Створення фіктивних компаній вже давно перетворилося на системний, тіньовий та прибутковий сервіс. Більшість підприємців не зважають на те, з ким співпрацює їх бізнес, доки не потраплять у ланцюг ризикових операцій. Якщо раніше співпраця з “оболонкою” могла закінчитися просто тривалими судами, то сьогодні один сумнівний контакт здатний зупинити роботу цілого бізнесу.
У цій статті розберемо механіку трьох найпоширеніших схем використання оболонок, щоб бачити ризики раніше, ніж підпишете договір.
Схема 1. Класична “скрутка”: як перетворити банани на бетон
Це найпоширеніший вид податкового шахрайства на сьогодні. Під час реалізації цієї схеми здійснюються маніпуляції з документами, щоб продати те, чого не існує, і легалізувати податковий кредит там, де його не мало бути. Механіка схеми виглядає як конвеєр, де на вході маємо реальний товар, а на виході фіктивну послугу чи інший товар. Розберемо це детально.
Накопичення ліміту. Схема починається з цілком легальної операції. Компанія-оболонка закуповує високоліквідний товар, який легко продати за готівку кінцевому споживачеві. Зазвичай це продукти харчування, побутова хімія, одяг тощо. При купівлі цього товару в компанії формується реальний податковий кредит з ПДВ.
Розрив потоків (розподіл). Далі товар і документи на нього розділяються. Фізичний товар продається за готівку на ринках, через ФОПів без фіскалізації або просто “повз касу”. Готівка осідає в кишенях організаторів схеми. Документи (податковий кредит) у свою чергу залишаються в системі невикористаними. За документами банани все ще лежать на складі компанії-оболонки.
Підміна або “скрутка”. У цей момент з'являється “замовник” із реального сектору економіки (наприклад, будівельна компанія чи агрохолдинг), якому потрібно зменшити свої податкові зобов'язання перед бюджетом. Замовнику не потрібні банани, йому потрібен, наприклад, цемент або транспортні послуги.
Компанія-оболонка виписує замовнику податкову накладну на цемент. Іншими словами відбувається підміна товарних позицій і банани перетворюються на цемент. Саме ця невідповідність на вході та виході і називається “скруткою”.
Часи, коли податкова не помічала таких аномалій, минули давно. Зараз працює Система моніторингу критеріїв оцінки ризиків (СМКОР). Це автоматизований алгоритм, який бачить компанію та її операції наскрізь.
Коли система фіксує, що фірма закупила фрукти, не має виробничих потужностей (заводів, обладнання, персоналу), але раптом продає тонни будматеріалів, спрацьовує ризиковий тригер.
Як наслідок, податкова накладна блокується, а покупець може отримати статус ризикового. У свою чергу, це змусить писати тонни пояснень і доводити реальність операцій, які за своєю природою реальними не були.
Схема 2. Продавці повітря: безтоварні операції
Якщо перша схема орієнтована на маніпуляції з ПДВ, то цей метод, як правило, використовують для штучного зменшення податку на прибуток. Логіка тут примітивна. Що вищі витрати компанії на папері, то менший податок вона сплачує в бюджет.
Оскільки товари можна порахувати й перевірити на складі, шахраї, як правило, працюють “у сфері послуг”.
Купівля витрат. “Біла” компанія отримує значний прибуток і стикається з перспективою сплати немалих податків. Щоб уникнути цього, вона укладає договір із компанією-оболонкою про надання послуг, які важко виміряти фізично.
У договорах це зазвичай звучить максимально розмито:
Інформаційно-консультаційні послуги;
Маркетингові дослідження ринку;
Пошук клієнтів або розробка стратегії просування.
Гроші перераховуються на рахунки оболонки, далі конвертуються в готівку і повертаються власнику бізнесу за вирахуванням відсотка за “послуги конвертації”. На папері прибуток компанії зменшується, відповідно і податків платиться менше.
Чому це більше не працює “тихо”. Раніше для підтвердження такої операції достатньо було підписати Акт виконаних робіт. Сьогодні податківці ставлять одне просте запитання: “Хто саме виконував цю роботу?”.
Під час нескладної перевірки виявляється, що в компанії відсутній ресурс для надання таких послуг.
Кадрова спроможність. Компанія-оболонка, яка нібито провела масштабне дослідження ринку на 5 млн грн, має в штаті лише одну особу - директора (він же бухгалтер, він же засновник). Фізично одна людина не може виконати такий обсяг роботи за тиждень.
Відсутність експертизи. У виконавця немає історії, сайту, кейсів, згадок у мережі або профільного КВЕДу. Фірма, зареєстрована вчора як оптовий торговець зерном, не може сьогодні надавати послуги з IT-консалтингу.
Купівля таких послуг - це прямий шлях до визнання угод недійсними, оскільки контролюючі органи оперують поняттям “нереальність господарської операції”. Тобто, навіть якщо документи оформлені ідеально, але у виконавця не було фізичної можливості надати послугу, операція визнається фіктивною з усіма наслідками: донарахування податків і штрафи.
Схема 3. Штучне дроблення бізнесу
Ця схема масова в рітейлі, ресторанному бізнесі (HoReCa) та електронній комерції. Її мета - не просто сховати прибуток, а залишитися на спрощеній системі оподаткування, щоб уникнути “дорослих” податків: 20% ПДВ та 18% податку на прибуток.
Тут у ролі оболонок виступають не класичні ТОВ, а ФОПи, які є підприємцями лише на папері.
Гра з лімітами. Великий бізнес (наприклад, мережа магазинів електроніки або спортклуб), який за реальними оборотами мав би бути платником ПДВ, штучно ділиться на десятки дрібних суб'єктів.
Замість однієї компанії з оборотом 500 млн грн, ми бачимо армію, яка складається з десятків ФОПів (часто це касири, продавці або родичі власника). Кожен з них перебуває на 2-й або 3-й групі єдиного податку і має ліміт доходу.
Як тільки один ФОП наближається до ліміту, фінансовий потік автоматично перемикається на наступного резервного ФОПа. Для покупця нічого не змінюється, а для держави зникає об'єкт оподаткування ПДВ.
Суть фіктивності. Ключовий момент, який перетворює цю модель на схему ухилення - це відсутність самостійності. Ці ФОПи є класичними оболонками, оскільки вони не мають власного офісу чи складу (все орендується у однієї материнської компанії за 1 грн або без договорів), не приймають управлінських рішень (їхніми рахунками керує один бухгалтер), не мають власних активів (товар належить реальному власнику бізнесу до моменту продажу).
Фактично, це наймані працівники, яких змусили зареєструвати підприємництво для обслуговування чужого бізнесу.
Податкова це бачить через єдиний центр управління. Якщо раніше схема працювала безвідмовно, то зараз податкова використовує цифрові сліди для доведення єдиного центру керування. Це головний доказ того, що дроблення є штучним.
Основні маркери, які викривають схему:
Одна IP-адреса. Звітність та банківські операції 50 різних підприємців здійснюються з одного комп'ютера.
Спільна інфраструктура. Один склад, один магазин, одне обладнання, яке використовують усі ФОПи без належного оформлення оренди.
Кадрова міграція. Співробітники переходять від одного ФОПа до іншого, або один директор керує десятком “незалежних” бізнесів.
Описані в цій статті схеми, попри різну механіку, пов'язані відсутністю реального економічного змісту. Документи можуть бути ідеальними, але за ними немає ні людей, ні активів, ні спроможності виконати зобов'язання.
Головний ризик для “білого” бізнесу полягає в тому, що держава навчилася автоматично відслідковувати ці невідповідності. Аргумент “ми не знали, що постачальник фіктивний” більше не працює. Якщо ваш партнер виявиться оболонкою, наслідки у вигляді блокування накладних, невизнання витрат та штрафів ляжуть саме на вашу компанію.
Саме тому глибоку перевірку контрагента не слід розглядати як формальність, оскільки це єдиний робочий інструмент, який дозволяє відділити реальний бізнес від "токсичного" і захистити власні активи.
Замовте демонстрацію та дослідіть своїх контрагентів у LIGA360
