Суть справи: працівник вселився в кімнату в гуртожитку підприємства на підставі спеціального ордеру. Новий власник гуртожитку просив суд його виселити. Позивач вказав, що той ухиляється від укладення договору найму житла та не проживає в кімнаті більше шести місяців. Відповідач наполягав, що житлом користується та сплачує комунальні платежі.
Місцевий суд задовільнив позовні вимоги та визнав, що відповідач втратив право користування кімнатою.
Апеляційний суд, навпаки, відмовив у задоволенні позову, вказуючи, що відповідач вселився в кімнату в законному порядку за рішенням попереднього власника.
Колегія суддів Цивільного суду ВС підтримала рішення апеляції. Суд вказав, що між відповідачем та попереднім власником гуртожитку фактично був укладений договір найму житла на невизначений строк, який не був визнаний недійсним у судовому порядку ,а питання про його розірвання позивачем не ставилось.
Також ВС нагадав практику Європейського суду з прав людини про те, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
Відповідну постанову у справі №320/1941/16-ц ВС прийняв 12.09.2018. З її повним текстом можна ознайомитися в системі VERDICTUM.
