Суть справи: позивач звернувся до суду про розірвання договору купівлі-продажу меблів та стягнення сплачених коштів. Він вказав, що після встановлення придбаних меблів виявив дефекти, які унеможливлювали їх використання. Покупець доказував укладення договору з продавцем витратною накладною з печаткою меблевого салону.
Місцевий суд задовольнив позовні вимоги, вважаючи доведеними обставини придбання товарів неналежної якості.
Апеляційний суд відмовив у задоволення позову. Він виходив з того, що витратна накладна не є належним доказом укладення договору купівлі-продажу, оскільки не містить даних, підтверджуючих існування будь-яких зобов'язальних правовідносин.
Колегія суддів цивільного суду ВС погодився з висновком апеляції.
Відповідно до п.7 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів», договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими розрахунковими документами. Такий документ з позначкою про дату продажу зобов'язаний видати продавець.
Отже Верховний суд не відніс витратну накладну до розрахункових документів.
Відповідну постанову у справі №362/2159/15-ц ВС прийняв 10.10.2018. З її повним текстом можна ознайомитися в системі VERDICTUM.
