Верховним Судом підготовано огляд судової практики у спорах щодо розміщення зовнішньої реклами. У матеріалі міститься низка важливих правових позицій, сформульованих за адміністративними позовами у цій категорії справ, зокрема:
1. Чи можуть органи місцевого самоврядування змусити демонтувати рекламні конструкції:
Постанова Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 522/19532/14а
У виконавчих органів міських рад відсутні повноваження на здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері рекламних послуг
Для реалізації повноважень у сфері державного нагляду (контролю) необхідно, щоб відповідні повноваження бути прямо передбачені законом.
Повноваження органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів врегульовані Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", однак положення цього Закону не містять повноважень таких органів на здійснення заходів щодо державного нагляду (контролю) у сфері рекламних послуг.
Крім цього, такі повноваження органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів також не передбачені нормами спеціального законодавства, що регулює правовідносини у цій сфері: Закону про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та Закону про рекламу.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач не мав повноважень вживати заходи державного контролю, передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
У разі виявлення невиконання вимоги щодо маркування рекламних засобів відповідач, діючи в межах визначеної законом компетенції, вправі був звернутись до уповноваженого органу державного нагляду (контролю).
2. Чи може Держспоживінспекція здійснювати функції контролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства про рекламу
Постанова Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 826/24133/15
Державна інспекція з питань захисту прав споживачів мала компетенцію на здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства про рекламу та її меж
Законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, регламентовано повноваження органів Держспоживінспекції здійснювати контроль за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства про рекламу та застосовувати до них штрафні санкції у разі виявлення відповідних порушень, зокрема у вигляді рекламування алкогольних напоїв, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої, поза місцем торгівлі ними у розумінні статті 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".
При цьому, слід зауважити, що правовідносини, пов'язані з встановленням обмеження на проведення перевірок Держінспекцією з питань захисту прав споживачів, не регулювались Законом України "Про внесення змін до податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, а тому міркування фізичної особи-підприємця про протиправне проведення щодо нього перевірки в період дії мораторію є хибними.
Шукаєш судові рішення, що посилаються на певну статтю чи фрагмент НПА? Спробуй LIGA360 для юриста та адвоката. Дізнайся про всі переваги системи за посиланням.
3. Чи має дозвільний орган перевіряти місця розташування рекламного засобу перед наданням особі пріоритетів на нього
Постанова Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 826/13340/17
Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний здійснити перевірку місця розташування рекламного засобу до надання зацікавленій стороні пріоритетів на нього
Відповідно до пунктів 4.3, 4.4 Порядку розміщення реклами в м. Києві дозвільний орган протягом п'яти робочих днів з дати реєстрації заяви перевіряє місце розташування РЗ, зазначене у заяві, на предмет наявності на це місце пріоритету іншого заявника або надання на заявлене місце зареєстрованого в установленому порядку дозволу, а також дотримання вимог пунктів 13.2, 13.4 та 13.7 цього Порядку. Після перевірки місця керівник дозвільного органу приймає рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету. Рішення дозвільного органу про встановлення пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету оформлюється у вигляді наказу керівника дозвільного органу.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд зауважив, що отримавши пріоритети на місця розташування рекламних засобів, у позивача були відсутні підстави для сумніву в тому, що відповідач не дотримався покладених на нього законодавством обов'язків та не здійснив перевірку місця розташування рекламного засобу.
Позивач мав законне очікування, що відповідними державними органами будуть вжиті заходи, які дозволять реалізувати його право, а саме отримати відповідні дозволи на розміщення рекламних засобів та розмістити їх.
З урахуванням цього, Верховний Суд дійшов висновку, що ці обставини в їх сукупності є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування судом оскаржуваного наказу про встановлення позивачеві строку дії пріоритетів на місця розташування рекламних засобів.
4. Чи потрібно отримувати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на об'єктах залізничного транспорту та території залізниці у виконавчому органі місцевого самоврядування
Постанова Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 461/8179/16-а
Розміщення спеціальних рекламних конструкцій, зокрема, на об'єктах залізничного транспорту та території залізниці є розміщенням реклами на транспорті і не потребує отримання дозволу у виконавчому органі місцевого самоврядування
Верховний Суд, розглядаючи цей спір, виходив з того, що реклама на транспорті є окремим видом реклами і має певні відмінності від інших видів, зокрема, від зовнішньої реклами, та має окремий порядок регулювання. Для розміщення реклами на транспорті дозвіл виконавчого комітету органу місцевого самоврядування не потрібен, необхідне лише погодження з власником об'єктів транспорту або уповноваженими ним органами. Крім того, така реклама розміщується: на зовнішніх та внутрішніх поверхнях транспортних засобів; на зовнішніх та внутрішніх поверхнях споруд підприємств транспорту загального користування; на території підприємств транспорту.
Розміщення спеціальних рекламних конструкцій, зокрема на об'єктах залізничного транспорту та території залізниці, є розміщенням реклами на транспорті, не потребує отримання у виконавчому органі місцевого самоврядування дозволу із застосуванням механізму, визначеного порядком, встановленим виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до Типових правил № 2067, оскільки дія цих правил на спірні правовідносини не поширюється.
5. Відмінності вивіски від реклами
Постанова Верховного Суду від 02 вересня 2018 року у справі № 814/2539/14
За змістом Закону України "Про рекламу" інформація про зареєстроване найменування суб'єкта господарювання не є критерієм відмежування понять реклами і вивіски (таблички) і за змістом статті 9 цього Закону вивіска не є рекламою у разі розміщення на ній одного з видів інформації (зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності та ін.), а не їх сукупність
Аналіз норм законодавства дає підстави зробити висновок, що реклама - це інформація, а вивіска (табличка) - спосіб розміщення інформації. Вивіска (табличка) може мати як рекламний характер, так і інформаційний. Різниця полягає у змісті інформації, а не способі її представлення.
Відповідно, Верховний Суд дійшов висновку, що розміщена вивіска з позначенням "АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН" є інформаційною вивіскою - знак для товарів і послуг, тобто не є рекламою у відповідності до частини шостої статті 9 Закону України "Про рекламу", та не потребує отримання відповідного дозволу.
ВС зробив акцент на помилковості висновків апеляційного суду, що логотип позивача ототожнюється з інформацією про умови акцій-знижок, а тому така вивіска належить до зовнішньої реклами, аргументуючи це тим, що у відповідності до норм Закону № 270/96-ВР інформація про зареєстроване найменування суб'єкта господарювання не є критерієм відмежування понять реклами і вивіски (таблички) і за змістом статті 9 цього Закону вивіска не є рекламою у разі розміщення на ній однієї із видів інформації (зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності та ін.), а не їх сукупність.
Крім того, Верховний Суд зауважив, що недотримання фізичних характеристик конструкції не змінює приналежності такої конструкції з вивіски на рекламу, а лише свідчить про порушення правил використання вивісок, наслідком якого є притягнення відповідних осіб до відповідальності
6. Чи потрібно отримувати дозвіл на розміщення інформації про курси купівлі та продажу іноземних валют
Постанова Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 461/6414/17
Розміщення інформації про курси купівлі та продажу іноземних валют поза межами приміщення, де вони надаються, потребує отримання дозволу на розміщення реклами
Інформація про встановлення курсів купівлі та продажу іноземних валют не потребує отримання дозволу на розміщення реклами, у разі її розміщення в доступному для огляду клієнтами місці у касі банку.
Натомість розміщення зазначеної інформації на спеціальній конструкції на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг є зовнішньою рекламою, яка містить відомості про один з видів діяльності банку та про комерційні курси валют, які пропонуються до обміну в конкретному банку як установі, має на меті сформувати або підтримати обізнаність невизначеного кола осіб та їх інтерес щодо запропонованих валютно-обмінних операцій для отримання прибутку від вказаних операцій.
7. Хто несе відповідальність у сфері розміщення реклами
Постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/14253/17
Саме лише порушення порядку розміщення на рекламній конструкції реклами певного змісту не є достатнім для притягнення до відповідальності особи, в інтересах якої ця реклама, якщо не встановлено, хто є рекламодавцем та що рекламу розповсюджує він самостійно. Положення частини другої статті 27 Закону України "Про рекламу" стосуються відповідальності, а тому не можуть тлумачитися розширено
Верховний Суд, проаналізувавши положення статті 27 Закону України "Про рекламу", виокремив дві категорії осіб, які можуть бути суб'єктами відповідальності за розповсюдження реклами: 1) розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами; 2) рекламодавці, винні у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає в активних діях - розповсюджені або розміщенні реклами. При цьому для притягнення особи до відповідальності повинно бути доведено, що саме вона вчинила ці дії.
Більше актуальної практики дивіться у Огляді від ВС за посиланням
Де шукати судові рішення щодо юридичних та фізичних осіб? Як швидко переглянути інформацію про всі компанії, які згадуються у судовому рішенні? LIGA360 надає найбільшу базу справ для юристів та адвокатів. Замовляй прямо зараз.
