Мобілізація та трудові відносини: права мобілізованих працівників та правила звільнення чи призупинення трудового договору

В умовах триваючого воєнного стану, введеного в Україні 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який не втрачає свого болючого питання та постійно продовжується процедура мобілізації, організація усіх процесів її реалізації, а також законодавче забезпечення життя людей в умовах кардинально зміненого вектору руху економіки, спрямованого на зміцнення країни, та повсякденного життя населення потребує активного вдосконалення, перегляду та осучаснення відповідно до поточної ситуації. 

Мобілізація, як механізм забезпечення обороноздатності держави, безпосередньо впливає на права та обов'язки працівників і роботодавців і захисту підлягають права як працівників, так і роботодавців, оскільки роботодавці - це підприємства, які не виїхали за межі України та наразі суттєво впливають на загальну економічну ситуацію в державі. 

Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України у своїй діяльності постійно виступають з пропозиціями та здійснюються реформи у всіх сферах діяльності громадян та мешканців з метою досягнення загальнодержавних поставлених цілей, а також з метою забезпечення балансу між такими досягненнями та правами людей. 

Разом з тим, першочергового значення та потреби у регулювання набувають саме відносини, пов'язані з нашими захисниками, які наразі проходять службу. 

Дуже часто трапляється, що люди опиняються у статусі військовослужбовців не встигши належним чином підготувати до змін у своєму статусі родину та роботодавця і так само часто вони при цьому не хочуть втратити робоче місце та ті соціальні ролі та гарантії, які у них є. 

Мобілізованими вважаються ті особи, які були зараховані у склад відповідних силових відомств та формувань у зв'язку з проведенням мобілізаційних заходів, передбачених Законом України «Про мобілізацію». Разом з тим, отримання статусу військовослужбовця не нівелює їхні трудові права та соціальні гарантії, передбачені законодавством. Так, за останнім місцем роботи на них все ще розповсюджуються гарантії, передбачені в першу чергу Кодексом законів про працю України. 

Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» у статті першій визначено, що до конституційних обов‘язків громадян України відноситься захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. 

У частині другій вказаної статті зазначено, що військовий обов'язок установлюється, у тому числі, з метою забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення. 

На період виконання державних або громадських обов'язків, якщо такі обов'язки здійснюються у робочий час, працівникам статтею 119 Кодексу законів про працю України гарантується збереження місця роботи і середнього заробітку. Відповідна норма закріплена і у спеціальному Законі щодо військовослужбовців, а саме частині 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». 

До липня 2022 року українське трудове законодавство передбачало збереження середнього заробітку за працівниками, яких призвали на військову службу. Це стосувалося, зокрема, строкової служби, служби за призовом осіб офіцерського складу, служби під час мобілізації на особливий період, призову резервістів в особливий період, а також тих, хто уклав контракт на проходження військової служби (включаючи новий контракт) під час дії особливого періоду - на весь строк до його закінчення або до фактичного звільнення з служби. 

Звертаю увагу, що такі гарантії стосуються виключено офіційно працевлаштованих співробітників, як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. 

Така гарантія дозволяла працівникам отримувати середню зарплату від роботодавця паралельно з грошовим забезпеченням від держави, що було важливим соціальним захистом у умовах особливого період і чимало спеціалістів з різних підприємств, будучи офіційно працевлаштованими йшли по контракту чи мобілізації до лав Збройних Сил України, щоб з однієї строни взяти участь у захисті Батьківщини та приносити користь, з іншої ж - трохи покращити своє матеріальне становище. 

Однак 1 липня 2022 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX (набрав чинності 19 липня 2022 року). Цим законом були внесені зміни до статті 119 Кодексу законів про працю України, внаслідок чого обов'язок роботодавців зберігати середній заробіток за такими працівниками було скасовано. 

На сьогодні за мобілізованими чи призваними працівниками зберігаються лише місце роботи та посада, але виплата середньої зарплати від підприємства більше не є обов‘язковою (роботодавець може продовжувати її виплачувати добровільно, наприклад, за власним рішенням чи колективним договором, але як всі розуміють, то такі випадки швидше виключення, аніж правило).  

Винятки існували для науково-педагогічних працівників, на сторону яких встав Верховний Суд у постанові від 16.10.2023 у справі №718/209/23, зауваживши, що така категорія військовослужбовців має право на отримання і заробітної плати, і грошового забезпечення. Разом з тим, Верховного Суду у постанові від 11.09.2024, прийнятій у справі №158/2181/23відступив від попереднього висновку та посилаючись на те, що 22.11.2023 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, яким внесено зміни, зокрема, до частини 2 статті 57 Закону «Про освіту» та було виключено слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період».  

Таким чином, з одного боку урівняли в правах військовослужбовців з числа педагогічних та науково-педагогічних працівників, а з іншого - суттєво погіршили їхнє соціальне та матеріальне становище. 

Разом з тим, внесення змін до законодавства в частині, що стосується відсутності збереження за військовослужбовцями заробітної плати на період проходження служби не варто плутати з призупиненням трудових відносин. 

У зв'язку з необхідністю регулювання трудових відносин в умовах воєнного стану, за наявності збільшення кількості осіб, які з метою забезпечення безпеки власного життя виїжджають за кордон було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 24.03.2022.  

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.  

По суті призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення у роботодавця обов‘язку надавати роботу працівнику, а у працівника - виконувати свої функції. 

Разом з тим, можливість призупинення дії трудового договору, хоча і по характеру схожа з тими правовими наслідками, які настають для військовослужбовця відносно його місця роботи, однак, все таки по реалізації відрізняється. Крім того, для регулювання питання організації трудових відносин військовослужбовців є окрема норма у Кодексі законів про працю України і саме вона підлягає застосуванню. 

Що ж стосується можливості звільнення військовослужбовців з основного місця роботи, то щодо цього питання законодавець підійшов більше з боку дотримання прав військовослужбовців. 

Частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України закріплено, що за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». 

Разом з тим, у будь-якому випадку є виключення, і у даній ситуації звільнити військовослужбовця можна за згодою сторін, якщо роботодавець та працівник-військовослужбовець дійдуть згоди щодо такого звільнення, а також, якщо підприємство, на якому працював військовослужбовець до прийняття на службу було ліквідовано. 

Однак, і цю процедуру треба належним чином організувати, зокрема, попередити військовослужбовця про ліквідацію підприємства та подальше звільнення не пізніш ніж за два місяці до такої події.  

Дуже часто виникають питання, а як же повідомляти військовослужбовця, якщо місце його фактичного перебування невідоме. 

У даному випадку це реально зробити одним з двох способів - направити заказний лист на адресу тієї військової частини, де проходить службу працівник, або ж направити лист на адресу його зареєстрованого місця проживання. Разом з тим, треба розуміти, що якщо у цей час працівник не буде перебувати вдома, то лист на адресу місця реєстрації він не отримає і тоді більш доцільним є відправлення листа саме на відповідну військову частину. 

Порушення процедури звільнення, недотримання трудових прав працівника дає підстави останньому оскаржити такі дії роботодавця та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. 

У даному контексті судова практика переважно стає на бік працівників та присуджує чималі суми до стягнення з підприємств - роботодавців. 

Запобігти необхідності звільняти працівника або ж мати його у штаті, однак, не отримувати користі від його діяльності можна, якщо організувати на підприємстві бронювання військовозобов'язаних, передбачене статтею 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 

Так, чим далі, тим складніше підприємству відповідати необхідним критеріям, тим не менш, отримати статус критично важливого підприємства можна, якщо дотриматись норм постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 №76 «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час». Обов‘язковими умовами є наявність на підприємстві середньої заробітньої плати у сумі не менше ніж 2,5 мінімальної, у підприємства відсутні борги по податкам та воно відповідає одній з вимог: наявна сплата податків на суму понад 1,5 млн євро на рік; валютних надходженнья понад 32 млн євро на рік; підприємство має стратегічне значення для держави або галузі, громади; є резидентом «Дія.Сіті»; є постачальником електронних комунікаційних послуг. За наявності трьох критеріїв у такої організації є всі шанси для отримання відповідного статусу та бронювання своїх працівників для уникнення кадрових проблем. 

Потреба в укомплектуванні Збройних Сил України та інших оборонних відомств набуває все більшого значення, однак, це жодним чином не має звужувати права людей або позбавляти їх соціальних гарантій. У зв'язку з чим законодавець перебуває у досить непростому положенні при вирішенні питання щодо прийняття змін до законодавства враховуючи нагальні потреби держави. У 2022 та 2023 роках, як вже було зазначено відбулись певні зміни, які можна трактувати більш як такі, що було прийнято не на користь громадян-працівників, однак, наприклад, для роботодавців вони принесли суттєве полегшення та допомогли втримати свій бізнес в робочому стані, а при оцінці будь-яких подій треба підходити комплексно та завжди мати вектор на перспективу та розуміння, що певні тимчасові обмеження зараз можуть призвести до гарних покращень згодом.