Наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 4 листопада 2020 року у справі № 389/2004/16-ц.
Спрогнозуйте результат рішення суду з Verdictum PRO. ЛІГА:ЗАКОН презентує для вас першу систему аналізу судових рішень із функціоналом передбачення вірогідності перемоги у суді у всіх трьох інстанціях за допомогою штучного інтелекту. Функціонал прогнозування на підставі аналізу тексту позовної заяви створено для попередньої оцінки ризиків та економії часу адвоката під час підготовки до судових засідань. Сьогодні Verdictum PRO аналізує понад 80 млн документів. Не пропустіть зимові знижки на інформаційно-аналітичні продукти та комплексні рішення для бізнесу від ЛІГА:ЗАКОН! Обирайте тільки сьогодні зі знижкою 30%
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з позовом до Районної ради про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позиція ВС
Позивач вказував на незаконність його звільнення під час тимчасової непрацездатності. Суди встановили, що таке звільнення справді було під час вказаної непрацездатності, що відповідно до положень частини третьої статті 40 КЗпП з урахуванням змісту рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018 (6960/18) за конституційною скаргою особи щодо відповідності Конституції (конституційності) положень зазначеної норми, ухваленому 4 вересня 2019 року, є підставою для поновлення позивача на роботі.
Проте з таким висновком Верховний Суд не погоджується.
Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Рішенням Конституційного Суду України від 4 вересня 2019 року № 6-р (II)/2019 у справі за конституційною скаргою особи щодо відповідності Конституції (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП визнано такими, що відповідають Конституції (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.
Верховний Суд враховує, що наказ про звільнення позивача видано 20 липня 2016 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП.
Проте наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.
