Неробочі антикорупційні органи, знищена репутація влади, призупинена міжнародна фінансова допомога - це три ключові наслідки прийнятого закону 12414. І навіть, якщо депутати в четвер проголосують президентський законопроєкт, це не значить, що всі створені проблеми будуть миттєво вирішені.
Що може вирішити закон, якщо депутати зберуться з духом і проголосують:
Детективи НАБУ повернуть свою автономію і виконуватимуть вказівки лише прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
генпрокурор більше не зможе давати вказівки керівнику органу досудового розслідування НАБУ чи його підрозділу внутрішнього контролю;
Генпрокурору буде заборонено передавати провадження з підслідності НАБУ іншим органам (ст. 36 КПК) - виняток лише у разі об'єктивної неможливості функціонування НАБУ у воєнний час, і то лише з дозволу керівника САП;
Керівник САП зможе самостійно визначати підслідність, давати доручення, погоджувати угоди зі слідством, замінювати прокурорів у справі, визначати групи прокурорів.
Тобто НАБУ і САП відновлять свою інституційну незалежність, як це було до 21 липня.
З певними нюансами.
За новою редакцією ст. 218 КПК спір про підслідність справ, які стосуються НАБУ, вирішується Генпрокурором або керівником САП. Але спільна компетенція тут може спровокувати конфлікт.
Крім того, президентським законопроєтом передбачені обов'язкові перевірки поліграфом раз на два роки для працівників НАБУ, які мають допуск до держтаємниці, а також СБУ отримала можливість протягом 6 місяців перевіряти співробітників НАБУ на предмет можливої співпраці з Росією.
Хочемо ми цього чи ні, теоретично перевірки можуть бути використані як інструмент впливу СБУ на НАБУ.
Ухвалення закону, наймовірніше, дозволить розморозити зупинену міжнародну допомогу, але геть не означає поновлення довіри до влади та сприяння в пришвидшеній євроінтеграції.
Чому? А тому, що все, що сталось 21 липня не було чимось винятковим. Це було продовженням і наслідком державної політики та філософії останніх років.
І йдеться не лише про те, що під загрозою тюремних строків опинились наближені до президента ексвіцепрем'єр Олексій Чернишов і один з власників «Квартал 95» Тимур Міндіч.
Не тільки про те, що влада наплювала на думку міжнародних експертів і без належних підстав відмовилась призначати детектива НАБУ Олександра Цивінського керівником Бюро економічної безпеки.
Не тільки про те, що місяцями ігнорувалась вимога міжнародних партнерів - не підписувався новий закон про АРМА.
Проблема і в тому, що коротко сформульоване у кількох абзацах дуже критичної статті The New York Times як "розчарування в Зеленському у донорських спільнотах".
«Критики в Україні скаржаться на постійне посилення влади урядом Зеленського під час воєнного стану, при цьому розслідування націлені на журналістів, активістів та опозиційних політиків. Його адміністрація відсторонила обраних мерів і губернаторів у багатьох регіонах на користь військових адміністраторів», - йдеться в статті.
Але мова не тільки про Президента. Мова про філософію всіх представників влади.
Протягом останнього року мені доводилось не раз чути, як чиновники повторюють як мантру фразу, що питання корупції в Україні сильно перегріте і що привернення уваги до цієї проблеми - це ледь чи не просто спосіб заробляння антикорупційних активістів.
Наприклад, 2 липня цього року на заході НАЗК, присвяченому розбудові оборонних агенцій в рамках реалізації рекомендацій НАТО, керівник Агенції оборонних закупівель Арсен Жумаділов сказав наступне:
«Мені на думку спадають слова іспанського філософа Хосе Ортеги - і- Гассета, який на початку XX століття ще відзначив такий цікавий феномен, що коли щось має приставку «анти-« і на цьому ставиться крапка, то … таке прагнення боротися з чимось, те ().. явище лише підсилює. Мені дуже імпонує, коли ми говоримо про доброчесність. Мені дуже імпонує, коли ми говоримо про сильні інституції. Коли ж єдиний фокус суспільної дискусії є антикорупція, то це шкодить».
Досить дивно було це чути від людини, яка рік очолювала «Державний оператор тилу», а потім стала на чолі АОЗ, які і були створені лише тому, що журналісти і активісти відкрили зловживання та корупційні схеми в закупівлях «яєць по 17 гривень», куртки Резнікова, які не відповідали вимогам якості, і збройні контракти, де Україну просто обкрадали.
Це говорить той самий Жумаділов, який міг втратити свою посаду в ДОТ, тому що в перші місяці його роботи постачальники харчування зірвали йому публічні торги, а потім через лояльних начпродів ще й блокували поставки харчів армії, щоб зберегти старі схеми заробітків.
Тоді Жумаділову була потрібна підтримка і антикорактивістів, і журналістів. Але любов скінчилась, коли питання по якості харчів вже почали ставити до самого ДОТ.
Склалось навіть враження, що єдиною допустимою формою комунікації є похвала.
А коли ти говориш про те, що комплаєнс «Державного оператору тилу» явно закрив очі на низку нюансів при перевірці компаній «Фармінко норд» і «Мілікон Юа», що призвело до того, що армія не отримала вчасно десятки тисяч зимових курток і бронежилетів, то це вже дуже сильно дратує.
Бо розбудовані інституції лишили не просто шпарини, а відкриті двері для реалізації багатьох оборудок.
Візьму інших приклад. Зараз в мене на столі лишить запит від британського медіа: журналісти цікавляться, які антикорупційні запобіжники створює пакет законопроєктів Defence.City, що знаходиться на розгляді парламенту.
І мені хочеться сміятись і плакати, бо цей пакет створює що завгодно, тільки не антикорупційні запобіжники. Навпаки, головною ідеєю законопроєктів є створення закритих списків привілейованих (яких позбавлять необхідності сплачувати податки або нести кримінальне покарання), і це апріорі містить корупційні ризики. Тому що це не формування відкритих для всіх рівних правил, а закритих списків.
Перша редакція законопроєкту 13423 містила норми, які фактично знищували можливість НАБУ і САП самостійно розслідувати корупційні злочини в оборонці, без дозволу генпрокурора.
І це просто ще одне підтвердження, що те, що сталось 21 липня, коли знищили інституційність НАБУ і САП - геть не прикра випадковість.
Це - хибна логіка життя держави, яка зрештою і призвела до того, що, аби захистити групу привілейованих - була розвалена антикорупційна інфраструктура. Бо так жити зручніше і безпечніше.
Але, як виявилось, цей намір має свою ціну - відмова підтримки від партнерів, яка має критичне значення для життя країни у війні. І тепер треба вибрати - або друзі, або не сильно зручне життя без корупційних пряників, або країна.
Тетяна Ніколаєнко, старша дослідниця Незалежної антикорупційної комісії (НАКО), членкиня Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони
Слідкуйте за головним по темі "Законопроект № 12414 / Закон України № 4555-IX" в LIGA360. Функція "Теми в центрі уваги" збирає все по темі з різних джерел і телеграм-каналів. Отримуйте всі важливі для вас оновлення та аналітичні матеріали автоматично. Повна картина по темі за кілька хвилин.
Текст подається в авторській редакції. Редакція порталу "LIGA ZAKON Бізнес" може не поділяти думку автора.
