталені господарсько-правові зв`язки, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з позбавленням позивача доступу до земельних ділянок, унеможливленням здійснення контролю за майном, як наслідок, позбавлення можливості здійснювати реалізацію правомочностей володіння, користування та розпорядження майном чим завдало позивачу збитків. 

Аналогічна за змістом правова позиція наведена і в рішенні Дзержинського районного суду міста Харкова від 22.11.2023 у справі № 638/12435/23.

Варто зазначити, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 було скасоване рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/697/24, однак, станом на дату підготовки цього матеріалу повного тексту постанови ще не оприлюднено.  

Моральна шкода 

Визначені у ст. 23 ЦК України критерії моральної шкоди мають оціночний характер, і, в силу положень процесуального законодавства оцінюються судами за внутрішнім переконанням. Відсутність у національному законодавстві нормативно-правового акту, який би визначав чітку процедуру визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації, породжує наявність діаметрально протилежних правових позицій.  

У судовій практиці наразі відсутній єдиний підхід до вирішення питання про можливість компенсації моральної шкоди у цій категорії спорів.  

Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі № 216/5657/22 підтвердив, що в українській судовій практиці не застосовуються певні таблиці для визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди, тому зазначив, що при визначенні грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати, зокрема, таке:  

• внаслідок військової агресії РФ особа дійсно може зазнавати моральної шкоди;  

• розмір грошової компенсації моральної шкоди може відрізнятися залежно від конкретних обставин справи. 

Для прикладу, ми знайшли судові рішення, якими були задоволені позовні вимоги про стягнення із РФ моральної шкоди у розмірі 40 млн грн (рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 02.05.2023 у справі № 538/539/23, рішення Березанського міського суду Київської області від 12.06.2023 у справі №  355/274/23. Позивачами у вказаних справах були військовослужбовці, які отримали важкі фізичні та психічні травми у зв'язку з участю в бойових діях.   

Згідно з актуальною практикою Верховного Суду право на відшкодування моральної шкоди мають і цивільні особи, які зазнали втрати душевного спокою, побоюються за власне життя й безпеку та безпеку близьких, вимушено переховуються у бомбосховищах під час атак ворожих військ, споглядають руйнування внаслідок ракетних обстрілів, долають кризу й апатію, доклали додаткових зусиль для організації власного життя, не мають можливості спілкуватися із близькими, вимушено покинули дім тощо (постанови Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 638/3891/22, від 31.07.2024 у справі № 686/14579/23 та від 28.08.2024 у справі № 686/32571/23.  

Певний час судами формувалася практика про задоволення позовів фізичних осіб до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи чи її здоров'ю у період проведення АТО. Утім, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 дійшла правового висновку про те, що держава Україна не несе безумовної відповідальності перед родичами загиблих внаслідок терористичних актів в зоні АТО.  

2. Згодом, розглядаючи справу за позовом фізичної особи до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди, заподіяної терористичним актом, що призвів до загибелі у 2014 році у м. Авдіївка чоловіка позивачки, Верховний Суд у постанові від 02.02.2024 у справі № 242/2367/21 підтримав правову позицію, зазначену у постанові ВП ВС від 12.05.2022 про те, що самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній державі території не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за ст. 2 Конвенції. Суд наголосив, що позивачі повинні обґрунтувати, що Держава Україна могла вжити, але не вжила заходів, які б усунули ризик загибелі особи. 

Застосування доктрини "alter ego" 

Позиція щодо можливості застосування докрити alter ego національними судами пройшла свій шлях становлення. Протягом 2022-2023 рр. суди здебільшого відмовляли у задоволенні позовних вимог, заявлених до державних компаній РФ, посилаючись на недоведеність завдання саме такими юридичними особами збитків позивачу (наприклад, рішення Господарського суду Луганської області від 19.12.2023 у справі № 913/201/23. 

Це при тому, що ще у липні 2022 року Верховний Суд ухвалив постанову від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20 (так звана, "справа Промінвестбанку", в якій, визначаючи правомірність звернення стягнення на акції ПАТ "Промінвестбанк", які належали ДКР "ВЕБ.РФ", за боргами РФ, Верховний Суд підтримав позицію суду першої інстанції в частині правомірності застосування доктрини "підняття корпоративної завіси"  у формі "alter ego", яка передбачає зворотне підняття завіси - притягнення учасника юридичної особи до відповідальності за її боргами. 

У вказаній постанові Верховний Суд наголосив на тому, що відповідно до практики ЄСПЛ підняття корпоративної завіси може відбуватися у випадках, коли учасник юридичної особи володіє значною часткою у статутному капіталі (значним пакетом акцій), що дозволяє йому одноосібно формувати волю юридичної особи, коли такий учасник є активним, впливає на справи компанії, бере участь в оперативному управлінні (на відміну від того учасника, який не бере участі в управлінні компанією і лише очікує на дивіденди). Тобто в усіх тих випадках, коли компанія та акціонер нерозривно пов`язані між собою (ідентифікуються як одне ціле) і було б їх штучним відокремлення (з урахуванням відмінностей в обставинах справи - див. рішення ЄСПЛ у справі "Альберт і інші проти Угорщини" (ALBERT AND OTHERS v. HUNGARY від 07.07.2020, пункти 138-157, заява №5294/14), у справі "Лекіч проти Словенії" (LEKIC v. SLOVENIA від 11.12.2018, заява №36480/07). 

Наразі спостерігається позитивна тенденція щодо збільшення судових рішень про задоволення позовних вимог, заявлених до компаній, які є alter ego російської федерації.  

Зокрема, висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20, були покладені в основу постанови Запорізького апеляційного суду від 01.05.2024 у справі № 334/7126/23, про задоволення позову фізичної особи до ДКР "ВЕБ.РФ" про стягнення майнової шкоди у розмірі 170 181 356 грн, що еквівалентно 5 870 812 дол. США, завданої експропріацією земельних ділянок, які належать позивачу на праві власності та знаходяться на території Кирилівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області (тимчасово окупована територія). Визначення розміру завданої шкоди здійснювалося на основі висновку судового експерта за результатами проведення оціночно-земельного дослідження. 

Одним із яскравих прикладів застосування доктрини alter ego є рішення Господарського суду Запорізької області від 15.08.2024 у справі № 908/1955/22(908/1534/24).

У цій справі суд визнав, що відповідачі - компанії групи Газпром, є alter ego заподіювача шкоди - РФ. Суд детально описав діяльність Газпрому як групи компаній, яка, в першу чергу, виконує публічну геополітичну функцію держави РФ, часто - на шкоду власним комерційним інтересам. Суд наголосив на тому, що саме політики, зокрема, президент РФ визначає умови співпраці Газпрому з іншими суб'єктами, визначає строки та вартість такої співпраці.  

Суд зазначив, що тест, який був використаний ним для застосування доктрини alter ego, запроваджений ЄСПЛ і передбачає оцінку наступних критеріїв:  

• правовий статус компанії (згідно з публічним чи приватним правом);  

• характер її діяльності (публічна функція або звичайне комерційне підприємство);  

• контекст її функціонування (наприклад, монополія або суворо регульований бізнес);  

• її інституційна незалежність (ступінь державної власності); та  

• її операційна незалежність (ступінь державного нагляду та контролю). 

Визначаючи наявність у РФ та відповідачів (компаній групи Газпром) солідарного обов'язку з відшкодування шкоди, суд визнав за необхідне застосувати юридичну аналогію, за якою у деліктних правовідносинах заподіювач шкоди та його alter ego мають розглядатися як єдиний суб'єкт і нести солідарну відповідальність за статтею 543 ЦК України.  

У своєму рішенні Господарський суд Запорізької області також посилався на висновки Верховного Суду щодо застосування доктрини alter ego, викладені в уже згаданій нами постанові від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20.  

Замість висновків 

Очевидно, що рішення національних судів у спорах про відшкодування шкоди, завданих збройною агресією РФ, чим далі набувають якісно нового змісту. Наразі спостерігається тенденція певної переорієнтації  судової практики у відповідних спорах на чітке дотримання  норм процесуального права (дотримання процесуальних прав відповідача, забезпечення високого стандарту доказування, оцінка належного обґрунтування суми заявлених збитків), що значно підвищує шанси на подальше виконання відповідного судового рішення за кордоном. Проте деякі питання, що стосуються застосування норм матеріального права, потребують конкретизації та уточнення, оскільки відсутність чіткого врегулювання цих питань на рівні закону породжує значні розбіжності у застосуванні відповідних норм національними судами.  І безперечно великим досягненням сучасної судової практики є сприйняття та застосування доктрини alter ego, яка у подальшому може забезпечити реальне виконання судових рішень та отримання належних сум компенсації особами, які постраждали від збройної агресії РФ. 

Воронцова Юлія, радник EVERLEGAL

Слободська Дарина, молодший юрист EVERLEGAL.