|
За останній проміжок часу з'явилось декілька особливо цікавих позицій Верховного Cуду (у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду), які варті детального огляду.
Щодо віднесення до складу витрат роялті, нараховані на користь контрагента - нерезидента (Постанова ВС від 17.02.2021 у справі № 808/3837/16)
В даному випадку розглянемо питання щодо включення до складу витрат роялті, нараховані на користь компанії - нерезидента.
Контролюючий орган вважає, що Публічним акціонерним товариством (яке було позивачем по справі) неправомірно включено до складу витрат на збут роялті, що нараховані на користь компанії - нерезидента. Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на те, що контрагент позивача не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) роялті по договору про надання права використання ноу-хау за договором.
Судом першої та апеляційної інстанції був задоволений позов Публічного акціонерного товариства.
Верховний Cуд, розглянувши касаційну скаргу, відмовив в її задоволенні, прийшовши до наступних висновків. Компанія - позивач нарахувало витрати за сплату компанії нерезиденту відсотків по договору про надання права використання ноу-хау та договору про надання невиключної ліцензії на використання об'єкту промислової власності (винаходу). Компанія - позивач застосувала при цьому норми міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування.
Отже, Верховний Cуд прийшов до висновку, що якщо компанія отримує дохід і перераховує іншій особі, то така компанія має ознаки агента. І як результат, не є бенефіціаром. Навіть якщо посередник не є агентом, але фактично перераховував кошти іншій особі, то така інша особа вважається фактичним одержувачем доходу. Фактичним власником доходу не може бути його формальний власник, який має на практиці вкрай обмежені повноваження щодо доходу і діє швидше як адміністратор або представник на користь інших, зацікавлених осіб. А отже, донарахування контролюючим органом визнано неправомірним.
Щодо контрагентів - «фіктивних підприємств»
Окрім того, цікавим в даному судовому спорі є те, що одним з контрагентів позивача було підприємство, яке мало ознаки фіктивного. Директор даного підприємства заперечила свою участь у фінансово-господарській операції та визнала свою вину за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України (станом на сьогоднішній день дану статтю декриміналізовано). Такі випадки завжди були предметом розгляду в судових спорах, оскільки контролюючий орган завжди приходить до висновків щодо фіктивності операцій з такими контрагентами. І тривалий час судова практика в таких спорах була на користь податкових органів, особливо при наявності вироку, який набрав законної сили.
Але, проаналізувавши первинні документи, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку, що наявність кримінальної справи щодо контрагента позивача не є підставою для висновку про протиправність дій саме позивача. А документи, які оформлені в результаті досліджуваних господарських операцій з таким контрагентом, свідчать про реальність та економічну доцільність таких операцій.
Верховний Cуд підтвердив правильність висновків судів попередніх інстанцій, що реальність операції підтверджена фактами того, що позивачем був отриманий, оплачений та використаний у власній господарській діяльності даний товар, в результаті чого у компанії - позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов'язань та у власному капіталі. Саме такі висновки стали підґрунтям для скасування податкових повідомлень-рішень.
Така практика ВС є позитивною, оскільки в даному випадку досліджено фінансово-господарські операції та їх наслідки для підприємства, а не формально наявність судових рішень щодо посадової особи компанії - контрагента. Вважаємо, що подібна практика є дійсно проривом в аналізі та оцінці доказів, оскільки компанія не повинна нести відповідальність за можливі неправомірні дії контрагентів та їх посадових осіб.
Щодо оподаткування прибутку з продажу корпоративних прав на користь нерезидента (Постанова ВС від 18.02.2021 справа № 826/7528/16)
Також, досить цікавими є висновки Верховного Cуду щодо оподаткування прибутку фізичної особи від продажу корпоративних прав - частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю. Позивач не погодився з податковим повідомленням- рішенням, Оскільки сума отриманого доходу дорівнювала сумі понесених витрат, відповідно відсутній об'єкт оподаткування податком на доходи.
Судами попередніх інстанцій позов було задоволено. Верховний Cуд залишив без змін рішення попередніх інстанцій, відмовивши в задоволенні касаційної скарги контролюючого органу.
Предметом спору в даному випадку є продаж частки від своїх корпоративних прав на користь компанії - нерезидента. Контролюючий орган в результаті проведеної перевірки дійшов висновку про порушення фізичною особою податкового законодавства, оскільки вважає, що оскільки оплата надійшла за корпоративні права від покупця з джерел за межами України, то отримані кошти слід вважати також доходом з джерел за межами України.
Верховний Суд прийшов до висновку, що оскільки компанія, частка в статутному капіталі якої підлягала продажу, здійснює господарську діяльність на території України, то отримані від продажу таких корпоративних прав кошти слід вважати доходом, що отриманий з джерелом його походження з України, оскільки він отриманий він діяльності платника на території України. А як результат, об'єкт оподаткування податком на прибуток відсутній, адже сума доходів дорівнює сумі витрат і не підлягає окремому декларуванню.
Щодо відмови у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним (Постановление от 16.04.2021 в деле №240/8544/20)
Пропонуємо Вам не менш цікавий огляд висновків ВС у спорі щодо відмови контролюючого органу на видачу ліцензії на торгівлю пальним.
Позивач просив визнати протиправним рішення, скасувати його та зобов'язати податковий орган видати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним.
Судами першої та апеляційної інстанції позов задоволено частково, рішення контролюючого органу визнано незаконними, скасовано, та зобов'язано повторно розглянути заяву позивача щодо видачі ліцензії.
Контролюючий орган, в свою чергу, відмовив позивачу у видачі ліцензії з підстав не надання дозволу на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки за адресою місця роздрібної торгівлі пальним. При цьому вказує, що існує колізія в нормативно-правових актах, що визначають перелік документів та порядок надання ліцензії.
Верховним Судом зроблено висновок, що Позивачу, виходячи з тих норм законодавства, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, для отримання ліцензії необхідно було подати декларацію про відповідність матеріально-технічної бази. Досліджені судом норми діючого законодавства допускає можливість виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатації (застосування) машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці.
А отже, колегія суддів дійшла до висновку про помилковість доводів контролюючого органу щодо суперечності положень Закону України «Про охорону праці» та Порядок № 1107 положенням Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".
Системний аналіз норм вищевказаних Законів та Порядку №1107 дав суду підстави зробити висновок, що поняття "дозвіл", яке застосовується у ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» охоплює всі документи дозвільного характеру, які передбачені Законом України «Про охорону праці» та Порядком N 1107.
Щодо визнання контрагенту таким, що не знаходиться в офшорній зоні (Постановление ВС от 21.01.2021 р. в деле № 805/4691/16-а)
Предметом в даному спорі є включення компанією - позивачем витрат по роботі з контрагентом, який є нерезидентом. Контролюючий орган при проведенні перевірки дійшов до висновку, що контрагент позивача знаходиться в офшорній зоні, а тому позивачем занижені витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податку на прибуток.
Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган вказує, що засновники компанії - нерезидента знаходяться на території Британських Віргінських островів та у Белізі, що є офшорною зоною, а тому дійшов до висновку, що і сама компанія також має відноситись до офшорної. Не дивлячись на те, що сама компанія - контрагент знаходиться безпосередньо на території Великобританії.
Позивач не погодившись з такими висновками контролюючого органу, оскаржив такі податкові повідомлення - рішення. Судами першої та апеляційної інстанції позов було задоволено, оскільки знаходження засновників компанії - контрагента позивача на територія офшорних зон не свідчить про офшорний статус самої компанії - нерезидента.
Верховний Суд в своїй постанові встановив, що обов'язок доказування, що контрагент має місцезнаходження в офшорній зоні, покладається саме на контролюючий орган, який окрім того має доводити правомірність прийнятого ним рішення. До того ж, в ході розгляду було встановлено, що контролюючим органом під час проведення перевірки не встановлювалось фактичне місцезнаходження компаній-нерезидентів, з якими позивач мав відносини щодо імпорту товарів.
Крім того, Верховний Суд в даній справі зробив висновок щодо процесуального обов'язку контролюючого органу доводити правомірність прийнятих рішень в суді. Такі висновки можуть бути використані і в інших спорах, що є безумовно позитивною практикою на користь платників податків. Безпосередньо висновки:
«Отже, у разі виникнення спору між платником податків та державою суд не може відмовити в захисті лише через сумніви в правомірності його дій. Особливість розподілу тягаря доказування в адміністративних справах не дозволяє трактувати "сумніви" інакше, як неспроможність фіскального органу переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних дій у спірних відносинах, тобто невиконання ним свого процесуального обов`язку.
Натомість недоведення державним органом обґрунтованості та законності висновків, покладних в основу прийняття оскаржуваних рішень, має стати підставою для надання захисту платнику податків, якщо вчинене ним, на думку державного органу порушення, не було переконливо доведено перед судом. Будь-який інший підхід не відповідатиме завданням адміністративного судочинства. Разом з тим, у цій справі, як зазначено вище, Відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності нормам чинного законодавства висновків щодо допущення позивачем порушень чинного податкового законодавства».
Оскільки судова практика у податкових спорах є різноманітною та в різні періоди часу погляди судів змінюються щодо однакових позицій, приходимо до висновку, що формування первинної документації та позиції платників податків має позитивну динаміку у формуванні позицій вищих судів на користь останніх.
Адвокат, керуючий партнер адвокатського об'єднання «ЮніМайндс»
Марина Гаврилюк
_
Обирайте комплексне рішення LIGA360:АДВОКАТ від ЛІГА:ЗАКОН, що поєднує головні інструменти для ефективної роботи адвоката в єдиному робочому просторі. Будьте в курсі всіх законодавчих новацій і правової картини дня. Уникайте ризиків негативного проходження справи, швидко добираючи релевантні судові рішення із 85 млн доступних. Аналізуйте подібні справи й рішення із правовою позицією ВС. Перевіряйте контрагентів і бізнес-партнерів.
