Справа про «рюкзаки Авакова»
Справа набула широкого розголосу, оскільки в ході її розслідування було затримано сина Міністра внутрішніх справ - Олександра Авакова за підозрою у розтраті 14,5 млн грн державних коштів під час закупівлі рюкзаків для спецпідрозділів МВС у 2015 році за ціною, суттєво вищою від середньоринкової. Серед інших фігурантів справи - Сергій Чеботар, екс-заступник Міністра внутрішніх справ, та підприємець Володимир Литвин. За даними слідства, Аваков-молодший вступив у змову з Чеботарем і спонукав його до укладення договору з підконтрольним Авакову підприємством. Друг Авакова, Володимир Литвин, мав забезпечити пошиття зазначених рюкзаків.
Відходячи від політичного аспекту цієї справи, в першу чергу проаналізуємо ситуацію з юридичної точки зору. Попри особливо великі розміри завданих державі збитків, крапку у справі поставила Спеціалізована антикорупційна прокуратура, яка прийняла постанову про закриття кримінального провадження проти Олександра Авакова і Сергія Чеботаря через відсутність «прямих достатніх доказів», що ці особи «були обізнані з планом поставки саме неякісних рюкзаків». Згідно з постановою, всю провину на себе взяв Володимир Литвин, представник фірми-переможця тендера.
11 вересня 2018 ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова було затверджено угоду про визнання винуватості між заступником керівника САП України та Володимиром Литвином, а також стягнуто з Литвина на користь держави судові витрати в сумі 369 тис. грн (крім того, взято зобов'язання відшкодувати збитки на суму 4,85 млн грн - у резолютивній частині рішення цього не зазначено).
У цьому контексті варто зауважити, що перевагою укладання угод про визнання винуватості є те, що обвинувачений може отримати значно менше покарання, а прокурору не потрібно доводити його винуватість у судовому порядку. Загалом, такі угоди є поширеним способом вирішення кримінальних справ у державах із англо-американською системою права, для яких виявлення правопорушника та його покарання є більш пріоритетним завданням, ніж встановлення істини у справі. В Україні угоди про визнання винуватості укладаються переважно щодо кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров'я населення, громадського порядку та моральності. Справа «рюкзаків Авакова» є унікальним прикладом визнання обвинуваченим вини у гучній кримінальній справі щодо завдання шкоди державі.
Виправдувальний вирок щодо члена Вищої ради правосуддя Павла Гречківського
21 вересня 2016 у центрі Києва затримали арбітражного керуючого Мін'юсту Олега Шкляра. За винагороду він нібито обіцяв адвокату із Житомира Анджею Климчуку домовитися з членом ВРП Павлом Гречківським про вплив на суди різних інстанцій для винесення рішень на користь підприємства «Богадар», яке вже тривалий час перебуває в судових тяганинах із іншим виробником.
|
Олександр Горобець |
Прокуратура кваліфікувала дії Гречківського та Шкляра як незакінчений замах на шахрайське заволодіння коштами в особливо великих розмірах, а саме 500 тис. доларів.
Проте, 30 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва виніс виправдувальний вирок у кримінальному провадженні щодо Гречківського, констатувавши провокацію злочину. Суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не було надано достатніх та допустимих доказів участі у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Серед іншого суд вказав, що досудове розслідування проводилося із порушенням правил підслідності, наслідком чого стали численні невідповідності та відсутність логічних пояснень щодо реєстрації кримінального провадження та початку досудового розслідування, а також визнання зібраних доказів неприпустимими.
У рамках цієї справи показовою є позиція сторони захисту, яка від самого початку досудового розслідування та до моменту винесення вироку залишалася незмінною та в основному полягала у тому, що Анджей Климчук не мав жодних правовідносин із «Богадаром» та не міг діяти в його інтересах, а всі його дії були спрямовані на провокацію злочину. Зокрема, директор «Богадару» стверджувала, що ніколи не була знайома ні з Климчуком, ані зі Шкляром, а також надала суду довідки та судові рішення, які спростовують будь-який зв'язок Климчука з «Богадаром».
«Бурштинова справа» Розенблата і Полякова
19 червня 2017 детективи НАБУ затримали осіб, причетних до вимагання та одержання неправомірної вигоди у сумі понад 300 тис. доларів за сприяння іноземній компанії у здійсненні видобутку бурштину в Україні. За даними слідства, злочин було скоєно за участю народних депутатів Борислава Розенблата і Максима Полякова. Ці кошти отримано підозрюваними для забезпечення підготовки законопроектів, незаконного впливу на посадових осіб Держгеокадастру, Держлісагентства, Держгеонадр, органів місцевого самоврядування з метою безперешкодного ухвалення рішень на користь зазначеної іноземної компанії.
Знаковим у цій справі є рішення Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/12608/17, яким певні дії детективів НАБУ щодо проведення оперативно-розшукових дій визнано протиправними, зобов'язано детективів НАБУ та прокурорів САП дотримуватися вимог чинного законодавства щодо депутатської недоторканості під час кримінального провадження. Таким чином, докази, отримані у ході проведення оперативно-розшукових заходів, є недопустимими, оскільки дії щодо їх отримання визнані незаконними. А відповідно до ст. 90 КПК, рішення національного суду, яке набрало законної сили, і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією і міжнародними договорами, має преюдиціальне значення для суду, що вирішує питання про допустимість доказів.
Також зауважимо, що у Єдиному реєстрі судових рішень по справі
№ 826/12608/17 є ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду, доступ до якої обмежений. Це може свідчити про подачу апеляційної скарги на вищевказане рішення і, як наслідок, відкриття апеляційного провадження. Тому робити остаточні висновки щодо можливого розв'язання цієї справи ще зарано.
Позиція Верховного суду: «відсутність закону про зброю - не значить відсутність покарання»
Вироком суду першої інстанції обвинуваченого було визнано винним за ч. 2 ст. 263 КК у тому, що він без передбаченого законом дозволу носив у кишені своєї барсетки телескопічну биту, яка за висновком експерта є холодною зброєю, виготовленої саморобним способом.
У доповненнях до касаційної скарги захисник обвинуваченого зазначив, що в Україні немає закону, який би регулював порядок надання дозволу на носіння зброї, а тому у діях обвинуваченого відсутня подія злочину. Однак Верховний суд у постанові від 31.05.2018 року по справі № 127/27182/15-к зазначив, що доводи захисника є безпідставними, оскільки норма ст. 263 КК є субсидіарною і для розуміння незаконності поводження зі зброєю вимагає аналізу відповідного закону. При цьому поняття «закон», яке використав законодавець, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство у цілому, зокрема нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 263 КК.
|
Ірина Плискань |
Нагадаємо, що 19 лютого 2018 Печерським районним судом м. Києва у подібній справі було ухвалено виправдувальний вирок по справі № 757/7651/16-к, у зв'язку з наступним: «Держава не має права застосовувати до особи процесуальний примус як кримінальну відповідальність за відсутність дозволу, передбаченого законом, поки немає закону, який передбачає отримання цього дозволу. Наявність підзаконних актів Кабінету міністрів, Міністерства внутрішніх справ, зокрема наказу МВС № 622 від 21.08.1998 року про затвердження відповідної Інструкції, не може свідчити про існування закону України, яким передбачено порядок носіння холодної зброї як такого».
Втім, не варто розцінювати цей вирок як підставу формування позитивної практики з питання, оскільки 23 листопада 2018 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва вирок було скасовано та направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Тому нині останнє слово у «справах про зброю» залишається за Верховним судом, який на цей час зайняв позицію сторони обвинувачення.
Судячи з рішень судів різних інстанцій по цій справі, посилаючись на «законодавство у цілому», мова йде про два нормативно-правові акти:
- Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами смертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України № 662 від 21 серпня 1998 року;
- Положення про дозвільну систему, затверджене постановою Кабінету міністрів № 576 від 12 жовтня 2012 року.
АРМА - нова фігура з ексклюзивними повноваженнями
Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, або АРМА, - центральний орган виконавчої влади, якому в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника можуть передаватися арештовані в рамках кримінального провадження активи.
Як показує практика, до таких активів належать не просто рахунки в банках чи майнові права, а нерухоме майно, підприємства, цілісні майнові комплекси тощо. Наприклад, 19 жовтня 2018 прокуратурою Автономної Республіки Крим, на виконання ухвали Херсонського міського суду, речовий доказ у кримінальному провадженні - судно «Норд» передано АРМА «з метою збереження бюджетних коштів, які витрачаються на утримання арештованого судна на території морського порту «Бердянськ».
Крім цього, діяльність АРМА спричинила ініціювання не менш гучних судових справ, зокрема 1 листопада 2018 ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва було скасовано передачу в управління АРМА пасажирського термінального комплексу, кількох об'єктів житлової і нежитлової нерухомості, а також 75% акцій компанії, яка володіє аеропортом «Одеса».
28 вересня 2017 Печерський районний суд м. Києва ухвалив передати приміщення на 31-33 поверхах «Гулівера» в управління АРМА. А 31 січня 2018 Печерський районний суд м. Києва наклав арешт і передав АРМА та нежитлове приміщення на 1-му поверсі торгово-офісного комплексу. Оскільки вироки суду не було виконані, 8 лютого правоохоронці забезпечили доступ до приміщень, які передали АРМА. Але того ж дня невідомі штурмували їх, а охорона «Гулівера» відмовилася піднімати правоохоронців, тому вони йшли на 31-й поверх пішки. У зв'язку з цим АРМА просила прокуратуру втрутитися у ситуацію з приміщеннями київського комплексу «Гулівер». Відповідний лист був направлений до Головної військової прокуратури 14 лютого 2018.
Майже щомісяця з використанням повноважень АРМА відбувається встановлення контролю над окремими об'єктами нерухомості, цілісними майновими комплексами або бізнесами. Але варто зауважити, що практика безпосереднього оскарження дій працівників АРМА неефективна, оскільки це питання знаходиться на перетині кримінального, адміністративного, цивільного і господарського процесів залежно від специфіки кожного конкретного випадку.
***
Раніше ми писали про актуальні для захисту бізнесу позиції судів у кримінальних справах за 2018 рік.
***
З повним текстом судових рішень можна ознайомитися в системі VERDICTUM. Протестувати VERDICTUM можна тут.
