Тимчасовий захист або статус біженця: рекомендації для осіб, які покидають Україну

Українці масово лишають свої домівки та мігрують в країни ЄС, щоб отримати захист від російської воєнної агресії.  

У 2001 році Рада ЄС прийняла Директиву «про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та несення їх наслідків» (COUNCIL DIRECTIVE 2001/55/EC of 20 July 2001 on minimum standards for giving temporary protection in the event of a mass influx of displaced persons and on measures promoting a balance of efforts between Member States in receiving such persons and bearing the consequences thereof). А 4 березня 2022 року Рада ЄС своєю Резолюцією визнала наявність обставин для надання тимчасового захисту особам, що постраждали від російської воєнної агресії в Україні, і таким чином активувала дію Директиви.  

Директива Ради ЄС, як і інші Директиви, не мають прямої дії, доки вони не імплементовані в національне законодавство кожної окремої країни ЄС. Зазвичай Директива визначає напрямок т рекомендації, які враховуються в локальних нормативних актах. Метою прийняття Директиви було розробка заходів для надання найшвидшого захисту особам, що потребують захисту, зокрема внаслідок воєнних конфліктів, а також сприяти розподілу навантаження між державами-членами щодо подальшого утримання переміщених осіб. Тимчасовий захист дещо відрізняється від притулку та статусу «біженця» в звичному розумінні. 

Тимчасовий захист переміщених осіб 

Термін «переміщена особа» (Article 2 of Directive) по суті відповідає терміну «біженець», який визначено Конвенцією про статус біженців від 1951 року (Article 1A of the Geneva Convention). Отримання статусу «переміщеної особи» згідно Директиви ніяким чином не впливає на можливість отримання статусу «біженця», який визначено Женевською Конвенцією. 

Згідно Директиви, тимчасовий захист обмежений в часі: наявність масового напливу переміщених осіб, початок дії та умови завершення періоду дії тимчасового захисту визначаються Радою ЄС.  

Тимчасовий захист надається переміщеним особам - громадянам третіх країн і особам без громадянства, яким довелося покинути свою країну чи регіон проживання і вони не можуть повернутися в безпечних і довготривалих умовах через обставини, що панують в цій країні. Такими особами, зокрема, є: 

• особи, які втекли з районів збройного конфлікту або епідемічного насильства; 

• особи, яким загрожує серйозний ризик або які стали жертвами систематичних або узагальнених порушень людських прав. 

За загальним правилом тривалість тимчасового захисту становить 1 рік, і строк може бути автоматично подовжений кожні 6 місяців ще на 1 рік (Article 4 of Directive). Але Директива носить рекомендаційний характер, і кожна країна-член ЄС самостійно визначає тривалість надання тимчасового захисту. Так, Республіка Польща визначила, що надає тимчасовий захист українцям на 18 місяців, Республіка Чехія - строком на 1 рік з моменту подачі заяви, Словацька Республіка - до 31.12.2022, а Угорщина - до 01.06.2022 і рішення про подовження строку буде прийняте додатково.    

Кожна країна-член ЄС збирає персональні дані щодо всіх осіб, які знаходяться під тимчасовим захистом. Країни-учасниці можуть обмежувати тимчасово переміщених осіб у праві пересування між країнами. Так, наприклад, §62 (4) Закону Республіки Чехія 326/1999 Sb. (Z?kon ?. 326/1999 Sb. o pobytu cizinc? na ?zem? ?esk? republiky a o zm?n? n?kter?ch z?kon?) визначає, що особа втрачає право на тимчасовий захист, якщо лишає країну в період дії дозволу на перебування, наданого за програмою тимчасового захисту. Такі обмеження є необхідними для зниження ризиків махінацій з отриманням захисту та соціальної допомоги одночасно в різних країнах.  

Період тимчасового захисту в країні припиняється у випадку, якщо: 

• на підставі об'єктивної оцінки та чітких ознак встановлено, що небезпечної ситуації більше не існує і добровільне переміщення особи може бути здійснено в безпечних умовах; 

• тимчасовий захист замінений іншою формою, включаючи надання притулку (перехід особи на статус біженця); 

• змінено підстави для перебування особи в країні (наприклад, робоча віза, посвідка на тривале перебування тощо); 

• особа змінила місцеперебування на іншу країну з гуманітарних підстав чи через переселення. 

Директива визначає, що переміщені особи мають право на працевлаштування, можливості для освіти та професійної перепідготовки, а також доступ до системи соціального захисту в країні перебування, наряду з громадянами цієї країни та ЄС. Країни-учасниці повинні забезпечити переміщених осіб доступом до відповідного житла або, у разі потреби, надати кошти для отримання житла, та надати необхідну фінансову допомогу та медичне обслуговування (принаймні невідкладну допомогу та невідкладне лікування), зокрема щодо осіб з особливими потребами. 

Для неповнолітніх осіб, які не досягли 18-річного віку, держави-учасниці надають можливість бути включеними в державний навчальний процес та отримувати освіту разом з власними громадянами. 

Якщо, наприклад, члени родини отримали тимчасовий захист в різних країнах ЄС, то родина може возз'єднатись в будь-якій країні, в якій її члени отримали прихисток, виходячи при цьому з інтересів дітей.   

Після закінчення періоду тимчасового захисту, до осіб застосовується загальні правила міграційного законодавства. 

Притулок та статус біженця 

Особи, що знаходяться під тимчасовим захистом можуть в будь-який момент подати заяву на отримання притулку (asylum) - відоме також як «статус біженця». На сьогодні  інструмент надання притулку (статусу біженця) в тій чи іншій мірі використовується в 144 країнах світу. Правила надання притулку (статусу біженця) визначаються на рівні національного законодавства кожної країни окремо, але з урахуванням міжнародних актів - Конвенції про статус біженців 1951 рока та відповідного Нью-Йоркського Протоколу 1967 року (загальновідомі як Женевська Конвенція). З 2003 року країни-члени ЄС в обов'язковому порядку збирають відбитки пальців всіх заявників та відправляють до EURODAC - електронної системи порівняння відбитків заявників в ЄС, створеної відповідно до Регламенту Ради ЄС № 2725/2000 від 11 грудня 2000 року для запобігання так званого явища «asylum shopping». Таким чином, особа не може одночасно подати заяву на отримання притулку в декількох країнах. І країни-учасниці не можуть безпідставно відмовити, а у разі відмови в електронному реєстрі EURODAC будуть зазначені причини відмови. На сьогодні діє Регламент Ради ЕС № 343/2003 від 18 лютого 2003 року, доповнений.Регламентом Комісії ЄС № 1560/2003 від 2 вересня 2003 року, який узагальнює критерії та механізми визначення яка саме держава-учасниця відповідальна за прийняття рішення щодо рогляд заяв про надання притулку. 

Критерії щодо відповідальності країн, на які мають зважати заявники, розподілені на декілька груп: 

• родинні зв'язки: відповідальною є країна, в якій члени родини заявника знаходяться на законних підставах, зокрема якщо заявником є неповнолітні особи; 

• віза або дозвіл на перебування: відповідальною є країна, що видала візу або посвідку на проживання заявникові; 

• нелегальний в'їзд або перебування: відповідальною є країна, кордон якої нелегально перетнула особа-заявник прибувши зі своєї країни або, якщо неможливо встановити яким чином особа перетнула кордон, в якій країні особа-заявник нелегально проживала принаймні 5 місяців; 

• відмова від візи: відповідальною є країна, до якої прибула особа-заявник в рамках безвізового режиму; 

• вперше подана заява на отримання притулку: відповідальною є країна, в якій особа вперше подала заяву на отримання притулку. 

Інакше кажучи, особа може подавати заяву на отримання притулку виходячи з критеріїв вказаних вище, і певна країна буде зобов'язана розглянути таку заяву, якщо вона відповідатиме вказаним критеріям. У повторній подачі заяви в іншій країні особі може бути відмовлено. 

Розгляд заяви для отримання притулку (статусу біженця), як правило, триває 6 місяців, проте в деяких випадках строк може бути подовжений або скорочений. На час розгляду заяви особі-заявнику надається медична та фінансова допомога, проте вона не має права на працевлаштування та вільне пересування до прийняття рішення та визначення її статусу.  

У випадку наявності «тимчасового захисту» у період розгляду заяви на отримання притулку (asylum)  кожна країна самостійно визначає, чи може особа, що подала заяву продовжувати користуватись перевагами статусу «тимчасового захисту» в період розгляду заяви, чи ні.  

Після завершення розгляду заяви, особи, які отримали притулок (статус біженця) можуть користуватись тими ж благами і привілеями, що і громадини країни, в якій вони отримали притулок. Зокрема, можливість ведення бізнес-діяльності, працевлаштування та освіти для неповнолітніх, право на житло, соціальну та медичну допомогу, вільне пересування в межах країн ЕС тощо. Особи, що отримали притулок (статус біженця) втрачають його, якщо повертаються в країну свого попереднього перебування. 

Наразі громадяни України, які виїхали в країни ЄС, мають вибір:  

• знаходитись в країні перебування на умовах безвізового режиму в межах 90 днів протягом 180-денного періоду; або 

• подати заяву на тимчасовий захист; або 

• подати заяву на отримання притулку. 

Кожен вирішує самостійно, якою процедурою скористатись для легального перебування за кордоном під час бойових дій в Україні. Але в будь-якому випадку потрібно дотримуватись законодавства країни перебування. Перебування в країні на підставі «тимчасового захисту» має переваги порівняно з умовами «отримання притулку» чи «безвізового режиму», оскільки особи мають можливість легально працювати, забезпечені мінімально необхідним соціальним пакетом та доступом до медичних послуг. В той же час, варто зважати і на обмеження, якими супроводжується перебування в статусі «тимчасового захисту». 

У таких центрах українці можуть отримати необхідну медичну допомогу та оформити документи для подальшого легального перебування в країнах ЄС. В таких центрах українці можуть подати заявки на отримання статусу «біженця» або «візи толерантності». Також громадяни України можуть перебувати на території країн ЄС без візи, але не більше 90 днів. При цьому враховується також і час перебування в ЄС протягом останніх 180 днів.  

Перебування в «безвізовому режимі 90 днів» має як переваги, так і недоліки: 

• Громадяни України можуть вільно пересуватись країнами ЄС, а також виїжджати за межі ЄС та повертатись в межах дії правила «90 днів». 

• Громадяни України не мають право на безкоштовний страховий поліс та повинні придбати його самостійно на період перебування в країні ЄС (до перетину кордону - в Україні, або після - в країні перебування). Згідно страхового полісу громадяни України можуть отримувати медичні послуги.  

• Громадяни України не мають право на працевлаштування, безкоштовне навчання дітей, тощо. 

• До сплину 90-денного періоду громадяни України повинні виїхати з ЄС або отримати дозвіл на подальше проживання, наприклад у формі візи (viza) або дозволу на проживання (residence permit) або статусу біженця (azyl). 

Окрім того, можна оформити візу толерантності в регіональному центрі допомоги або через відділ міграції. Так, в Чеській Республіці, заявка на отримання спеціального типу довгострокової візи подається до відділення Міністерства внутрішніх справ Департаменту з питань притулку та міграційної політики (MV OAMP). Основним недоліком «візи толерантності» є обмеження в пересуванні між країнами - якщо власник візи виїде з країни отримання візи, то віза анулюється і особа не зможе більше користуватись перевагами та пільгами, що надані візою. Віза толерантності надає можливість: 

• оформлення медичного страхового полісу - безкоштовно строком на 1 рік дії візи; 

• отримання фінансової допомоги в розмірі, передбаченому законодавством країни; 

• доступ до ринку праці та офіційне працевлаштування; 

• навчання в державних закладах освіти для дітей відповідно їх віку.