Критикам законопроекту № 7206 «Купуй українське, плати українцям (про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння розвитку промислового виробництва та малого і середнього підприємництва» заперечив один з авторів документа - Віктор Галасюк, голова Комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва. Свою відповідь він 20 листопада розмістив у Facebook. Наведемо її з непринциповими скороченнями. Зауважимо, що народний депутат оспорив тільки частину аргументів іншої сторони.
«Опоненти кажуть, що і проблеми-то насправді немає, мовляв за статистикою ProZorro понад 99 % учасників та переможців у публічних закупівлях - українські компанії. Тому «Купуй українське, плати українцям» - це лише популізм. Проте, за оцінками експертів, близько 38 % товарів та послуг в рамках публічних закупівель є імпортними або містять суттєву імпортну складову. Офіційні дані щодо імпортної складової публічних закупівель отримати досі не вдалось. У відповідь на моє депутатське звернення Перший віце-прем'єр-міністр - Міністр економічного розвитку і торгівлі визнав: «Інформація щодо загальної суми коштів, витрачених через процедури публічних закупівель на закупівлю товарів, вироблених в Україні, і вироблених за кордоном, в Мінекономрозвитку відсутня».
Стверджують, що багатофакторна модель (врахування не тільки ціни, а й місцевої складової) - це руйнування ProZorro та корупція. Проте, за даними Єврокомісії, у Франції тільки 4 % публічних закупівель здійснюється виключно за ціновим критерієм, у Великобританії - 7 %, у Голландії - 10 %, в Іспанії - 24 %. В Німеччині, Австрії та Італії - лише кожна друга держзакупівля проходить виключно за ціновим критерієм. Проте в Україні більше 99 % публічних закупівель - виключно цінові!
Більше того, коли Кабмін вносив у Раду законопроект «Про публічні закупівлі», розроблений МЕРТ для запровадження ProZorro, то передбачалося більш широке використання багатофакторної моделі оцінки тендерних пропозицій. Але через поправку одного з народних депутатів можливість її використання була істотно звужена і майже зведена нанівець.
Опоненти вбачають у «Купуй українське» дискримінацію іноземних компаній, порушення міжнародних зобов'язань України. Теж неправда і маніпуляція. Адже законопроект № 7206 передбачає рівні умови для всіх компаній - для українських і зарубіжних. Платиш зарплату українцям, використовуєш українську сировину, матеріали, компоненти, енергію, гроші - отримай бонус до 20 % у структурі приведеної ціни. Чим більше українська продукція за її ресурсним наповненням, тим більшу перевагу вона матиме для держави як покупця.
У контексті зобов'язань України у рамках СОТ та Угоди про зону вільної торгівлі України з ЄС запровадження законодавчої ініціативи «Купуй українське» може розглядатися як легітимний виняток із загальних правил, зокрема, як захід макрофінансової та макроекономічної стабілізації, який приймається країною в умовах зовнішньополітичної та військової агресії, критичного дефіциту платіжного балансу і загроз економічній безпеці, що допускається нормами міжнародного торгового права.
Опоненти малюють апокаліптичні картини завищення витрат на публічні закупівлі до 43 %, отримуючи цю цифру шляхом ділення максимальної ваги нецінових факторів 0,3 на мінімальну вагу фактора ціни 0,7. Але за такою логікою витрати можуть завищуватися на такий же відсоток і сьогодні. Законопроект «Купуй українське» не змінює ваги ціни та нецінових факторів при публічних закупівлях! Він тільки встановлює обов'язковість використання багатофакторної моделі для спеціалізованих предметів закупівель, а також деталізує складові нецінової компоненти, виокремлюючи місцеву складову.
Якщо все ж узяти умовний екстремальний приклад, то товар із 100 % українським наповненням, в порівнянні з аналогічним товаром, в якому немає нічого українського, згідно із запропонованою формулою 70 % ціна / 20 % місцева складова / 10 % інші фактори, отримає цінову перевагу у 25 %.
Багато це чи мало - питання економічної політики. В основі Частини 25 Федерального закону США про закупівлі (Federal Acquisition Legislation, FAR) лежить законодавчий акт 1933 року під назвою «Buy American Act». Він поширюється на публічні закупівлі, які перевищують поріг всього у 3000 доларів, і зобов'язує держустанови закуповувати продукцію, що містить не менше 50 % місцевої складової (пункт 25.101 FAR), а також надає 6 % цінової переваги (і ще більше - 12 % для малого бізнесу) національним виробникам при виборі між ними та іноземним учасниками тендера (пункт 25.105 FAR)».
