Закон про підпорядкування НАБУ: сутність, мотивації та невизначеність наслідків

У липні 2025 року українська політика отримала потужний імпульс: Верховна Рада ухвалила, а Президент підписав Закон (швидко, як ніколи і чим позбавив себе поля для маневру), що фактично позбавляє незалежності два ключові антикорупційні органи - Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП), підпорядковуючи їх повністю Генеральному прокурору. Суспільний резонанс, різка критика антикорупційної спільноти, протести в містах - усе це говорить про історичний водорозділ для всієї антикорупційної інфраструктури країни. 

Стаття пропонує аналіз основних положень закону, політичних мотивів, реакції суспільства, експертного середовища, а також філософське осмислення: чому навіть ті, хто ініціював зміни, не здатні передбачити всі наслідки та чи дійсно вони розумніші за попередників.

Короткий зміст і ключові нововведення 

Суть закону 

Законопроєкт №12414 (Закон № 4555-IX) запроваджує низку правок до Кримінального процесуального кодексу та профільних законів, що змінюють баланс влади між антикорупційними органами й «створюють ручне керування» через фігуру Генпрокурора: 

Генпрокурор отримує: 

• Повний доступ до всіх справ НАБУ й можливість делегувати (чи забирати) провадження будь-якому прокурору або іншому органу. 

• Право видавати обов'язкові письмові вказівки детективам НАБУ та змінювати підслідність справ «у разі неефективності». 

• Монополію на підписання підозр топ-посадовцям (Офіс Президента, Кабмін, керівники БЕБ, ДБР, тощо). 

• Можливість закривати провадження, не погоджуючись із прокурором САП, а також вирішувати спори про підслідність. 

• Право проводити обшуки у помешканнях «для невідкладного вилучення доказів» без санкції суду. 

• САП втрачає всі ключові повноваження, стаючи номінальною структурою. 

Голосування: хто і чому «за»? 

263 депутати, представники різних фракцій і груп, проголосували за ухвалення: основа - «Слуга народу», а також місцями представники «ЄС», «Батьківщини», «Голосу», «Довіри» тощо. 

Мотивації авторів закону: офіційна позиція та приховані смисли 

Офіційні пояснення 

У часи воєнного стану, пояснюють автори, потрібна централізація управління для «оперативного реагування на нові виклики», «оптимізації розслідувань» та захисту державних інтересів. 

Неофіційні мотиви 

•  Прагнення отримати гарантії особистої недоторканності для окремих посадовців. 

•  Намір отримати політико-правові важелі тиску або «страхування» у межах передвиборчих змагань та можливих корупційних скандалів. 

•  Вимушене реагування на тиск окремих силових чи бізнесових груп, що здатні впливати на політичний порядок денний. 

Експертні оцінки: правові, політичні та міжнародні наслідки 

Правові наслідки 

• Фактичний демонтаж незалежності НАБУ: тепер будь-яке резонансне розслідування можна вилучити з-під контролю детективів та прокурорів САП, передати до ДБР, Нацполіції, СБУ чи «своєму» прокурору в Генпрокуратурі. 

• Втрата гарантій неупередженого розслідування щодо топ-чиновників: підозри можливо підписувати лише за рішенням Генпрокурора, який не проходив відкритого конкурсу й може виконувати «політичний заказ». 

• Відкриття шляху для зловживань і прикриття корупції через контроль над документацією, матеріалами справ та процесуальними рішеннями. 

Політичні наслідки 

• Втрата довіри до влади серед активної частини суспільства: громадські активісти, численні експерти й навіть волонтери заявили про деморалізацію та ризик розколу. 

• Мобілізація антикорупційної спільноти: громадські організації вже анонсували посилення контролю, міжнародного тиску, імовірність нових протестних кампаній. 

• Збільшення ризику політичної ізоляції окремих гравців, до яких причетні відомі фігуранти резонансних справ. 

Міжнародна реакція 

• Занепокоєння Євросоюзу та донорів: ухвалені зміни підривають базові європейські зобов'язання України - передусім незалежність антикорупційних органів у структурі входження до ЄС. 

• Ймовірне загальмування або навіть пауза у фінансуванні з боку ключових партнерів, серед яких і МВФ, й Світовий банк. 

Міжнародні представники у своїх заявах закликають до незалежних інституцій, а не до «нової моделі ручного управління». 

Реакція суспільства: від роздратування до розгубленості 

• Після оприлюднення підсумків голосування та підписання закону в містах спалахнули протести, що зібрали сотні людей. 

• У багатьох коментаторів з'явилось гостре відчуття deja vu: нова влада, повторюючи помилки попередників, вважає себе винятково розумною, але насправді відтворює «старі схеми» в сучасних реаліях. 

• Водночас чимало українців задаються питанням: чи справді депутати до кінця усвідомлюють прямі та опосередковані наслідки ухваленого рішення? 

Велика невідомість: хто зможе спрогнозувати ефект? 

У цій історії ключове - тотальна невизначеність. Жоден політик, експерт або самі автори закону не готові впевнено сказати, як саме спрацюють введені правила через рік чи навіть місяць: 

• Система може піти в рознос: замість централізованого контролю можливий хаос, коли «зайві» справи будуть масово передаватися до залежних чи номінальних органів. 

• Можливі міжвідомчі конфлікти: витиснення ролі НАБУ призведе до боротьби за ресурси та провадження, втрату експертної автономії та накопичення управлінських протиріч. 

• Падіння міжнародного рейтингу України щодо прозорості й боротьби з корупцією: рейтинги, звіти й рейтингові агентства не завжди реагують швидко, та ефект може стати майже миттєвим після публічних скандалів. 

Чи справді вони розумніші за попередників? 

Зміни приймались з настроєм «ми тепер знаємо краще»: ідею виняткової мудрості ті, хто ухвалювали чи ініціювали закон, демонстрували неодноразово в обговореннях і брифінгах. Втім, історія показує - «Anakonda» з'їдає власний хвіст: ті, хто певні у своїй унікальності, часто потрапляють у пастку власних ілюзій. 

Висновок: багатовекторність, парадокси й легітимна непередбачуваність 

Новий закон зруйнував черговий стовп «незалежності» у вітчизняній політиці. Його наслідки залишаються загадкою: антикорупційна система може перетворитися на ручного виконавця чи втратити залишки ефективності. Може - а може й ні, бо Україна неодноразово переживала «закони з катастрофічними ризиками», які реалізувались іще гірше або просто згортались у пісок під тиском обставин. 

Головною проблемою є те, що ніхто - ані ініціатори, ані їхні глашатаї, ані навіть політико-правова еліта - не здатні реально спрогнозувати, що саме запрацює», і вони точно не розумніші за тих, кого так завзято критикують. 

У країні, де будь-який закон унікально переписується під вимоги моменту й баланс сил, ілюзія «контрольованої модернізації» часто закінчується логікою «шляхом власних помилок». І тільки майбутнє покаже, чи буде це - ще одним прикладом втраченої можливості або кроком до перезавантаження антикорупційної системи в нових умовах. 

Ключове питання: чи точно на часі цей закон для Країни? Відповідь - точно ні! І тут точно саме важливе є те, що довіра суспільства-це те, з чим точно не можна зараз гратись. 

Далі покаже все час…