|
Поставка залишається базовим інструментом українського бізнесу у 2025 році, але саме в спорах про стягнення боргу за поставлений товар сьогодні формуються найпомітніші процесуальні та доказові стандарти. Господарські суди дедалі чіткіше відмежовують текст угоди від фактичного виконання зобов'язань, а Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду системно фіксує ці підходи у щомісячних оглядах. Це вимагає від юристів, адвокатів змістити фокус: від «ідеального» договору до «ідеально підтвердженого» ланцюга доказів виконання, що дозволяє суду без зусиль відтворити історію кожної партії товару, починаючи від заявки до приймання і розрахунків. Саме такий підхід останнім півріччям найчастіше призводить до повного або принаймні переважного задоволення позовів, тоді як формальний підхід, обмежений самим договором і кількома накладними, дедалі частіше завершується частковим стягненням або відмовою.
Ключовий висновок останніх місяців: наявність договору поставки сама по собі не доводить факту відвантаження і приймання. Судова логіка проста: договір фіксує наміри і правила гри, але доказом виконання є лише первинні документи й дані про фактичний рух товару.
Тому в господарських спорах суди послідовно вимагають повного, безрозривного ланцюжку доказів: заявки або специфікації з погодженим асортиментом і ціною, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі, а також будь-які електронні підтвердження, що відображають моментальні дії сторін: квитанції про підпис КЕП, журнали обміну, логи систем електронного документообігу та інші юридично значимі докази, які можуть підтвердити факт такої поставки.
У рішеннях літа 2025 року послідовно повторюється теза, що договір не є доказом виконання, а лише рамкою, у межах якої сторони мають забезпечити документальне підтвердження кожного факту зобов'язання. Такий підхід відчутно зміщує акценти: компанії з «чистою» первинкою й електронними підтвердженнями виграють справи навіть при дрібних формальних похибках, тоді як ті, хто покладається на формальні пункти договорів, але не доводить реальність передання товару, зазнають процесуальних втрат. Узагальнено це можна сформулювати так: суд оцінює не складний та ретельно роздутий текст угоди, а відтворювану історію поставки, і чим ця історія логічніша, тим сильніша позиція позивача.
На сьогодні слід по новому поглянути на договір, де сам текст договору лише рамка, фундамент, а «історія» конкретної поставки має бути відворотною і відтворюваною. Практична вимога полягає в тому, щоб кожен крок зобов'язаний мати свій документ, і щоб між кроками не було інформаційних розривів: замовлення або специфікація -> складання і підписання видаткової -> фізичне передання товару -> акт приймання або відмітки про прийом -> коректне відображення у бухгалтерії -> належним чином оформлений розрахунок боргу, санкцій, інфляційних і трьох відсотків річних. У спорах останніх місяців суди активно порівнюють дати у первинці, перевіряють відповідність кількісних і якісних показників між документами, цікавляться повноваженнями підписантів і аналізують, чи дотримано внутрішні регламенти сторін щодо приймання. Водночас суди дедалі частіше беруть до уваги внутрішні акти приймального контролю, журнали складів, звіти служб логістики, якщо вони відповідають іншим доказам. У результаті простежуваність стає головним критерієм: чи може суд, маючи пакет документів, без сторонніх припущень відтворити шлях товару і зробити висновок про фактичне виконання зобов'язання. Саме це зміщує центр ваги з договірних декларацій до фактичного руху товару і явних ознак приймання.
Березневий огляд Верховного Суду зафіксував важливу для бізнесу ідею:
технічні хиби у первинних документах не нівелюють доказ, якщо з інших джерел видно реальність операції і добросовісність сторін.
Йдеться про технічні, формальні помилки: неправильну дату, пропущений реквізит, дрібну описку, дубль файлу в системі, невірний штамп часу на копії. За наявності електронних квитанцій, журналів обміну, логів КЕП і підтверджень приймання суд схильний сприймати ці неточності як усувні, якщо загальна картина операції є переконливою. Водночас суди не закривають очі на суттєві неузгодженості: якщо електронні підтвердження суперечать паперовим документам або іншій первинці, їхня доказова сила падає.
Автоматична перевірка тексту договору - в новій LIGA360. Перевірте помилки в структурі та нумерації, дати, суми, реквізити сторін тощо. Будьте впевнені у кожній угоді! Побачте всі переваги роботи в комплексній інформаційно-аналітичній платформі LIGA360, замовивши персональну презентацію.
Електронний документообіг допомагає, коли він є частиною цілісної системи контролю узгоджені правила КЕП, стабільні журнали обміну, збережені метадані, внутрішні регламенти з перевірки коректності відправлень і ідписів.
Там, де бізнес вклався у дисципліну ЕДО і підтримує її, у суді виникає менше питань до реальності поставок; там, де ЕДО використовується фрагментарно, доводиться покладатися на паперову первинку з усіма пов'язаними ризиками. Зауваження Верховного Суду про «технічні помилки» у березні 2025 року стало помітним маркером добросовісності: якщо сторони зберігають логи, квитанції, журнали і надають їх без зволікання, суд, як правило, не карає за дрібні похибки, а оцінює реальні факти операції.
Окрема і критична тема повноваження осіб, які підписують видаткові накладні, акти або приймають товар. Судова практика останніх місяців демонструє нульову толерантність до підписів «хто був на місці», без довіреності чи наказу.
Якщо покупець посилається на підписи працівника складу, але не доводить його повноваження на приймання, первинка перетворюється на «папір», а не на доказ.
Водночас суди визнають, що повноваження можуть випливати не лише з довіреності, а й із посадової інструкції або положення про структурний підрозділ, якщо такі документи прямо надають право приймання і підпису відповідних актів. У практиці також поширюється підхід, за яким «зміст переважає форму»: якщо є інші переконливі ознаки фактичного приймання журнал розвантаження, фото- або відеофіксація на складі, службові записки про рух товару суд може врахувати їх у сукупності, але за відсутності будь-якого підтвердження повноважень ризик відмови у позові надзвичайно високий. За останні місяці саме помилка з повноваженнями найчастіше ставала причиною відмов, бо вона підриває сам фундамент доказу належність особи, що прийняла товар, до волі та структури покупця.
Травневий і червневий огляди практики Верховного Суду підкреслили, що розрахунки мають бути прозорими і відтворюваними судом без додумок. Якщо позивач просить стягнути основний борг, інфляційні втрати, три відсотки річних, пеню чи штраф, він має пояснити джерело кожної цифри: вказати базу для нарахування, періоди прострочки, формулу індексації, ставку і порядок обчислення відсотків, договірні або законні підстави для неустойки, а також проміжні підсумки. Таблиця, в якій «сходяться» суми з первинкою і договором, сьогодні важить більше, ніж емоційно написана частина позову. Натомість загальні фрази «нараховано інфляцію за період» без посилань на індекси і конкретні дати або без проміжних обчислень призводять до того, що суд зрізає вимоги. Практика 2025 року демонструє, що суди відмовляються «дорозраховувати» за сторони: якщо подано розрахунок із помилками, його або виправляють у бік зменшення, або зовсім залишають поза увагою. Ретельний Excel із формулами, а також дублікат розрахунку в тексті позову став своєрідним золотим стандартом, який очікує побачити суд при перевірці арифметики. Це логічне продовження акцентів Верховного Суду: сторони повинні подавати зрозумілий, самодостатній розрахунок і не вимагати від суду робити за них технічну роботу.
Окремі акценти червневого огляду стосуються процесуальних рамок: меж касаційного перегляду, заборони «оскаржувати шматок» рішення ізольовано від суті, стандартів мотивування і ролі належного способу захисту. Для поставок це має прагматичний вимір. Якщо предметом спору є непогашений борг, вимоги мають бути сформульовані відповідно до способів захисту, які підтримує практика: стягнення основної суми, інфляційних, трьох відсотків річних, договірної неустойки. Якщо ж позивач обирає некоректний спосіб або міксує правові режими (наприклад, заявляє збитки без належного доведення їхнього складу й причинного зв'язку), шанси на успіх зменшуються. Водночас суди наголошують на належному мотивуванні рішень: якщо суд відхиляє певний блок вимог, він має показати, чому не прийняв докази або розрахунки.
Для сторін це означає потребу подавати «читабельні» матеріали: зрозумілі таблиці, короткі пояснювальні записки, лаконічні схеми ланцюга поставки, які суд може включити у мотивувальну частину без переформулювань. Усе це відповідає підходу Верховного Суду, викладеному у червневому огляді: чим коректніше сформульовано позов і чим чистіша процесуальна позиція, тим менше ризиків на подальших стадіях перегляду.
Аналіз нових рішень дозволяє виділити кілька повторюваних вад у договорах поставки, які приводять до відмов: розмитий предмет і відсутність механіки узгодження асортименту; туманний порядок приймання; невизначений статус електронного документообігу; нечітка формула ціни або прив'язки до курсу; неврегульовані строки і порядок виставлення рахунків; декларативний претензійний порядок, який фактично не працює; «порожній» розділ про форс-мажор без доказової процедури; відсутність прямого визнання юридичної сили копій, фотознімків, електронних журналів у разі певних дефектів оригіналів.
На практиці ці помилки транслюються у процесуальні провали: то немає специфікації, то немає акту, то підписант «невідомий», то інфляція нарахована «на око». Виправлення цих блоків до подачі позову радикально зменшує ризики. У рішенні про відмову суд прямо вказував, що за відсутності погодженого механізму узгодження номенклатури й ціни заявлені накладні не доводять саме ту поставку, яка стала предметом спору, а тому відновлюваність історії товару є недостатньою для задоволення вимог; цей висновок типово лягає у мотиви відмовних рішень і стає орієнтиром для наступних спорів.
Одна з найкорисніших тенденцій півріччя в тому, що суди відходять від надмірного формалізму до оцінки електронних підтверджень. Якщо між сторонами погоджено ЕДО, а документи пройшли повний цикл підписання, наявні квитанції про доставку і приймання, ідентифікатори подій у журналах обміну, а також логічна відповідність дат у ланцюжку накладна ? акт ? рахунок, шанси позивача значно зростають. Водночас зберігається ризик «збою» у випадку, коли електронні дані суперечать паперовим або очевидним фактам у такій ситуації суд стає вимогливим і просить розв'язати суперечність на рівні експертних пояснень чи додаткових доказів. Висновки березневого огляду підтверджують:
електронні квитанції й журнали - це не «додаток», а рівноправні докази, якщо вони дають змогу ідентифікувати документ, час, підпис і факт отримання.
У разі дрібних реквізитних огріхів їхня роль особливо зростає, бо саме вони дозволяють суду бути впевненим у реальності операції навіть попри технічні похибки у паперових екземплярах
Чимало спорів «падає» на блоці ціни і порядку розрахунків. Коли в договорі передбачено гнучку ціну або валютну прив'язку, але не визначено формулу перерахунку, сторони фактично запускають бомбу уповільненої дії. Суд, не знайшовши чіткої математичної моделі, або відмовляє у нарахуванні інфляційних і відсотків у заявленому вигляді, або обмежується стягненням суми, що підтверджена первинкою без індексацій. Натомість добре працює підхід, коли формулу зафіксовано прямо в тексті і продубльовано у додатку, а до специфікацій вносяться посилання на неї. Якщо заявляється штраф чи пеня, варто зазначити алгоритм нарахування і, бажано, граничні межі відповідальності або критерії її зменшення, щоб суд мав орієнтир для пропорційності. Там, де ці положення виписані ясно, відповідачам складніше маневрувати, а суду легше перевіряти арифметику і ухвалювати рішення.
Ще одна «тиха» причина процесуальних втрат полягає у формальному підході до претензійного порядку вирішення спорів у договорі.
Сторони пишуть про обов'язкові претензії, але не визначають канал і момент вважання повідомлення врученим, не погоджують електронні адреси, не включають резервні способи комунікації.
У результаті перед позовом місяці йдуть на обмін листами, які юридично не доведені, а тим часом підтискає позовна давність. У нових рішеннях суди прямо підкреслюють: сторони вільні погоджувати претензійний порядок, але ефективність такого механізму оцінюється не за формою, а за змістом чи була реальна можливість врегулювати спір і чи не перетворився процесуальний інструмент на пастку для строків.
Тому доцільно або спростити претензійний протокол, або чітко формалізувати момент вручення, допустимі канали і строки відповіді, щоби не втрачати час і не давати опоненту простору для зловживань.
Хочете отримувати експертну аналітику з гарячих бізнес-питань? В LIGA360 є матеріали для всієї команди: для юристів, бухгалтерів, комплаєнс-фахівців та керівників. Побачте всі переваги роботи в комплексній інформаційно-аналітичній платформі LIGA360, замовивши персональну презентацію.
Розділ про форс-мажор часто пишуть «для галочки», проте у спорах про поставку у 2025 році суди очікують не декларацій, а доказів.
Сертифікат ТПП це лише перший крок: позивач чи відповідач повинні показати, як саме обставина непереборної сили вплинула на конкретне зобов'язання, чи справді унеможливила поставку або оплату в обумовлений спосіб і строк, чи вживалися розумні заходи для мінімізації наслідків.
Без цього посилання на форс-мажор залишиться «ритуальним». Для постачальників доречно окремо прописувати порядок заміни способу доставки, відтермінування або часткового виконання із збереженням простежуваності ланцюга, що дає суду сигнали про добросовісність, навіть коли умови ринку різко змінюються.
В агросекторі найбільш уразливі рамкові угоди із плаваючим асортиментом зернових і олійних: без чітких специфікацій і календарів відвантажень важко довести, що конкретна партія входила саме до спірної поставки. У FMCG-ланцюгах головна проблема - це гігантська кількість транзакцій і людський фактор у первинці; тут без ЕДО і автоматичних журналів контролю помилок ймовірність «провисання» доказів під час суду дуже висока. У державних закупівлях критичною є подвійна перевірка повноважень підписантів замовника, дотримання спеціальних правил приймання і зберігання. Тут суди особливо чутливі до формальних реквізитів, але водночас приймають електронні підтвердження, якщо вони чітко ідентифікують осіб і дати. Секторні ризики відрізняються, але спільне ядро однакове: простежуваність, повноваження, арифметика.
Щоби збільшити шанси на повне стягнення, корисно дотримуватися простого алгоритму.
1) аудит договору: предмет, механіка узгодження асортименту, порядок приймання, ЕДО, формула ціни, санкції, претензійний порядок, форс-мажор.
2) аудит первинки і повноважень: зібрати всі накладні, акти, ТТН, довіреності, накази, посадові інструкції, виписки зі штатних розписів.
3) аудит електронних підтверджень: квитанції, журнали, логи, мапа подій з датами, процесом і підписами.
4) розрахунок: окремий Excel з розбивкою по партіях і днях прострочки, дубль у тексті позову, контроль збігу сум із первинкою.
5) процесуальна стратегія: коректний спосіб захисту, лаконичні пояснювальні записки, наочні схеми поставок, готовність дати суду «швидке читання» справи.
Такий підхід значно підвищує довіру суду до позиції позивача і зменшує кількість процесуальних запитань.
Відповідач, який прагне мінімізувати ризики, також має працювати системно. Насамперед перевірити реальність і повноту ланцюга доказів позивача, вказати на прогалини і суперечності, вимагати оригінали, ставити під сумнів повноваження підписантів, порівнювати дати в ЕДО і паперових документах. Далі ретельно перевіряти розрахунки, звертати увагу на збіг баз, ставок і періодів, пропонувати альтернативну арифметику, якщо виявлено методологічні помилки. Також доцільно посилатися на порушення претензійного порядку, якщо він був погоджений і не виконаний; це може слугувати підставою для відмови або залишення позову без розгляду. Водночас прагматичний відповідач демонструє добросовісність: надає документи, які знімають суперечності, і пропонує варіанти врегулювання спору в судах це завжди працює на користь репутаційної довіри до його позиції.
Тож чи можна виграти справу без актів приймання, лише на видаткових і ТТН? Можливо, але ризиково: суди очікують підтвердження саме факту приймання уповноваженою особою; без цього доведеність «зависатиме».
Чи рятує ЕДО, якщо в паперових документах помилки?
ЕДО допомагає, але лише як частина цілісної картини; електронні квитанції не замінюють відсутні ключові документи.
Чи нарахує суд інфляцію і три відсотки річних «за замовчуванням»?
Ні, ці вимоги потрібно розрахувати і обґрунтувати інакше суд зріже суму.
Чи можна «переламати» справу в касації, якщо програли у фактах?
Як правило, ні: касація про право і процес, а не про переоцінку обставин, тож стратегія має будуватися раніше.
Чи впливає добросовісність сторін на результат?
Так, вона здатна підсилити або послабити переконливість доказів у сукупності, і судами це враховується.
За підсумками останнього півріччя головний принцип простий: суди довіряють не словам, а документам і цифрам. Договір поставки це лише рамка; вирішує повний ланцюг доказів виконання, підтверджена повноваженість підписантів та бездоганна арифметика заявлених сум. ЕДО, кваліфіковані електронні підписи і журнали обміну сильні союзники, але вони не працюють у вакуумі без традиційної первинки. Процесуальна дисципліна і правильний спосіб захисту - це ті базові умови, без яких навіть якісна доказова база не дасть очікуваного результату. Сторонам варто мислити категоріями «конвеєра доказів»: передбачати документи і підтвердження ще до першого відвантаження, вибудовувати простежуваність, зберігати електронні сліди, контролювати повноваження і вчасно готувати повний, відтворюваний розрахунок. Саме ця комбінація, що складається з документальної дисципліни, електронної простежуваності, чистої арифметики і процесуальної гігієни сьогодні формує успіх у спорах про стягнення заборгованості за договорами поставки, і саме її послідовно підтримують суди, що підтверджується офіційними оглядами КГС ВС за березень, травень і червень 2025 року
