Фармак vs Дарниця
Протягом останнього року першість у фармацевтичній сфері однозначно займають два спори між Публічним акціонерним товариством “Фармак” (“Фармак”) та Приватним акціонерним товариством "Фармацевтична фірма "Дарниця" (“Дарниця”) щодо знаків “Корвалол-Дарниця” та “КОРВАЛОЛ CORVALOLUM”.
|
Наталія Абрамович |
Перший спір щодо визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг “Корвалол-Дарниця” (справа № 910/13908/17, з якої був комплекс судових рішень) було ініційовано Фармак як власником добре відомого знаку “КОРВАЛОЛ CORVALOLUM” (з 01.12.2002 року), оскільки правова охорона знаку “Корвалол-Дарниця” була надана з 07.07.2003 року, тобто пізніше, ніж знаку “КОРВАЛОЛ CORVALOLUM”. Це свідчило про порушення прав інтелектуальної власності Фармак. У свою чергу, Дарницею було зроблено крок у відповідь та оскаржено рішення про визнання знаку “КОРВАЛОЛ CORVALOLUM” (справа №910/17792/17) добре відомим. Таким чином, з 2017 року і до сьогодні судами паралельно розглядаються ці два спори.
З судовими рішеннями можна ознайомитися у VERDICTUM. Замовити повнофункціональний тестовий доступ можна тут.
Щодо спору про визнання недійсним рішення про визнання знаку “КОРВАЛОЛ CORVALOLUM” добре відомим
Після перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції Верховним Судом було направлено справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В результаті нового розгляду судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним рішення про визнання знаку “КОРВАЛОЛ CORVALOLUM” добре відомим. Наразі спір проходить друге коло судового розгляду та перебуває у суді апеляційної інстанції.
Суди висловлювали різні позиції щодо доведення факту відомості знаку. Зокрема, при перегляді справи у апеляційній інстанції (на першому колі) судом було висловлено декілька цікавих позицій щодо оцінки доказів про ймовірність застосування яких варто пам'ятати:
суд визнав неналежним довідки та дані щодо обсягів продажів та експорту, оскільки вони були видані ПАТ "Фармак" та не підтверджувалися жодними іншими фінансовими документами.
суд зазначив, що документи, додані до заяви про визнання знаку “КОРВАЛОЛ CORVALOLUM” добре відомим, стосувалися лікарського засобу “Корвалол” та не містили інформації щодо застосування саме знаку “Корвалол Corvalolum”. При визнанні знаку добре відомим він повинен розглядатися в цілому, тобто саме “Корвалол Corvalolum”, без поділення на окремі частини. Документи, пов'язані з лікарським засобом “Корвалол”, не можуть свідчити про відомість чи визнання саме знаку “Корвалол Corvalolum”.
також суд визнав неналежними докази, які містили інформацію за період після дати, станом на яку знак “Корвалол Corvalolum” був визнаний добре відомим (після 01.12.2002 р.).
Постанову апеляційного суду, яка містила вказані вище підходи, було скасовано Верховним Судом, проте, виключно з однієї підстави - не залучення Фармак як відповідача.
Щодо спору про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг “Корвалол-Дарниця”, ініційованого Фармак
Фармак обґрунтував позов тим, що реєстрація торговельної марки "Корвалол-Дарниця" порушує права на знак "Корвалол Corvalolum", який визнаний добре відомим в Україні станом на 01.12.2002 р. Але на час розгляду даного спору набрала законної сили постанова Київського апеляційного господарського суду про визнання недійсним рішення про визнання знака "Корвалол Corvalolum" добре відомим. У зв'язку із зазначеним, суди усіх інстанцій (включно з Верховним Судом) дійшли висновку, що позначення "Корвалол Corvalolum" не отримувало правової охорони як знак, визнаний добре відомим в Україні, а отже, права інтелектуальної власності Фармак не порушено реєстрацією знаку "Корвалол-Дарниця".
Верховним Судом було зазначено, визнання недійсним рішення про визнання знаку "Корвалол Corvalolum" добре відомим є єдиною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, безвідносно до інших обставин і висновку експерта.
Наразі Фармак звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами.
Висновки: Головний урок, який необхідно засвоїти це те, що наявність правоохоронного документу (свідоцтва, патенту) не є беззаперечною гарантією того, що опонент не намагатиметься визнати його недійсним. У такому випадку вирішальними будуть два моменти:
наскільки якісним був підхід до роботи при проходженні процедури отримання правоохоронних документів (реальна відповідність винаходу умовам патентоздатності; реєстрація знаку для товарів і послуг, який не є схожим до інших знаків; підготовка “сильного” пакету документів при поданні заяви на визнання знаку добре відомим).
наскільки кваліфікованою буде правова допомога, що надаватиметься вам як до, так і під час розгляду таких спорів судом.
Тому необхідно приділяти максимальну увагу та часу як на етапі подання відповідних заявок на отримання патенту або реєстрацію знаку для товарів і послуг чи визнання їх добре відомими, так і проводити глибокий аналіз та зважувати можливі ризики та перспектив до моменту звернення до суду.
|
Андрій Горбатенко |
Авісто та інші vs Санофі
Не менш гучним виявився і спір між ТОВ «Байнер Груп», ТОВ «Хоса-Плекс Україна», ТОВ «Фінансова компанія «Авісто» до ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» (“Санофі”) про стягнення 48 343 976,24 грн. заборгованості за надані, проте, не оплачені маркетингові, інформаційні, аналітичні та консультаційні послуги.
Зазначені вище компанії звернулись до суду щодо стягнення заборгованості, обгрунтовуючи тим, що договір було пролонговано на 2015 рік, а надання послуг підтверджується відповідними актам приймання-передачі, підписаними Санофі. Проте, Санофі неодноразово наголошував на тому, що дія договору ним не пролонгувалась на 2015 рік та зазначені акти не підписувались. На вимоги суду про витребування доказів від позивачів, останні жодних документів не надавали.
Судами першої та апеляційної інстанції було частково задоволено позовні вимоги, проте, такі судові рішення було скасовано Верховним Судом та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Верховний Суд наголосив:
документи, на підставі яких було заявлено позовні вимоги, містили факсимільне відтворення підпису уповноваженої особи Санофі. Проте, факсиміле має юридичну силу виключно за наявності письмової згоди сторін на його використання з відтворенням зразків справжнього та факсимільного підписів. Існування усталеної практики між сторонами щодо використання факсиміле, без дотримання таких вимог, не свідчить про правомірність його використання, якщо сторона заперечує юридичну силу підписаного таким чином документу.
Верховний Суд критично поставився до того, що судом апеляційної інстанції було відхилено висновок експерта виключно з тієї підстави, що він аналізував копії документів, а не їх оригінали. Адже законодавство не містить вимог щодо надання виключно оригіналів документів для проведення експертизи. Також під час розгляду справи, незважаючи на суперечність доказів та подані клопотання про призначення експертизи, судами не було призначено жодної експертизи.
Під час нового розгляду справи, позивачами було заявлено про втрату їх представником оригіналів документів, у зв'язку з чим їх неможливо надати суду. Оцінивши всі докази і взявши до уваги позицію Верховного Суду, суд першої інстанції прийняв рішення на користь Санофі.
Висновки: Цей спір є яскравим прикладом недобросовісності контрагентів та зловживання довірительними відносинами, що має результатом більш ніж дворічні судові тяжби, суттєві часові та матеріальні втрати та, іноді, негативні репутаційні наслідки. Тому варто не лише уважно ставитись до вибору контрагентів (зокрема, проводити перевірки контрагентів до вступу з ними у правовідносини), але і при співпраці тримати руку на пульсі, зокрема не закривати очі на будь-які (навіть, на перший погляд, незначні) порушення законодавства, неточності та неврегульовані питання.
|
Христина Сушкевич |
В АНТИМОНОПОЛЬНОМУ ФОКУСІ
Не менш важливі та цікаві судові прецеденти у сфері захисту економічної конкуренції. Протягом останніх двох років суди розглядали кілька резонансних справ, що змінило стандарти доказування Антимонопольного комітету України («АМКУ», «Комітет») у справах щодо розслідування антиконкурентних узгоджених дій.
Справа Санофі
Цікаве рішення було винесено у справі № 910/870/18, де ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» («Санофі») оскаржувало рішення АМКУ, яке стосується звинувачення у вчиненні антиконкурентних узгоджених дій між Санофі та дистриб'юторами.
Основне звинувачення АМКУ (з т.з. розміру штрафу), полягали у тому, що договір передбачав систему стимулювання закупівлі товарів Санофі, яка була побудована таким чином, що для отримання знижок дистриб'ютори накопичували умовні бали, які пізніше можна трансформувати у знижки. При цьому, групи товарів, які давали можливість накопичити бали, складалися з унікальних товарів, а використати накопичені бали можна було купуючи товари іншої групи, яка складалася із товарів із великою кількістю конкурентів. У такій ситуації, на переконання АМКУ, дистриб'ютори, будучи зацікавленими реалізувати накопичені бали, купували більше товарів Санофі визначеної групи, і в результаті, утримувалися від придбання у значних обсягах товарів, що конкурують із товарами Санофі даної групи.
Однак суди трьох інстанцій не погодилися з такими доводами Комітету, спираючись на висновки, які однозначно матимуть вплив на подальше правозастосування у аналогічних справах. Зокрема, суд дійшов висновку, що стимулювання придбати товар не може бути тотожним стимулюванню не придбавати товари конкурентів, оскільки засоби, за допомогою яких досягається певний економічний результат - акції, бонуси, що спрямовані на збільшення обсягів продажу власних товарів, є законними елементами конкурентної боротьби за споживача на ринку за критеріями : ціни, якості тощо.
Суд також наголосив на необхідності під час кваліфікації вертикальних узгоджених дій, як антиконкурентних, досліджувати реальність настання негативних наслідків для конкуренції у відповідності до ст. 8 Закону України “Про захист економічної конкуренції”. Раніше, як Комітет, так і суди часто дотримувалися підходу, коли для такої кваліфікації було достатньо лише гіпотетичної можливості настання негативних наслідків для конкуренції.
Також у рішенні Комітету фігурувало звинувачення у антиконкурентних узгоджених діях, що призвели до завищення цін на товари Санофі під час процедур державних закупівель. Основним доказом наявності антиконкурентних узгоджених дій було порівняння середніх річних цін дистриб'юторів в рамках поставок в аптечний сегмент та середніх річних цін дистриб'юторів в рамках поставок на державні закупівлі (в останньому випадку середні річні ціни виявилися вищими). В цій частині суди дійшли висновків, що самі по собі вищі ціни на товари Санофі під час їх реалізації через процедури державних закупівель не є належним доказом антиконкурентного ефекту або можливості його настання.
В результаті, неповне з'ясування та недоведення обставин Комітетом, які мали значення для справи, призвело до того, що суди визнали недійсними оспорювані положення рішення АМКУ.
Висновки: Даний судовий прецедент має суттєве значення для бізнесу пов'язаного із дистрибуцією. В першу чергу, він демонструє необхідність враховувати ризики у сфері конкуренції під час формування умов дистрибуції.
По-друге, завдяки даній справі виникла певна ясність щодо наступних питань у сфері дистрибуції:
стимулювання обсягів закупівлі шляхом надання знижок, бонусів чи застосування інших форм фінансового стимулювання, саме по собі, не має розглядатися як дії спрямовані на порушення конкуренції;
вертикальні угоди щодо постачання та використання товарів не можуть вважатися антиконкурентними, якщо не призвели до реального настання наступних негативних наслідків для конкуренції:
- cуттєве обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізація відповідних ринків;
- обмеження доступ на ринок інших суб'єктів господарювання;
- економічно необґрунтоване підвищення цін або дефіцит товарів.
різниця цін у різних сегментах ринку не може бути достатнім доказом завищення цін.
Водночас, справа залишила відкритою дискусію щодо простих та зрозумілих для бізнесу критеріїв оцінки здатності договірних умов негативно впливати на конкуренцію, а саме, призводити до описаних вище негативних наслідків. За таких умов, найбільш надійним способом мінімізації ризиків лишається звернення до АМКУ із заявами про надання висновків на предмет у вигляді рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності запланованих дій законодавству у сфері економічної конкуренції.
Справа Рош
Інша важлива справа № 910/13306/18, де ТОВ «Рош Україна» («Рош») оскаржує рішення АМКУ, яке стосується звинувачення у вчиненні антиконкурентних узгоджених дій між Рош та дистриб'юторами. В даній справі, наразі, успіх не на стороні Комітету.
Розслідування АМКУ засвідчило, що Рош разом з дистриб'юторами запровадили такий підхід до встановлення цін та системи розрахунків, який забезпечує можливість завищення цін на товари Рош, що реалізуються через процедури державних закупівель. Зокрема, АМКУ встановив, що співпраця Рош з дистриб'юторами здійснювалася в умовах існування двох видів цін: номінальної ціни, яка зазначається в договорі і є базою для нарахування митних зборів, торговельних надбавок, цін для кінцевих споживачів, та реальної ціни - ціни з урахуванням бонусів. Відповідно до висновків Комітету, механізм надання бонусів у вигляді безповоротної фінансової допомоги не був спрямований на зниження номінальної вартості ЛЗ, згідно з якої буде розраховуватися ціна перепродажу, а призвів до необґрунтованого збільшення цін на ринку, які в кінцевому результаті сплатить споживач або держава.
На даний момент, останнім рішенням по даній справі є рішення суду апеляційної інстанції за результатами повторного розгляду. Апеляційний суд задовольнив вимоги Рош і пояснив, що запровадженням системи бонусів у виді безповоротної фінансової допомоги Рош надало дистриб'юторам на рівних умовах додаткову можливість отримати конкурентні переваги завдяки власним досягненням в змаганні під час тендерних закупівель. Це створило передумови для зниження дистриб'юторами цін перепродажу, що пропонувались для обрання державним замовникам в межах таких закупівель.
Умова для отримання таких бонусів була зрозумілою для дистриб'юторів та фактично регулярно виконувалась ними. Такий механізм не передбачав обов'язку знижувати дистриб'юторам власні ціни перепродажу, але водночас не встановлював ніяких обмежень щодо таких дій, зокрема щодо завчасного врахування ще не отриманого бонусу. Таким чином, конкурентна поведінка дистриб'юторів не передбачала обмежень з боку договірних умов можливості отримати бонус у вигляді безповоротної фінансової допомоги.
Це не призводить до завищення цін, а навпаки може бути враховано дистриб'юторами при формуванні роздрібної ціни та стимулює їх до зниження цін та конкуренції.
Висновки: Даний судовий прецедент є логічним розвитком підходів судів щодо оцінки впливу на конкуренцію знижок, бонусів та інших фінансових стимулів у договорах дистрибуції, які були сформульовані у справі Санофі. Суди закріпили позицію, за якою сам факт неврахування дистриб'юторами під час формування своєї ціни знижок, бонусів тощо, які були надані таким дистриб'юторам постачальниками, не може свідчити про наявність антиконкурентних узгоджених дій між такими дистриб'юторами та постачальниками, що призводять до завищення цін. При цьому, договори дистрибуції не мають містити обмеження для дистриб'юторів щодо подальшого ціноутворення. Але така позиція ще має пройти останнє випробування у Верховному Суді.
Наталія Абрамович, юрист ЮК “Правовий Альянс”
Христина Сушкевич, юрист ЮК “Правовий Альянс”
Андрій Горбатенко, партнер ЮК “Правовий Альянс”
Бути в курсі всіх нюансів захисту бізнесу, а також отримувати необхідні інструменти для щоденної юридичної роботи допоможуть комлексні рішення для юридичних департаментів і компаній від ЛІГА:ЗАКОН.
