|
Міжнародні інституції вже страхують воєнні ризики й створюють фонди для України, але частка прямих іноземних інвестицій у ВВП залишається близько 1%. Аліна Соколенко пояснює, що має змінитися в самому підході до сталих інвестицій і чи може оборонна промисловість стати частиною цієї моделі.
Вступ
Відбудова України - це не лише масштабний інвестиційний виклик, а й можливість переосмислити майбутнє української економіки. Міжнародні фінансові інституції вже створюють інвестиційні фонди та механізми страхування воєнних ризиків, однак приватний капітал продовжує заходити обережно. І питання сьогодні не лише в тому, де знайти кошти на відбудову, а й у тому, яку економіку Україна має побудувати за їхньою допомогою.
Чи варто відновлювати зруйноване за старими принципами, чи одразу орієнтуватися на нові стандарти сталості? Як змінилося розуміння ESG в умовах війни? І чи може оборонна промисловість, яка сьогодні відіграє стратегічну роль для України, стати частиною сталого інвестування?
Про це Альона Васильєва, керівниця з маркетингу LIGA360, поговорила з Аліною Соколенко - керуючою партнеркою AV Group B.V., співзасновницею та головою ГО «Асоціація експертів зі сталого розвитку» (ASDE).
У центрі розмови - нові підходи до відбудови, очікування міжнародних інвесторів, перспективи фінансування оборонних технологій та роль прозорості й відповідального управління у формуванні інвестиційної привабливості України.
Інтерв'ю
- Аліно, sustainable investment зазвичай асоціюють із «зеленим». Чи лишається таке розуміння робочим для країни, яка воює?
Аліна Соколенко: Для нас воно надто вузьке. Я б перевіряла сталість інвестиції простим тестом: чи витримає цей проєкт наступний шок і чи створить вартість через десять років. Це класичні ESG-питання про довкілля, людей і управління, але з додатковим шаром: чи має підприємство резервні потужності, чи залежить від одного постачальника, чи може працювати під повітряними тривогами. Це не відмова від «зеленого», а розширення рамки. Інвестор, який не враховує безпековий ризик, фактично не рахує ризик взагалі.
- За оцінкою RDNA5 (п'ята Швидка оцінка шкоди та потреб на відновлення (Rapid Damage and Needs Assessment), відновлення України коштуватиме майже $588 млрд - втричі більше за річний ВВП. Чи можемо ми дозволити собі просто відбудовувати зруйноване?
Аліна Соколенко: Різниця між словами тут не просто академічна. Реконструкція повертає те, що було: та сама котельня, той самий склад. Відновлення повертає функцію. Модернізація робить так, щоб ця функція відповідала новим стандартам. Сталий розвиток починається тоді, коли ці рішення складаються в модель зростання. Коли ресурс обмежений, відбудова «як було» найдорожча: ви платите за будівництво й одразу отримуєте об'єкт, який не відповідає вимогам ринку, куди Україна інтегрується. До речі, сам RDNA5 пов'язує залучення приватних інвестицій із вирівнюванням виробництва під європейські зелені й цифрові стандарти. Але я не ідеалістка: житло для людей потрібне сьогодні, і не кожен проєкт можна «перебудувати». Там, де є вибір, його варто робити на користь нової моделі.
- Міжнародний валютний фонд оцінює прямі іноземні інвестиції у 2026 році лише близько 1,3% ВВП. Що найбільше стримує міжнародний приватний капітал - і що має зробити Україна, щоб міжнародні фінансові інституції могли каталізувати більше?
Аліна Соколенко: Передусім воєнний ризик, який неможливо застрахувати на ринку: приватні страховики політичний ризик в Україні не покривають, тому цю функцію виконують MIGA та донорські програми. Інвестор оцінює не ризик загалом, а залишковий ризик після гарантій. Друге - підготовка проєктів. Банки та фонди заходять, коли проєкт «банківський»: зрозуміла структура, земля, дозволи, прозорі закупівлі. Не випадково Європейський інвестиційний банк разом з ЄБРР, Світовим банком та іншими партнерами у червні представили ініціативу GROUND саме про здатність держави готувати й реалізовувати проєкти. Третє - правила гри: захист інвесторів, ефективні суди, передбачуване регулювання; МВФ прямо пише про рівень неформальності у 35-45% ВВП як про гальмо. Що робити практично: формувати пул підготовлених проєктів, спільно з міжнарождними фінансовими орагнізаціями використовувати гарантії та змішане фінанування, розвивати фонди, які беруть на себе перший ризик, і не відкладати реформи, від яких залежить доступ до європейських грошей.
- Ви кажете «якість проєкту». Які характеристики роблять український проєкт одночасно інвестиційно привабливим і сталим?
Аліна Соколенко: Я б не складала список секторів. Є ознаки. Перша - проєкт генерує зрозумілий грошовий потік, бажано контрактований або прив'язаний до експорту. Друга - у ньому закладена стійкість: резервування, розосередження, страхування, план на випадок втрати об'єкта. Третя - відповідність європейським стандартам, бо ринок збуту й джерела фінансування європейські. Четверта - локальний ефект: робочі місця, навички, постачальники. Свіжий приклад - Amber Dragon: фонд спрямовує гроші у відновлювану енергетику, транспорт і цифрову інфраструктуру, де є вимірюваний потік доходів і міжнародні інституції як співінвестори. Там, де цього немає, вдячність за ідею не замінює інвестиційного кейсу.
- Окрема тема - українська оборонна промисловість. Чи можемо ми сьогодні говорити про неї як про напрям sustainable investment?
Аліна Соколенко: Я б розділила «важливе» і «sustainable». Безпека - передумова будь-якої сталості: без неї немає ні довгострокових інвестицій, ні людського капіталу. Але автоматично прирівнювати defence до sustainable я б не стала. Це ярлик, а ярлики в ESG небезпечні. Питання в тому, що саме фінансується: компанія, яка створює технологічну спроможність, локальні ланцюги постачання і робочі місця, має прозоре управління й контроль кінцевого використання, чи просто виробник, який використовує слово «безпека» як аргумент. Відповідь доведеться шукати на рівні проєкту, а не сектору.
- Чи може оборонна промисловість стати драйвером економічного відновлення, а не лише виробником озброєння?
Аліна Соколенко: Може, якщо дивитися а ланцюг: інженерія, програмне забезпечення, матеріали, електроніка, верстати, постачальники компонентів. Це кваліфіковані робочі місця й компетенції, які мають цивільний вихід: логістика, агро, моніторинг інфраструктури. Для доступу до капіталу тут принципове значення має цивільний вимір. Європейський інвестиційний банк фінансує лише проєкти з правдоподібним цивільним застосуванням, а програми Ukraine Investment Framework уже відкриті для dual-use компаній, чиї технології або продукція мають подвійне призначення: їх використовує і військо, і цивільний сектор.
Тобто вміння довести civilian use (коли технологію чи продукт застосовують у мирному житті, а не в армії) - це не формальність, а ключ до дешевшого капіталу. Є й обмеження: інтелектуальна власність та передача технологій. Аналітики Інституту безпекових досліджень ЄС пишуть, що європейські компанії неохоче відкривають виробництво в Україні через питання інтелектуальної власності й вразливість об'єктів, тому спільні підприємства стають основною моделлю. Ефект на цивільну економіку теж не автоматичний: потрібні механізми трансферу технологій.
- У грудні 2025-го Єврокомісія роз'яснила, що правила сталих фінансів сумісні з інвестиціями в оборону, а BlackRock пропонує створювати саме оборонні біржові фонди. Що це означає саме для України?
Аліна Соколенко: Для України важлива не мода, а те, що зсувається межа дозволеного: замість виключення за замовчуванням інвестор тепер оцінює кожен кейс окремо. Це відкриває двері для фондів і банків, але переносить відповідальність на дані. Український виробник має бути готовий показати експортний контроль, ланцюги постачання, структуру власності, управління. Ті самі запитання, які ставитимуть європейському виробнику, поставлять і йому. Тож це шанс, але лише для тих, у кого є прозорість. І мені здається, що українським компаніям варто будувати цю прозорість зараз, не чекаючи, поки це стане вимогою.
- Чи не виникає тут суперечності з класичним ESG, де оборона була проблемною категорією?
Аліна Соколенко: Суперечність є, і вона чесна. З одного боку, безпека, національна стійкість і технологічний розвиток - легітимні аргументи; Єврокомісія сама визнає потенціал сектору для соціальної сталості. З іншого, оборона не стає сталою автоматично. Те ж повідомлення Комісії наголошує на оцінці кейс за кейсом, а показники негативного впливу залишаються обов'язковими: права людини, заборонена зброя, управління, довкілля. Для мене принципово, щоб ESG не став етикеткою в жодному з напрямків: ні «оборона токсична», ні «оборона автоматично стала». Потрібні прозорість, контроль експорту й кінцевого використання, відповідальне управління й публічна звітність, яку можна перевірити. Якщо цього немає, маркування «sustainable» просто знецінює саме поняття.
- Яку роль ESG має відігравати у відновленні - і чи не ризикує він знову стати формальною звітністю?
Аліна Соколенко: Ризик цілком реальний. ESG має працювати до звіту, на етапі проєктування: де будуємо, як це впливає на громаду й довкілля, хто в управлінні, які ризики для працівників, що буде з об'єктом після пошкодження. Там, де ESG-аналіз змінює рішення - локацію, технологію, структуру фінансування, - він працює. Там, де він з'являється вже після затвердження проєкту, це звітність заради звітності. Для фінансових інституцій це ще й питання якості ризик-менеджменту: проєкт, у якому не враховано соціальний ризик, часто зупиняється саме через нього.
- Подивімося на п'ять-десять років уперед. Що має змінитися, щоб міжнародний інвестор бачив Україну не лише як країну, яку треба відновлювати, а як конкурентний ринок?
Аліна Соколенко: Нам потрібно перейти від наративу «Україні потрібні гроші на відновлення» до «Україна має довгострокові інвестиційні можливості». Для цього кілька речей. Інституції та верховенство права: інвестор вкладає не лише в актив, а й у здатність захистити свої права. Прозорість і передбачуване регулювання. Зменшення неформальної економіки: МВФ оцінює її у 35-45% ВВП, і це прямо обмежує доступ до банківського фінансування. Євроінтеграція: у червні розпочалися формальні переговори про вступ, і вони створюють рамку, яка для інвестора важить більше за будь-яку окрему обіцянку. І людський капітал: без людей, що повертаються, жодні гроші не спрацюють.
Тоді стале інвестування стає не способом профінансувати відбудову, а інструментом побудови наступної моделі економіки, де Україна конкурує технологіями, виробництвом і здатністю бути надійним партнером. До речі про те, як перетворити відновлення України на модернізацію і спрямувати капітал не лише на відбудову втраченого, а й на створення стійкішої економіки, говоритимуть і учасники International Sustainability Forum 2026 організований Асоціацією експертів зі сталого розвитку.
