Після повномасштабного вторгнення Україна як держава стикнулася з новими пріоритетами: для того, щоб перемагати ворога, необхідно якомога більше інвестувати у безпеку, виробництво зброї та міжнародний обмін даними. Однак як це зробити, якщо на перший погляд авторитетний міжнародний партнер може виявитися пособником ворога? Про міжнародну оборонну кооперацію журналістці LIGA ZAKON Віті Свірневській розповів Павло Верхняцький - засновник і генеральний директор компанії COSA.
COSA - українська компанія, що спеціалізується на корпоративній розвідці, консультує вітчизняних та світових гравців оборонного сектору щодо роботи на іноземних ринках. У розмові з LIGA ZAKON експерт розповів про нові реалії війни, НАТО, оборонну галузь, сильні та слабкі сторони міжнародної оборонної співпраці.
Україна в оборонній системі світу: співпраця та виклики
- СВ:Україна співпрацює з дуже багатьма країнами в оборонній сфері, та що змінилося з 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії?
- ПВ:Україна дійсно співпрацює з багатьма іноземними виробниками та країнами. Водночас треба розділяти співпрацю держави, і співпрацю українських виробників. Це два принципово різні напрями.
Україна, через Укроборонпром та Міністерство оборони, має співпрацю з низкою доволі великих гравців на ринку: Rheinmetall, KNDS, BAE Systems тощо. Як правило, йдеться про ремонтне обслуговування техніки, яка була поставлена західними партнерами й вироблена, зокрема, компаніями, згаданими вище. Заяви про те, що великі компанії щось вже виробляють в Україні, поки що не знаходять підтвердження.
В той же час українські виробники, зокрема приватні, самі безпосередньо встановлюють зв'язки з міжнародними партнерами. І, дійсно, певна співпраця відбувається. Відновлювальна складова є і в приватному секторі, де наші підприємства отримують дозволи від західних виробників на ремонт поставленої ними техніки.
Це доволі клопіткий процес узгодження, але така співпраця відбувається. Це непоганий шматок кооперації, хоча він і не дуже стратегічний, але вкрай необхідний у поточній ситуації з війною.
Щодо спільного виробництва, то тут все складніше. Загалом є небагато таких прикладів. З найвідоміших це, напевно, компанія Quantum Systems, яка має в Україні R&D-центр (підрозділ у компанії, що займається дослідженнями та розробкою, - ред.) і складає тут техніку. На мою думку, стратегічно важливо, що компанія має українських фахівців із досвідом й вони застосовують його у розробці іноземної техніки саме в Україні.
Водночас є проєкти, коли виробники інтегрують якісь іноземні системи у свої вироби. Є декілька проєктів щодо інтеграції ракетного озброєння у носії українського виробництва.
|
Фото: надано Павлом Верхняцьким |
Стосовно змін, які сталися з 2022 року, то перш за все варто виділити підсилення довіри до українського виробника. Іноземні компанії бачать, що ключовим активом українських виробників є навіть не технологічна складова, а досвід застосування техніки і досвід її швидкої адаптації до умов війни.
І все дуже індивідуально. Тобто на рівні маленьких, середніх виробників усі процеси відбуваються швидше. Більш потужні виробники, а особливо велика п'ятірка американських компаній, напевно, є найменш гнучкими та швидкими в цьому сенсі.
При цьому нерідко якась кооперація чи розмови про співпрацю відбуваються навіть не в Україні, а за її межами. Усе це відбувається хаотично й єдиної державної стратегії тут не видно.
- СВ: Ви зазначили, що держава не має єдиної стратегії щодо співпраці з іноземними партнерами, а приватні компанії активно виходять на міжнародний ринок. Чи консолідуються вони між собою та узгоджують дії, чи кожен діє самостійно?
- ПВ: Думаю, єдиного фронту в контексті міжнародної кооперації не існує, не зважаючи на те, що є декілька асоціацій виробників зброї в Україні, як-от Технологічні сили України (ТСУ), ФРУ Дефенс, Національна асоціація підприємств оборонної промисловості України (НАУДІ), Рада зброярів та інші
Є ціла низка асоціацій, які переважно займаються вирішенням питань для полегшення життя виробників зброї в Україні Шляхом спрощення процедур, покращення законодавства та бюрократичних механізмів. Загалом вони зосереджені на внутрішніх питаннях, адже їх багато.
Єдиним фронтом компанії не діють на іноземних ринках, це точно. Кожна компанія працює окремо, це все ж таки приватні підприємства, які є ще й конкурентами.
Водночас мені подобається позиція деяких виробників, коли вони заявляють, що конкуренція між ними відходить на другий план, бо їхня головна мета - це забезпечення Збройних Сил України і створення переваги над противником. Така позиція дуже правильна. І якби вона застосовувалася всюди, то взагалі ситуація була б краща.
Де могла б бути спільна позиція - по залученню зовнішнього фінансування від наших партнерів: європейців та американців. На мою думку, виробники могли б спільним фронтом працювати над залученням коштів від іноземних партнерів для купівлі нашої ж зброї для потреб України. Мається на увазі просування інтересів в рамках існуючих програм, а також допомога партнерам в розробці нових механізмів. Бо кому це більше потрібно? До речі, це було б гарною альтернативою експорту української зброї. Наші виробники шукають експортні можливості, лобіюють дуже активно власний експорт.
Проте сьогодні фокус міг би бути саме на залучені коштів від партнерів для потреб України, адже бюджету не вистачає. Хоча зрозуміле прагнення компаній налагодити експорт зброї в контексті “зайняти” ринки, мати політичний вплив тощо, але не варто бути наївними.
Примітка LIGA ZAKON: За даними DW, на початку листопада 2025 року секретар РНБО та колишній очільник Міноборони Рустам Умєров заявив, що експерт зброї з України стартує в 2026 році. За його словами, перших контрактів варто очікувати у другій половині наступного року. Нагадаємо, що раніше президент України Володимир Зеленський заявляв, що до кінця року Україна планує відкрити два представництва з продажу зброї - в Берліні та Копенгагені.
Інтеграція в НАТО: наскільки реально і чи потрібно це Україні
- СВ: Україна в останні роки багато співпрацює з ЄС, Британією, США та іншими країнами. Чи можемо ми говорити, що український оборонно-промисловий комплекс інтегрується з ЄС та НАТО? На якому етапі цей процес і які найбільші бар'єри ви можете окреслити?
- ПВ: Слід розуміти, що таке інтеграція ОПК в системи НАТО та ЄС. Поняття інтеграції в систему НАТО означає відповідність стандартам альянсу, участь в закупівлях, купівля країнами НАТО української техніки, а також постановка її на озброєння. Й відповідно спільна, інтегрована робота зі технікою НАТО в контексті їхньої або спільної системи оборони.
Так от не можу сказати, що українські виробники інтегруються в системи НАТО, тому що на сьогодні немає системного постачання української зброї в країни оборонного блоку.
Окремі дозволи, напевно, надають, але системної роботи точно немає. І знову ж таки, давайте дивитися на пріоритети. Якщо ми бачимо пріоритетом захист України, то, в принципі, звідки взялась ідея постачання зброї для НАТО?
Якщо розглянути це питання більш комплексно, а саме з розумінням, що російська загроза існує не лише для України, але й для країн Балтії, Фінляндії, навіть Румунії, враховуючи фактор Чорного моря і Придністров'я і так далі, то тоді звичайно, українська зброя могла б доповнювати оборонні спроможності країн НАТО.
Я тут говорю про конвенційну війну та можливе масове втручання Росії - і це навіть без урахування кіберскладової, яка вже триває, та про випадки появи російських дронів над Західною Європою.
Всі запитують, чим буде Європа захищатися, чим буде НАТО захищатися, якщо на них будуть запускати сотні “Шахедів” на день. Як на мене, це не дуже коректне питання. Адже за таких умов йдеться про відкриту війну, а в НАТО є достатньо засобів, щоб вражати не дрони, а пускові майданчики і виробництво в глибині РФ.
Це саме те, чого нема в України. Саме тому ми вимушені збивати дрони й відповідно маємо певний досвід. Водночас є й інші питання: чим ще ми можемо бути корисними в системі НАТО, яким озброєнням? Але ключове питання щодо користі та цікавості України країнам НАТО в аспекті озброєння - чи буде альянс воювати так само, як ми? Це відкриті питання.
Потенціал України та співпраця з НАТО
Україна й виробники цікаві партнерам у контексті інформації, даних, тактики застосування зброї. Проте вирішальну роль все ж таки відіграє техніка, яку НАТО передбачає для протидії російській загрозі.
Україна могла б бути цікавою, але це не миттєва інтеграція в системи НАТО, а швидше - співробітництво на рівні розробки зброї.
Щодо власних розробок, пріоритетом України могла б бути власна система ПРО, що збиває балістичні ракети. Це суттєво змінило б ситуацію. Сьогодні у світі є буквально декілька систем, які здатні це робити. Наприклад, система Patriot з ракетою PAC-3 (Patriot Advanced Capability-3), які показали ефективність в Україні.
Пускові установки виробляє компанія RTX Corporation (Raytheon), а протиракети - Lockheed Martin. Це дві найпотужніші компанії взагалі в світі. В Європі - це система SAMP/T і ракета Aster-30.
Дефіцит цих засобів на сьогодні просто колосальний. Тож, якби Україна мала зі всіма даними щодо протидії балістиці ще й власні системи для їхнього збиття, то ситуація з захистом ключових об'єктів і міст могла виглядати по-іншому. Ніхто в світі не мав досвіду збиття такої кількості балістичних ракет в принципі і донедавна це взагалі вважалося нереальним. Варто додати, що росіяни в принципі мають одні з найпотужніших ракет в цьому класі в світі.
|
Фото: надано Павлом Верхняцьким |
Ба більше, Україна майже 4 роки показує дуже хорошу ефективність в цьому сенсі завдяки, зокрема, західним системам і ,звичайно, навичкам наших військових протиповітряної оборони. Це величезний досвід і величезний обсяг даних, які можна використовувати для розробки наступних поколінь цих систем самостійно або в кооперації з партнерами.
Комплаєнс та експорт-контроль
- СВ: Які головні виклики з точки зору комплаєнсу виникають у контексті різних форматів співпраці в оборонній сфері із партнерами з ЄС та США? Певні ініціативи уже реалізують Данія, Фінляндія, Британія, Литва, Норвегія, Франція, Німеччина тощо?
- ПВ: Формати співпраці можуть різнитися, як і рівень перевірок - залежно від конкретного випадку. Я навіть наведу приклад з власного досвіду. Ми, як компанія (COSA, - ред.) проходили відбір, щоб стати офіційним консультантом одного з найбільших гравців у світі в оборонній сфері.
Це почалось ще перед повномасштабним вторгненням, а продовжувалось вже після лютого 2022 року. І ця процедура зайняла понад рік. Наголошу, що це була перевірка консультанта, тобто йдеться навіть не про співвиробництво, не підрядника для ремонту, не реальний сектор, а консалтинг.
Це стосувалося і питання перевірки компетенції, і питання суто комплаєнсу і безпеки. Цей процес включав і перевірку документальної історії, анкети, інтерв'ю, фактичні візити, рекомендації з ринку тощо.
Щодо наших міжнародних партнерів, то на сьогоднішній день європейці, британці, американці приблизно однаково ставляться до комплаєнс-перевірок.
Якщо йдеться про співпрацю, де європейський виробник залучає українське ремонтне підприємство, то цей процес зазвичай включає такі етапи:
візит на підприємство;
оцінка спроможностей та потужностей підприємства;
оцінка захищеності підприємства на фізичному рівні;
оцінка рівня кібербезпеки, тобто захисту інформації тощо;
оцінка доброчесності - integrity due diligence.
Крім того, європейці звертають увагу на захист GDPR, персональних даних і так далі, але в оборонному аспекті в першу чергу виділяють захист інформації технічного характеру.
Сьогодні західні партнери не дуже охоче передають якусь складну інформацію Україні. Для американців це взагалі майже неможливо, адже в них є регуляції ITAR. (ITAR - Traffic in Arms Regulations, Правила міжнародної торгівлі озброєннями).
Вони можуть передавати лише обмежену інформацію іноземним партнерам. Навіть в рамках об'єднання історично найближчих союзників AUKUS між США, Британією та Австралією діють суворі обмеження. Я колись особисто був присутній на зустрічі, де представниця Міноборони США розповідала, що вони суттєво спрощують свої регуляції для цієї співпраці, проте до сих пір вони залишаються майже такими ж суворими, як і для всіх інших
Для України все ще складніше навіть попри поточні формати співпраці, оскільки нас до певного моменту взагалі сприймали як єдиний простір з Росією з всіма відповідними ризиками. З 2014 і тим більш з 2022 року рівень довіри до України в цьому сенсі звісно зростає, і є більше можливостей для передачі даних, але залишається низка нюансів.
Повертаючись до того, на що звертають увагу у контексті комплаєнс-перевірок, або так званого Іntegrity Due diligence, йдеться про такі моменти:
Це перевірка доброчесності компанії, її власників, директорів, що, як правило, не передбачає занурення в технічну складову.
Integrity Due Diligence робиться для того, щоб розуміти хто перед вами, бачити ширшу картину, ніж компанія сама про себе надає. В комплаєнс аспекті - виключити корупційну складову в роботі потенційного партнера.
Якщо іноземна компанія приходить в Україну працювати через підрядника, або входить у партнерство, вона не хоче, щоб цей суб'єкт був в якихось корупційних стосунках з державою, адже це буде мати негативні наслідки для неї в своїй країні.
Не кажучи вже про те, що залежність бізнесу від корупції, це апріорі погана бізнес модель. Морально-етичний аспект, як не дивно для цинічного міжнародного бізнесу, також важливий.
Дью ділідженс також включає перевірку судової практики щодо компанії, її власників і ключових осіб. До речі, виявлення реального бенефіціара - це теж ще та історія.
В окремих випадках вивчається й фінансове становище компанії, аби розуміти її реальні ринкові можливості, спроможність масштабуватись. Немаловажливим є розуміння пов'язаних структур і осіб, в тому числі в іноземних юрисдикціях.
|
|
Політичні зв'язки та зв'язки з підсанкційними особами - це теж предмет комплаєнс перевірки. В оборонному секторі, не вся інформація може бути розкрита. Наприклад, дані про власників можуть приховувати через безпекові питання, тож дуже важливо витримувати певний баланс того, що може бути публічно висвітлено, а що ні, хоч міжнародна практика, яка складалась роками мирних часів, і вимагає максимальної прозорості. Це дуже відрізняється від будь-якої іншої сфери.
Під час перевірки все-таки важливіше виявити, чи є потенційні зв'язки з ворогом. Ми не маємо виключати потенційні корозійні зв'язки, як з точки зору іноземного партнера, який приходить в Україну, так і з точки зору місцевих гравців, які перевіряють іноземних партнерів. Звичайно, це більше питання контррозвідки, але у процесі проведення due dilligenсе це обов'язкова складова.
Примітка LIGA ZAKON: Корозійні зв'язки - це такі партнерства або співраця, які непомітно підривають репутацію компанії чи особи, створюють токсичні ризики та з часом руйнують її стійкість. Це зв'язки, що зовні можуть здаватися нейтральними або вигідними, але насправді “роз'їдають” довіру, безпеку та стратегічні позиції
Фактор Китаю та лицемірство світу
- ПВ: На сьогодні для європейських та американських гравців важливим моментом є не співпраця з китайцями. Тобто для них часто принципово, щоб українське підприємство не мало тісних зв'язків з Китаєм. Це не стосується, звичайно, виробників дронів, як правило, оскільки на цьому ринку Піднебесна все ще відіграє ключову роль в аспекті постачання комплектуючих.
Якщо йдеться про ремонт техніки, де використовуються складові європейського чи українського виробництва, або китайські, але прості, так звані low-tech запчастини, то у такому випадку ризиків менше. Проте необхідно виділити ракетні, радарні системи, зв'язок, де європейські та американські партнери звертають увагу, у контексті поглибленого співробітництва, аби українська сторона не мала зв'язків з Китаєм.У контексті залучення компонентів для дронів, то там взагалі інша історія, оскільки на цьому ринку Китай відіграє ключову роль. Виробники мають розуміти, якщо вони хочуть постачати дрони системно або навіть просто зробити пробну партію на американський ринок, то вони мають дотримуватися NDAA compliance.
Як-от регуляції США, що вимагають невикористання певних китайських компонентів у своїй техніці. Для прикладу, це стосується зв'язку або оптичних технологій. Загалом йдеться про все, що китайці можуть потенційно контролювати в дистанційному режимі.
Примітка LIGA ZAKON: За даними Drone Industry Insights, Китай контролює 90% комерційного ринку дронів у світі. Лише одна китайська компанія - DJI - займає 80% ринку. Загалом світ дуже покладається на китайські компоненти для виготовлення безпілотників. Навіть виробники дронів у США суттєво залежать від Китаю, інформує Forbes.
До речі, на початку війни були випадки, коли в китайських компонентах виявляли шпигунське програмне забезпечення. Наші компанії перепаювали ці компоненти, аби воно не працювало.
Загалом це питання легко вирішується заміною на компоненти з інших країн: європейські, американські, тайванські чи південно-корейські. Звісно, можна купувати американські чи південно-корейські компоненти - вони дорожчі за китайські, але для США це некритично. Там дрон за 30 тисяч доларів вважається дешевим. Для них дешево і для нас дешево - це різні категорії мислення. Але критичнішим є об'єм виробництва, де ніхто ще не переплюнув Китай.
Водночас потрібно пам'ятати, що українські виробники, які закуповують китайські компоненти, в переважній більшості, якщо не кожен, модифікують їх, доопрацьовують до потрібної кондиції, до потреб війни. Адаптація цих компонентів - це питання доволі значної інтелектуальної роботи, технічної спроможності.
Проте навіть з такими змінами ці товари неможливо експортувати до США. Вони це все одно ідентифікують, як китайський компонент, перероблений в Україні.
Але цей світ досить лицемірний й оборонна галузь - не виняток. Бувають випадки, коли європейці купують китайські компоненти, трохи їх модифікують - і це вже вважається європейським виробом. Те ж саме стосується й американців.
На початку війни вони нам розповідали, що в дронах взагалі немає бути китайських складових, а потім ми отримували від них безпілотники з китайськими моторами, flight- чи speed-контролерами. Якщо ви говорите, що це на 100% американський виріб, то дотримуйтесь цього.
Туреччина та Baykar: ключові моменти щодо співпраці та фактор Росії
-СВ: Ми часто фокусуємо увагу на західних юрисдикціях, як ЄС, США, Британія. Але Україна співпрацює й з іншими країнами. Ми маємо досить активне співробітництво з Туреччиною, яка є помітним гравцем, як в Європі, так і в Азії. Зокрема, компанія Baykar продовжує будувати завод в Україні та використовує українські технології для своїх розробок.Чим відрізняються перевірки у випадку співпраці з Туреччиною?
- ПВ: Коли українське підприємство перевіряє іноземного постачальника, партнера, посередника, то тут відбувається повне заглиблення. Ми рекомендуємо використовувати два основних методи:
Open source intelligence;
Human intelligence.
Це ще називається робота з відкритими та живими джерелами. Знову ж таки дуже важливо відкинути не тільки потенційну токсичність відносин у контексті співпраці, а і банальну ворожість намірів. Якщо говорити по-простому, шпигунство. У цьому процесі також варто звертати увагу на опосередковані сигнали.
Наведу приклад. Ми перевіряли потенційного постачальника з однієї центральноєвропейської країни. З'ясувалося, що його єдина операція свого часу була пов'язана з продажем поліетилену підсанкційній російській нафтовій компанії. Угоду провели ще до 2022 року, але вже після запровадження санкцій.
Це була очевидна ознака можливої підстави. Якби згодом “випадково” з'ясувалося, що Україна співпрацює з таким постачальником, контракт могли б заблокувати. У результаті Україна втратила б кілька місяців у постачанні важливої продукції.
Також іноді буває, що людина працює, наприклад, 10 років в якійсь європейській компанії, продає щось в Росію, постійно їздить в Росію, тощо. Проте з введенням санкцій після початку повномасштабного вторгнення ця особа перестає працювати на російському ринку, але починає - на турецькому. При цьому йдеться про сферу, якої загалом не існує в Туреччині.
Тобто зрозуміло, що вона працює через Туреччину на ту ж саму Росію, просто в обхід санкцій. Тож такі перевірки відіграють дуже важливу роль. Варто розуміти, що на сьогодні росіяни
дуже активні: вони намагаються десь проникнути, десь організувати токсичний зв'язок тощо. Зокрема, це стосується інвестиційних фондів.
Сьогодні не перевірити інвестиційний фонд - це неприпустимо, адже серед цих інвесторів дуже багато, просто банального шпигунства. І компанії мають перевіряти саме цей момент. Ніхто, окрім самих компаній, цього не зробить. Для Служби безпеки в пріоритеті - держава. У нас в країні немає ресурсу, щоб контррозвідка могла захистити всі приватні підприємства. Тому це відповідальність бізнесу - проводити due diligence і залучати професійні структури для перевірок.
Щодо турецького Baykar, то технології звичайно використовують. Зі складних технологій, яких у нас не багато, - це авіаційні двигуни.
Baykar, якщо правильно пам'ятаю, використовує ці двигуни в дронах Akinci, які виробляють в Туреччині. Щодо тих, які мають виробляти тут - поки зарано говорити. Чимало іноземних компаній заявили про будівництво заводів в Україні. На мій погляд, це роблять, аби просто підняти свої акції на фондовій біржі. Не думаю, що це випадок компанії Baykar. Тут більше йдеться про певну політичну складову. Звичайно така співпраця повинна бути, але контрольована.
Це все таки оборонна сфера, яка є стратегічною. Також варто не допустити так званого “відтоку мізків” з країни. На сьогодні існує суттєва спокуса для молодого спеціаліста поїхати навіть до Туреччини і працювати на виробництві Baykar. Україні складно з цим конкурувати навіть з цікавішими підприємствами.
Водночас ми знаємо, що наразі турецькі ударні дрони, які на початку війни показали себе дуже добре, втратили свою ефективність в Україні. Потім росіяни придумали якісь засоби протидії, тож технологічно на сьогодні ці дрони не дуже використовують. Але це не означає, що вони не будуть працювати в інших країнах, де може бути менше засилля систем РЕБ, чи немає потужних систем ППО тощо.
Ситуація зсередини: виробництво, передача технологій та корупція
- ПВ: В Україні передача технологій регулюється, але не дуже контролюється. Зокрема, виробник дронів сьогодні може виїхати за кордон і створити підприємство там. Передача чи локалізація якогось виробництва в іншій країні, якщо тій це потрібно, чи там знайшовся партнер для цього проєкту, то з цим проблем технічно немає. Що відбуватиметься пізніше в правовому полі в умовах нашого експортного контролю - питання відкрите.
Питання скоріше про умови для виробників зброї в Україні. Як на мене,
сьогодні головне - це постачання ефективної працюючої техніки в ЗСУ. Тобто якщо дрон ефективний, то його треба купувати і передавати військовим. Так, існує негативна складова, пов'язана з корупцією, коли виділяються значні суми з бюджету, але постачається, для прикладу, не самий ефективний виріб.
Військові не хочуть гинути через неякісну техніку і дають зворотній зв'язок. Багато з них знаходяться в постійній комунікації з виробниками. Про топ корупцію, замовні історії, тиск на компанії від нерозуміння нюансів їх діяльності, ціноутворення, тощо, я не кажу. Це окрема тема.
|
Фото: надано Павлом Верхняцьким |
Інше - це, наприклад, коли підприємство в Україні постраждало від російського ракетного удару, втрачає частину виробництва, а компенсації нормальної немає. Певні кошти виділяють, але вони не відповідають тому рівню потреб, який існує.
Це проблема. Звичайно, виробники думають, як вивести підприємства за кордон і далі постачати свою продукцію в Україну. Це не завжди питання патріотизму, бо Україна все ж - найбільший покупець на сьогодні. Такий ринок не знайдеш, ні в Саудівській Аравії, ні в Індії, ніде. Додам, що йдеться про умови в контексті війни в Україні, яка триває.
Ми маємо враховувати найгірший сценарій, коли, наприклад, наша війна ще не скінчилась, а десь на Тихому океані почалась інша (або інша фаза поточного протистояння, якщо дивитися ширше), з відповідним відтоком іноземної підтримки і розрахунком суто на власні можливості.
На мою думку, на даному етапі історії, основа розвитку нашого ОПК в державному аспекті має лежати у практичних масштабних рішеннях фізичного захисту виробничих потужностей, в т.ч. приватних підприємств, реальній і неупередженій дипломатичній підтримці приватників у міжнародному полі в аспекті залучення фінансування від країн-партнерів, створені нормативно-правових умов для міжнародної співпраці у технологічному вимірі, напрацювання і впровадження зрозумілої військово-технічної політики і стратегії розвитку ОПК.
Зі сторони приватного сектору, це підготовка підприємств, в т.ч. в аспекті комплаєнсу, під іноземне державне і приватне фінансування, створення спільних підприємств, як у виробничому просторі, так і спільної розробки, участь у міжнародних науково-технічних ініціативах на рівні НАТО, ЄС і США.
