Суть справи: учасник договору про спільну діяльність, звернувся до суду для стягнення грошових коштів за договором. За його умовами позивач разом із відповідачами повинні спільно забезпечувати організаційну, технічну підтримку, а також лобіювання та безпечність добудови мансарди. Після завершення добудови та продажу частини квартир, позивач просив виплатити йому прибуток.
Місцевий та апеляційний суди, відмовляючи в задоволенні позову, зазначили, що відповідно до ст. 1132 ЦК, укладений між цими сторонами договір є договором про спільну діяльність у вигляді простого товариства, оскільки сторони зобов'язалися спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети на основі об'єднання вкладів.
Відповідно до частини першої ст. 1133 ЦК, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність, в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
За загальним правилом ст. 1139 ЦК, прибуток, одержаний учасниками договору в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості їх вкладів.
Суди вказали, що за укладеним договором має місце зустрічне виконання зобов'язань, оскільки виконання обов'язку однією стороною обумовлено виконанням свого обов'язку другою стороною. Тому сам лише факт введення об'єкта в експлуатацію не свідчить про виконання обов'язків позивачем, який цього не доказав.
Колегія суддів Цивільного суду ВС погодилась із таким висновком.
Верховний Суд вказав, що прибуток, який підлягає розподілу між учасниками договору простого товариства, має бути результатом саме та виключно спільної діяльності, а не результатом дій окремої сторони. Оскільки позивач взяв на себе певні зобов'язання, то він може отримати прибуток лише в разі їх виконання.
Відповідне постановление у справі №761/16629/15-ц ВС прийняв 5.09.2018. З її повним текстом можна ознайомитися в системі VERDICTUM.
