Спори у сфері антимонопольного права: топ-5 позицій Верховного Суду

Сфера впливу Антимонопольного комітету України (АМК України) на бізнес-процеси в державі поступово розширюється. На ці факти вказують і зміни до Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (та підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих на його виконання), і законодавчі ініціативи останніх років.

Паралельно із Комітетом та його активною діяльністю розвивається і судова практика, що покликана встановити стандарти доказування у сфері антимонопольного права та розв'язати ті проблеми, із якими зіштовхується бізнес після візиту АМК України. В першу чергу мова йде про накладення неспівмірно високих штрафних санкцій, які часто можуть бути причиною зупинки діяльності підприємства.

Для ефективної побудови стратегії судового захисту необхідно розуміти загальні підходи судової гілки влади до вирішення спорів, що виникають із Комітетом. Для того, щоб вибудувати такий підхід, рекомендуємо ознайомитись із добіркою позицій Верховного Суду, які є обов'язковими до врахування судами нижчих інстанцій при винесенні рішень.

Дискреційні повноваження АМКУ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17)

У межах даної справи Верховним Судом досліджувалось питання використання органом державної влади, зокрема, Комітетом, дискреційних повноважень, які йому надані законодавством.

За статтею 19 Конституції України правовий порядок в державі ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Водночас органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Така «дія» у межах закону передбачає дискрецію посадової особи. За своєю суттю поняття «дискреція» означає розв'язання питання, що належить до компетенції посадової особи на власний розсуд, обирати певний тип поведінки, ґрунтуючись виключно на наданих повноваженнях.

Розглядаючи спір із Комітетом, Велика Палата дійшла до надзвичайно важливого правового висновку: дискреційні повноваження АМКУ не може використовувати свавільно, обираючи той чи інший спосіб реалізації своїх повноважень, орган має діяти із дотриманням принципу належного урядування.

Принцип належного врядування знаходить своє відображення в тому, що органи державної влади мають реалізовувати надані їм повноваження вчасно, належно та послідовно.

На практиці цей висновок Великої Палати має враховуватись судами при перевірці належної реалізації своїх повноважень будь-яким органом державної влади чи місцевого самоврядування. Верховний Суд вказав, що недостатньо просто діяти в межах повноважень, обираючи той чи інший вид поведінки за законом, необхідно, щоб така поведінка повною мірою була націлена на захист прав людини, загального інтересу держави та суспільства.

Доказування у спорах з АМКУ (постанова Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 910/12464/18)

Ця справа стосувалась правил притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за порушення у сфері захисту економічної конкуренції.

Ключове значення має висновок Верховного Суду щодо порядку доказування у сфері антимонопольного права.

Судом виділено два підходи до доказування у справах про антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання, які є порушення законодавства у сфері економічної конкуренції:

1. спростування АМКУ посилання заінтересованих осіб на будь-які інші чинники, які могли б визначити поведінку суб'єкта господарювання, як порушення правил економічної конкуренції.

Верховний Суд наголосив, що АМКУ, як орган державної влади із спеціальним статусом, наділений широким колом повноважень, має довести, що поведінка учасника ринку не пов'язана із жодними іншими чинниками (на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо), окрім дій, направлених на порушення антимонопольного законодавства.

2. Комітет зобов'язаний довести відсутність будь-яких інших об'єктивних чинників, які могли б вплинути на поведінку суб'єкта господарювання.

Так, на АМКУ покладено обов'язок «не лише доведення однотипної і одночасної поведінки суб'єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку (у тому числі, за необхідності, шляхом залучення спеціалістів та експертів) відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб`єктів господарювання».

Така позиція суду касаційної інстанції відкриває нові шляхи для захисту інтересів суб'єкта господарювання. Комітет має застосовувати комплексний підхід доказування винної поведінки суб'єктів господарювання на ринку, не обмежуючись формальним встановлення факту синхронної поведінки.

Негативні наслідки як елемент доказування узгодженої поведінки на торгах (постанова Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 910/10212/19)

У цій справі Верховним Судом досліджувалось питання порушення у сфері антимонопольного законодавства, зокрема, доказування факту антиконкурентної узгодженої поведінки учасників торгів.

Верховний Суд прийшов до висновку, що для визнання Комітетом порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, оскільки узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу.

Тобто, для накладення на суб'єктів господарювання штрафних санкцій не є обов'язковою перемога одного із учасників на торгах, укладення договорів та отримання відповідних благ.

Самого факту участі у тендері учасників, які потенційно можуть погодити свою поведінку на торгах, становить склад порушення антиконкурентного законодавства.

Додаткові докази від АМКУ (постанова Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 910/14949/18)

Надзвичайно важлива позиція Верховного Суду, яка підлягає обов'язковому врахуванню під час підготовки суб'єктом господарювання стратегії свого захисті в суді.

Верховний Суд прийшов до висновку, що саме на Комітет покладено обов`язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи.

При цьому суд покликаний дослідити та оцінити наведені АМК України докази, і, в разі їх підтвердження, вони можуть бути достатніми для висновків органу, викладених у Рішенні Комітету.

Тобто, під час перевірки законності рішення АМК України у суді, Комітет зв'язаний тими доводами та доказами, на яких ґрунтується його рішення про порушення вимог антимонопольного законодавства.

Будь-які інші докази, які не були встановлені та покладені в основу рішення Комітету, прийматись судом не можуть.

Ця позиція є вкрай важливою саме на початковому етапі свого захисту. Суб'єкт господарювання повинен ознайомитись та зафіксувати всі матеріали справи, збір яких передував прийняттю рішення про накладення штрафних санкцій.

У випадку, якщо АМК України під час судового розгляду справи надасть суду додаткові докази, вони не мають бути прийняті судом на основі позиції Верховного Суду.

А от суб'єкт господарювання має право подавати нові докази (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 910/701/17)

Постанова Верховного Суду від 30.01.2020, про яку йшла мова вище, свого часу викликали значний резонанс.

АМК України використовував висновки, викладені у постанові, на підтвердження відсутності у суб'єкта господарювання права, який оскаржує рішення Комітету, подавати до суду будь-які інші докази, окрім тих, які надавались під час розгляду справи про порушення законодавства Комітетом.

У постанові від 24.04.2021 Верховний Суд поставив крапку щодо будь-якого двозначного тлумачення: суб'єкт господарювання, на відміну від Комітету, має право звертатись до суду із новими доказами.

Так, Верховний Суд дослідив положення спеціального законодавства щодо діяльності Комітету та прийшов до висновку, що рішення АМК України має містити усі докази, якими обґрунтовуються його висновки.

Водночас законодавство стосовно прав осіб, які беруть (брали) участь у справі (зокрема, щодо наведення доказів) не обмежує цих осіб у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Замість висновку ще одна важлива рекомендація

Попри велику кількість спорів суб'єктів господарювання із Комітетом, варто наголосити на тенденції, започаткованій судами касаційної інстанції після великих змін до процесуального законодавства 2017 року.

Саме ці редакції процесуальних кодексів запровадили нові касаційні фільтри, створивши «суд права» - суд касаційної інстанції, який переглядає судові рішенні у виключних випадках, що пов'язані із правовими проблемами застосування законодавчих норм, фундаментальним значенням справи або встановленням окремих невідповідностей раніше викладеним позиціям Верховного Суду.

Як правило, скаржники звертаються із касаційними скаргами, посилаючись на повний спектр підстав для касаційного оскарження.

Водночас далеко не кожна справа несе в собі фундаментальне значення для правозастосування в Україні, тому головною підставою касаційного оскарження судового рішення, як правило, залишається неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

І тут на особливу увагу суб'єкта господарювання заслуговують позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 та постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

У вказаних справах Велика Палата Верховного Суду трактує поняття «подібність правовідносин» та «судове рішення в побідних правовідносинах».

Так, у пункті 32 постанови від 27.03.2018 Велика Палата наголошує, що подібність правовідносин означає:

• тотожність об'єкта правового регулювання;

• тотожність предмета правового регулювання;

• тотожність умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Вказаний пункт підлягає тлумаченню у поєднанні із пунктом 6.30 постанови Великої палати Верховного Суду від 19.05.2020, де визначено, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є:

• предмети спору;

• підстави позову;

• зміст позовних вимог;

• встановлені судом фактичні обставини;

• наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Це дві дуже небезпечні правові позиції суду касаційної інстанції, які, за бажанням, дають можливість «завернути» 90 % касаційних скарг, оскільки надзвичайно важко надати до Верховного Суду, як підставу для звернення із касаційною скаргою, посилання на рішення, ухвалене за абсолютно однакових обставин та за однакової доказової бази.