Відповідальність директора за доведення до банкрутства

Коли підприємство визнається банкрутом, виникає питання: чи може директор відповідати особисто за борги підприємства? 

Відповідь - так, може, якщо буде доведено, що саме його дії призвели до банкрутства. 

В цій статті детально розглянемо, за яких умов настає відповідальність для директора за дії чи бездіяльність, що призвели до банкрутства компанії, та як суди підходять до оцінки таких дії директора. 

Правова природа відповідальності директора 

Як зазначив Верховний Суд у справі №910/13909/20, відповідальність керівника за доведення до банкрутства - це особливий вид цивільно-правової відповідальності. При цьому суд наголосив: «Сутність такої відповідальності полягає у залученні керівника боржника до відповідальності як правового механізму захисту та відновлення прав кредиторів, які будучи своєчасно необізнаними з його вини про стан неплатоспроможності боржника, вступили з ним у правовідносини». 

Простіше кажучи, якщо директор довів підприємство до банкрутства своїми діями, він буде відповідати перед кредиторами власним майном. Це означає, що кредитори зможуть стягнути борги не лише з підприємства, але й особисто з директора. 

Важливо розуміти, що така відповідальність може настати і для колишніх керівників. Відтак, у справі №903/988/20 Верховний Суд підкреслив: «Суб'єктом відповідальності є виключно керівник боржника, в тому числі колишній керівник, оскільки наведена норма не містить жодних обмежень покладення такої відповідальності на керівника боржника, повноваження якого на час відкриття провадження у справі про банкрутство припинились». 

Підстави для відповідальності 

Аналіз судової практики показує, що для притягнення директора до відповідальності необхідна наявність декількох умов: 

1. наявність ознак неплатоспроможності підприємства; 

2. причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) керівника та банкрутством; 

3. вина керівника. 

Верховний Суд у справі №910/13909/20 встановив, що ознаками неплатоспроможності є: 

• існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами грошових зобов'язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо); 

• розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір грошових зобов'язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо). Тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов'язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх його активів очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов'язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку. 

В справі №910/3205/22 Верховний Суд також чітко наголосив на необхідності наявності заборгованості саме перед двома кредиторами. Суд відмовив у притягненні директора до відповідальності, оскільки у боржника був лише один кредитор. 

Презумпція вини директора 

Особливістю справ про банкрутство є встановлена законом презумпція вини керівника. 

У справі №903/988/20 Верховний Суд зазначив: «Частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено презумпцію вини керівника боржника у недотриманні ним обов'язку визначеного абзацом першим цієї норми, адже положення абзацу першого цієї норми визначають імперативним обов'язок керівника боржника зі звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство». 

Проте ця презумпція є спростовною. Керівник може уникнути відповідальності, якщо доведе, що: 

• фінансові труднощі мали об'єктивний характер; 

• він вживав всіх можливих заходів для запобігання банкрутству; 

• діяв добросовісно та розумно в інтересах підприємства. 

Прикладом спростування презумпції вини є справа №903/988/20, де керівник довів наявність у підприємства значної дебіторської заборгованості в розмірі 58?410?204,74 грн за договором про надання фінансової допомоги, в той час як кредиторська заборгованість складала лише 40?406?875,97 грн. Тобто активи боржника у вигляді дебіторської заборгованості перевищували його кредиторські зобов'язання. Суд взяв до уваги ці докази та відмовив у притягненні директора до відповідальності, оскільки не було доведено наявність ознак неплатоспроможності на момент виникнення обов'язку звернутись до суду. 

Дії, що свідчать про доведення до банкрутства 

На прикладі справи №910/13909/20 можна побачити, які дії керівника суди розцінюють як свідчення про доведення до банкрутства. У цій справі суд встановив такі порушення з боку керівника: 

1. Відчуження майна підприємства (зокрема, транспортних засобів) без спрямування отриманих коштів на погашення заборгованості перед кредиторами. 

2. Зміна назви підприємства та його місцезнаходження. 

3. Зміна керівника на громадянина іншої держави безпосередньо після вчинення вищезазначених дій. 

При цьому суд звернув увагу на послідовність дій керівника: спочатку відчуження майна, а потім зміна найменування, місцезнаходження та керівництва компанії, що в сукупності свідчило про намір ухилитися від погашення заборгованості перед кредиторами.  

Отже, аналіз судової практики показує, що механізм притягнення директора до відповідальності за доведення підприємства до банкрутства реально працює. Суди готові покладати на директорів відповідальність за борги підприємства, якщо буде доведено, що саме їхні дії призвели до банкрутства. 

Проте, не варто забувати, що сам факт банкрутства підприємства не є підставою для відповідальності директора - необхідно довести причинний зв'язок між його діями та банкрутством.