Суть справи: у 2016 році з держбюджету були виділені кошти на проведення будівельних робіт. Підрядник, який став переможцем публічних закупівель, не встиг виконати всі роботи до закінчення вказаного року. Між ним та замовником була укладена додаткова угода №1 про зменшення ціни основного договору, за якою кошти за невиконану роботу були повернені до бюджету. Оскільки роботи все ж таки треба було виконати, з цим підрядником в наступному році була укладена додаткова угода №2 з поверненням тендерної ціни. Після завершення робіт підрядник, не отримавши оплату через відсутність бюджетного фінансування, звернувся до суду щодо стягнення обіцяних коштів. Водночас у справу вступив прокурор, який заперечував щодо задоволення позову, мотивуючи свою позицію тим, що додаткова угода № 2 є нікчемною, оскільки нею збільшено ціну договору закупівлі, що суперечить ст. 36 Закону «Про публічні закупівлі». Тоді підрядник звернувся з другим позовом про визнання додаткової угоди № 1 недійсною, оскільки сторони не мали на меті створення обумовлених нею наслідків, а уклали її задля дотримання вимог Бюджетного кодексу.
Місцевий та апеляційний суди, задовольняючи позов, визнали додаткову угоду №1 фіктивною.
Колегія суддів Господарського суду ВС погодилась із такими рішеннями.
Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлюються. У такому випадку він визнається судом недійсним.
Верховний суд вказав, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, для інших цілей, ніж ним передбачені. Для визнання фіктивного правочину недійсним необхідно встановити умисел сторін.
Відповідну постанову у справі №925/68/18 ВС прийняв 10.10.2018. З її повним текстом можна ознайомитися в системі VERDICTUM.
