Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Небезпечні таємниці досудового розслідування: про що забуває бізнес

17.02, 25 березня 2021
9442
0

Будь-яка необережність з використанням даних досудового розслідування може породити лавину несподіваних проблем

Олександр Максименко

Сучасний світ усе менше толерує таємничість. Межі приватного та публічного поступово зменшуються, а різноманітні соціальні мережі все більше сприяють поширенню цієї тенденції в усі суспільні сфери і далеко не в останню чергу - сферу права.

Залучення широкої публіки стало традиційним елементом стратегії ведення справ, який нерідко приносить очікувані результати. Та інколи мотивом виступають не так стратегії, як привита соцмережами звичка ділитися миттєвостями повсякденного життя.

Однак, такого роду необдуманий порив на етапі досудового розслідування може створити чимало проблем, серед яких - кримінальна відповідальність.

Розголошення даних оперативно-розшукової діяльності або досудового розслідування є злочином, відповідальність за який встановлена ч.1 ст. 387 Кримінального кодексу України.

Ця стаття є незмінною з часу прийняття Кримінального кодексу України у квітні 2001 року, проте про її існування часто забувають навіть практикуючі юристи, причиною чому - малозастосовність.

Та у цьому й полягає найбільша небезпека - "дрімаюча норма", особливо в руках новостворених правоохоронних інституцій, може зненацька нагадати про себе, як і про те, що незнання закону - не звільняє від відповідальності.

І хоча санкція є порівняно незначною - штраф від 850 до 1700 грн, або виправні роботи строком до 2 років, притягнення до кримінальної відповідальності щонайменше становитиме малоприємний, а то й взагалі небезпечний для ділової репутації факт.

Ростислав Небельский

Кримінальний процесуальний кодекс України за замовчуванням містить заборону розголошення усіх відомостей кримінального провадження за винятком лише тих, щодо яких слідчий чи прокурор надали письмовий дозвіл. Проте порушення цієї заборони може породити наслідки кримінального характеру лише за умови, якщо слідчий чи прокурор повідомили особу про існування обов'язку нерозголошення.

Формально злочин матиме місце за наявності таких умов:

1) Особа була попереджена про обов'язок нерозголошення даних досудового розслідування чи оперативно-розшукової діяльності,

2) Особа розголосила ці дані,

3) Особа не отримала дозвіл на розголошення таких даних, або вийшла за межі дозволеного обсягу.

На перший погляд - усе очевидно: ризик є мінімальним, оскільки попередження про кримінальну відповідальність повинне пробудити ту розумну обачність, яка й виступатиме запорукою впевненості у законності поведінки.

Проте, видима простота і містить небезпеку: закон не встановлює спеціальної форми попередження, а тим паче - обов'язку його вербального донесення.

Тому слідчий чи прокурор можуть прописати застереження про необхідність зберігати таємницю досудового розслідування у процесуальному документі поряд із роз'ясненням процесуальних прав (нерідко вказавши лише номер статті), або ж оформити окремим документом.

У будь-якому разі, особа може й не помітити того, що була повідомлена про кримінальну відповідальність за розголошення даних досудового розслідування. Звісно, така імовірність збільшується у разі необхідності підписання багатьох документів, звичайної неуважності, або бажання якнайшвидше покинути кабінет слідчого.

У подальшому будь-яка необережність з використанням даних досудового розслідування може породити лавину неочікуваних проблем: орган досудового розслідування отримає можливість використовувати кримінальне провадження проти розголошувача, чи навіть погрозу його ініціювання як інструмент стимулювання до належної, з точки зору інтересів органу розслідування, поведінки. Не варто забувати й те, що зареєстроване кримінальне провадження відкриває "скриньку Пандори" у вигляді цілого спектру слідчих дій.

Судова практика вже описує парадоксальні ситуації, коли потерпілий в одному провадженні через розголошення даних досудового розслідування на сторінці у соціальній мережі набував статусу обвинуваченого в іншому:

..будучи попередженим у встановленому законом порядку про обов'язок не розголошувати дані досудового розслідування, розголосив їх у вказаному кримінальному провадженні, без дозволу прокурора та слідчого, всупереч вимог ст.222 КПК України та п.3 ч.1 ст.57 КПК України, з власного акаунта в загальнодоступній соціальній мережі «Facebook», розмістив постанову про проведення судово-медичної експертизи у кримінальному провадженні, яка містить таємницю досудового розслідування, зокрема: місце, час та спосіб вчинення злочину, анкетні дані неповнолітньої особи, котра вчинила злочин, речі, котрі були викрадені під час вчинення злочину, номер кримінального провадження та його кваліфікація…(Справа № 161/10033/17).

Незважаючи на те, що у цій ситуації "розголошення" відбулося шляхом опублікування фотографії постанови про призначення судово-медичної експертизи, перелік його форм значно ширший і обмежується по суті лише можливостями доказування у конкретній ситуації.

До прикладу, Національне антикорупційне бюро України повідомляло про оголошення підозри одному зі свідків, який за версією слідства, без дозволу слідчого розголосив відомості, що стали відомі йому під час надання показів у ході проведення допиту.

Хоча подальша доля цього кейсу невідома, стає очевидним те, що навіть розповідь про деталі певної слідчої дії може бути інкримінована як розголошення таємниці слідства із усіма описаними вище наслідками.

Особливо актуальною ця проблема є для бізнесу, який в українських реаліях звик захищатися усіма методами, серед яких - направлення скарг найрізноманітнішим інституціям, у тому числі й тим, які не мають жодного стосунку до кримінального провадження. Посадові особи підприємств часто забувають, а то й не усвідомлюють обов'язку нерозголошення. Як наслідок, прагнення отримати захист (досить часто - ілюзорний) призводить до того, що процесуальні документи, або ж певні цінні для слідства відомості можуть бути поширені без розуміння того, що тим самим відбувається і документування злочину.

Заради об'єктивності слід відмітити й те, що певні неузгодженості між нормами кримінального та кримінального процесуального кодексів дають захисникам достатньо дієвий інструментарій захисту, не говорячи й про статті 6 та 7 Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод, через призму яких ці неузгодженості можна значно масштабувати. Також і актуальна судова практика на даний час свідчить про небажання органів слідства додавати собі роботи: лише два вироки за останні роки є досить незначним показником.

Водночас, найкраща стратегія захисту у кримінальному провадженні - унеможливити його виникнення. При цьому, залучення до такого провадження незалежно від статусу повинно виключати будь-яку наївність підходу до нього.

Тому не буде зайвим надати поради, які сприятимуть зазначеній цілі:

  • У якій би процесуальній дії не довелося брати участь - уважно слідкувати за тим, про що та на яких документах ставиться підпис, особливо, коли мова йде про роз'яснення змісту статей, при якому наводиться лише їх номер;

  • У разі, якщо особа повідомляється слідчим чи прокурором про заборону розголошувати дані досудового розслідування - запитувати, про які саме дані йде мова і у разі абстрактної відповіді - письмово зазначити про те, що слідчим/прокурором не були конкретизовані відомості, які містять таємницю досудового розслідування;

  • Якщо об'єктом слідчих дій є бізнес (незалежно від форми його організації) - не допускати неконтрольованого поширення документів чи даних, отриманих у результаті залучення до слідчих дій як серед працівників, так і назовні. При необхідності направлення скарг - узгоджувати такі стратегії із юристами;

  • Не розголошувати у соцмережах, групах у месенджерах, розмовах по телефону чи у громадських місцях, у якій-би не було формі, дані, про які стало відомо у зв'язку із залученням до проведення процедур кримінального процесуального характеру, якщо попередньо було підписане повідомлення про заборону такого розголошення;

  • Не нехтувати можливістю отримати професійну пораду, якою б незначною на перший погляд не видавалася ситуація.

Отже, хоча практика притягнення до кримінальної відповідальності через розголошення "таємниці слідства" є малопоширеною, не варто втрачати обачності, пам'ятаючи, що шлях першопрохідців у кримінальному праві - особливо тернистий.

Олександр Максименко, адвокат, старший юрист практики кримінального права та захисту бізнесу АО Arzinger

Ростислав Небельський, адвокат, юрист практики кримінального права та захисту бізнесу АО Arzinge

__

Ексклюзивна аналітика та топ-новини вашої галузі - у LIGA360. Налаштуйте персональну стрічку новин та не витрачайте час на переходи по різних сайтах. Усі матеріали можна отримувати в Telegram. Замовте тестовий доступ до LIGA360 прямо зараз.

Підпишіться на розсилку
Щопонеділка отримуйте weekly-digest про ключові події бізнесу
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
На цю ж тему