|
В українському бізнесі існують десятки форматів домовленостей між партнерами. Партнерські угоди, договори про співпрацю, меморандуми, сейфові угоди, понятійні та корпоративні договори. Частина таких документів готується юристами, частина - “на основі чужого шаблону”, ще частина виникає буквально як спроба зафіксувати домовленості між людьми, які поки довіряють одне одному.
На старті партнерства різниця між такими документами майже не відчувається. Бізнес працює, прибуток розподіляється, рішення приймаються без конфліктів, тому сам факт підписання будь-якого паперу створює відчуття контролю над ситуацією.
В Україні саме слово договір часто працює майже як психологічна гарантія безпеки. Якщо документ підписаний, значить можна спати спокійно.
Насправді, у корпоративних конфліктах значення має не назва документа і навіть не сам факт його підписання, а юридична конструкція всередині: чи дозволяє вона реально захистити домовленості між партнерами, коли інтереси сторін перестають збігатися.
Проблеми з'являються пізніше. Зазвичай або на стадії поділу великих прибутків, або коли від почуття несправедливості починаються конфлікти. Найбільші корпоративні конфлікти виникають в процесі виходу одного з партнерів з бізнесу, або ж його поділу. Тут згадується все: що і як вносили, як домовлялись, хто за що відповідає і, найголовніше, як будемо розходитися.
У цей момент виявляється, що підписаний документ лише описує домовленості між партнерами, але не створює жодного механізму їх реального захисту.
Для бізнесу більшість документів між партнерами сприймаються приблизно однаково, незалежно від того, як саме вони називаються. Партнери домовилися про правила спільної роботи, зафіксували їх письмово, поставили підписи. Але з юридичної точки зору різниця між партнерською угодою, договором про співпрацю та корпоративним договором принципова.
Партнерська угода або договір про співпрацю фактично є способом описати правила взаємодії між партнерами. Українське законодавство прямо не передбачає такого виду договору для регулювання партнерських відносин, але принцип свободи договору дозволяє сторонам фіксувати домовленості, якщо вони не суперечать закону.
Deadlock, вихід партнера, розподіл часток чи неконкуренція - саме ці питання найчастіше стають джерелом корпоративних спорів. LIGA360 спрощує створення та погодження договорів із урахуванням складних бізнес-сценаріїв.
Такі документи можуть бути корисними для структурування партнерства. У них зазвичай описують ролі партнерів, порядок фінансування бізнесу, розподіл прибутку, внески кожного учасника, функції в операційному управлінні, правила виходу з бізнесу або базові механізми врегулювання конфліктів.
Але на практиці велика кількість партнерських угод залишається лише декларацією про наміри. Особливо коли текст документа містить загальні формулювання без чітких юридичних механізмів реалізації домовленостей.
Наприклад, партнери можуть написати, що “спільно розвивають бізнес”, “діють добросовісно”, “розподіляють прибуток пропорційно внескам”. Але в момент конфлікту виникає значно більше питань. Як оцінюються не лише гроші, а й час, експертиза та управлінська роль? Що відбувається, якщо один із партнерів перестає займатися бізнесом? Як спадкуються частки в бізнесі? Як вирішується deadlock-ситуація, коли сторони блокують рішення одна одної? Або, навіть, що є партнерським бізнесом і з чого він складається?
Без відповідей на такі питання партнерська угода часто не здатна захистити бізнес від корпоративного конфлікту.
Окремою категорією в українському бізнесі залишаються так звані “понятійні” або “сейфові” угоди. Як правило, такі конструкції створюють радше психологічне відчуття контролю, ніж юридичний механізм захисту.
Як і у партнерських угодах, в таких документах партнери нерідко фіксують домовленості, які суперечать законодавству або взагалі не можуть бути реалізовані юридично. Наприклад, прописують, що у випадку смерті одного з партнерів його спадкоємці не отримують жодних прав на бізнес.
Але з юридичної точки зору це неможливо і сама по собі така домовленість не зупиняє перехід частки бізнесу до спадкоємців. Якщо структура бізнесу та корпоративні документи не передбачають реальних механізмів захисту, “понятійна угода” у конфлікті не допоможе.
Що вже говорити про ситуації, коли один з партнерів розлучається і дружина претендує на 25% бізнесу або ж відсутність домовленості про те, кому належать права інтелектуальної власності в бізнесі.
Що ж підписати між партнерами, щоб точно спати спокійно?
Після прийняття Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” український бізнес отримав можливість не просто описувати партнерські правила, а юридично моделювати поведінку учасників товариства в різних сценаріях розвитку бізнесу.
Корпоративний договір дозволяє заздалегідь погодити порядок голосування, умови продажу або викупу часток, механізми виходу з бізнесу, правила фінансування компанії, обмеження конкуренції між партнерами, порядок вирішення deadlock-ситуацій та інші питання, які найчастіше стають причиною корпоративних конфліктів. А ще закон дозволяє завчасно домовитися про порядок голосування з тих чи інших питань. Наприклад, як партнери мають приймати рішення на випадок повного блекауту чи ракетного обстрілу.
Фактично корпоративний договір став для українського бізнесу аналогом шлюбного контракту. Його цінність проявляється не тоді, коли між партнерами зберігається довіра, а в момент конфлікту інтересів та виходу з бізнесу.
Українська судова практика вже підтверджує ефективність такого інструменту. Суди визнають право партнерів достатньо вільно визначати правила взаємодії між собою, якщо такі умови не суперечать закону.
Ще одна важлива особливість корпоративного договору - конфіденційність. На відміну від статуту, його зміст не є публічним. Для багатьох власників бізнесу це має принципове значення, оскільки реальні домовленості між партнерами часто містять дуже чутливу інформацію.
У структурі сучасного бізнесу корпоративний договір поступово перестає бути “додатковим юридичним документом”. Для партнерств із декількома власниками він фактично стає базовим механізмом захисту бізнесу, управління ризиками та збереження контролю над компанією в кризових ситуаціях.
Саме тому, на сьогоднішній день, корпоративний договір став ключовим інструментом захисту домовленостей між бізнес-партнерами. А більшість партнерських документів добре виглядають до моменту реального навантаження на систему.
Це дуже схоже на FPV-дрон. Документ, на якому написано “ДОГОВІР“, візуально може виглядати повністю готовим: камера, сигнал, управління, зв'язок - усе працює. Дрон злітає, проходить частину маршруту, передає картинку. Але головне питання виникає пізніше - чи виконає він своє бойове завдання в критичний момент.
З домовленостями між партнерами це працює приблизно так само. До конфлікту майже будь-який документ створює відчуття порядку та контролю. Реальна цінність юридичної конструкції проявляється вже тоді, коли в бізнесі починається боротьба за гроші, управління або контроль над компанією.
І саме в такі моменти корпоративний договір перестає бути “ще одним папером від юристів” та стає інструментом, який може буквально втримати бізнес від руйнування.
Більше аналітичних матеріалів за темою є в LIGA360. Замовте доступ прямо сьогодні.
