Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

Незаконне звільнення та поновлення на роботі: судова практика

Аналіз актуальної судової практики

При зверненні до суду з вимогою про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі працівники досить часто одночасно звертаються з вимогами про 1) стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 2) стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 3) стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. В цій статті ми розглянемо питання правової природи таких виплат, її вплив на строки звернення до суду та сплату судового збору, а також інші особливості.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

При винесенні рішення про поновлення працівника на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Та чи може працівник звернутись до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку після прийняття судом рішення про поновлення?

Не дивлячись на існування великої кількості спорів, у висновках Верховного Суду тривалий час зберігаються розбіжності стосовно визначення строку, протягом якого працівник може звернутися до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідь на це питання залежить від обраного Верховним Судом підходу до тлумачення правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до першого підходу працівник не обмежений будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Цей висновок ґрунтується на тлумаченні частини 2 статті 233 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці», відповідно до якого поняття «заробітна» плата» охоплює «усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і час простою не з вини працівника» (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп2013).

За таким підходом, право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який мав місце не з вини працівника, а через незаконні дії роботодавця, також є встановленою законодавством державною гарантією (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 14 листопада 2019 року у справі № 826/14/16, від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17, від 25 липня 2018 року у справі № 761/22614/16-ц).

Згідно другого підходу строк звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України. Такий висновок є результатом тлумачення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як виду спеціальної відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Відповідно до цього підходу середній заробіток за час вимушеного прогулу не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а отже не є елементом структури заробітної плати (постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18).

Оскільки до моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення працівник та роботодавець не перебувають у трудових відносинах, то середній заробіток за час вимушеного прогулу не витікає з трудового договору як підстава для виплат (постанова Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 752/25588/17).

Відповідно до визначення поняття «заробітна плата» - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 94 КЗпП України; стаття 1 Закону України «Про оплату праці»). З одного боку, в період вимушеного прогулу працівник не виконує роботу, отже середній заробіток за час вимушеного прогулу не в повній мірі відповідає визначенню поняття «заробітна плата». З іншого боку, у разі визнання звільнення незаконним, укладати новий трудовий договір і подавати повідомлення про прийняття на роботу працівника не потрібно, оскільки трудові відносини між роботодавцем і працівником вважаються такими, що не припинялися. Окрім того, при виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу роботодавець виступає податковим агентом щодо працівника та сплачує з суми середнього заробітку податки і збори, так само, як з нарахованої працівнику заробітної плати. Отже, питання тлумачення правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є цілком однозначним.

Зазначене питання також постало при розгляді справи № 755/12623/19 за позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З огляду на наявність позицій щодо застосування до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як строку, встановленого частиною 1 статті 233 КЗпП України, так і строку, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України, справа № 755/12623/19 була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 755/12623/19). Отже, правова невизначеність в даному питанні найближчим часом буде усунута.

Визначення правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу матиме вплив на вирішення питання сплати судового збору за звернення до суду з відповідною вимогою. Так, якщо Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 755/12623/19 прийде до висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є вимогою про оплату праці, то за звернення до суду з такою вимогою необхідно буде сплачувати судовий збір, оскільки пільга, встановлена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», передбачає звільнення від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати.

Утримання податків і зборів з середнього заробітку за час вимушеного прогулу

У разі задоволення позовних вимог працівника, суд визначає до стягнення з роботодавця суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу без виключення сум податків та зборів (постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 та від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц).

На практиці часто виникають ситуації, коли роботодавець не поспішає виконувати рішення суду та виплачувати працівнику середній заробіток. В такому разі працівнику залишається звертатися за виконанням рішення про стягнення середнього заробітку в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Законом України «Про виконавче провадження» не передбачене утримання державним (або приватним) виконавцем податків та зборів з суми середнього заробітку. Відтак, виконавець не може виступати податковим агентом та платником єдиного соціального внеску щодо працівника.

Податковим агентом та платником єдиного соціального внеску щодо працівника є роботодавець. Під час виконання рішення роботодавець нараховує, утримує та сплачує податки і збори з суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тобто, сума присуджених судом виплат підлягає зменшенню на суму податків і зборів (постанови Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 185/2109/18-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 759/17065/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц).

На практиці, виконавець може помилково стягнути з роботодавця всю суму, вказану у виконавчому листі, виданому на виконання рішення суду. В такому разі працівнику будуть надмірно сплачені кошти на суму податків і зборів. Повернути ці кошти роботодавцю буде досить складно.

Більше того, працівник може звернутись до суду з вимогою зобов'язати роботодавця нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із нарахованого йому середнього заробітку (постанова Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 752/20210/14-ц).

Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Тлумачення правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також тривалий час залишалось дискусійним питанням. Врешті, Велика Палата Верховного Суду визначила, що строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями.

За висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» «середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16).

Додатково, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» не поширюється на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відступивши тим самим від висновків Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 234/6607/17 та від 19 жовтня 2018 року у справі № 910/3262/16.

Строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі

У разі визнання звільнення незаконним, рішення суду про поновлення працівника на роботі підлягає негайному виконанню. Не залежно від оскарження рішення до суду апеляційної інстанції, у роботодавця виникає обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18).

Однак, на практиці між датою винесення рішення судом та його фактичним виконанням може пройти значна кількість часу. Якщо роботодавець без поважних причин не видає наказ про поновлення працівника на роботі, це кваліфікується як затримка виконання рішення суду (постанови Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 426/5306/17, від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц; постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15). Статтею 236 КЗпП України передбачене право працівника на отримання середнього заробітку за період затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення. Відповідне рішення виносить орган, який розглядав спір про поновлення.

Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою і кваліфікуватись як плата за виконану роботу та не витікають із трудового договору, оскільки 1) заробітна плата виплачується роботодавцем працівникові за виконану ним роботу; 2) до моменту виконання рішення суду про поновлення трудові відносини не виникають (постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі 461/1303/19, від 11 березня 2021 року у справі № 760/4080/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15). Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 щодо правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За вказаними висновками Верховного Суду вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не є спором про оплату праці. Відтак, «строк звернення до суду з такою вимогою обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з дати видачі наказу про поновлення на роботі» (постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі 461/1303/19).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не є елементами структури заробітної плати. За своєю правовою природою це спеціальні види відповідальності роботодавця. Тобто, за звернення до суду з відповідними вимогами працівник повинен сплачувати судовий збір. Висновок стосовно правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу та, відповідно, строку звернення до суду з такою вимогою, а також необхідності сплати судового збору, в найближчому майбутньому буде наданий Великою Палатою Верховного Суду за результатами розгляду справи № 755/12623/19. Прогнозовано, що Велика Палата Верховного Суду також визнає середній заробіток за час вимушеного прогулу спеціальним видом відповідальності роботодавця, але наразі це питання залишається спірним.

Як рекрутеру перевірити інформацію про кандидата на роботу? LIGA360: HR-Менеджер звіряє дані з 19 реєстрів про всіх громадян України. Санкції, перебування в розшуку, корупційні діяння, судові справи - система вкаже, якщо особа згадується в цих реєстрах. Отримайте безкоштовний тест-драйв за посиланням.

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
На цю ж тему