Суть справи: прокурор в інтересах держави звернувся до суду про визнання договору міни, укладеного між власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення та агрофірмою, недійсним. Позов мотивований тим, що договір було укладено із порушенням вимог Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та в період дії заборони на відчуження сільськогосподарських земель відповідно до Перехідних положень Земельного кодексу. Прокурор вказав, що відповідно до закону, обміняними можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай» у межах єдиного масиву.
Місцевий суд відмовив у задоволенні позову. Він вказав, що процедура міни вищезазначених ділянок є законним правом власників на підставі їх вільного волевиявлення.
В апеляційній скарзі прокурор вказав, що набуття права власності на ділянку відбулося у спосіб, що порушує норми закону та інтереси держави.
Апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду. Він вказав, що пунктом 15 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу дозволено, як виняток, обмін земельної ділянки на іншу.
Також суд зазначив, що в даному випадку не порушені інтереси держави, оскільки негативні наслідки від визнання правочину недійсним несуть тільки приватні особи.
Крім того, спираючись на практику ЄСПЛ, суд зазначив, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном (розпорядження землею сільськогосподарського призначення) у даному випадку не є виправданим.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано критерії, якими варто керуватися при оцінюванні відповідності втручання в право володіння:
- чи є втручання законним;
- чи переслідує воно суспільний інтерес;
- чи є такий захід пропорційним визначеним цілям.
Порушення констатується у випадку невідповідності хоча б одному з критеріїв.
Прикладом , в якому ЄСПЛ визнав порушення права власності через застосування мораторію, наведено рішення у справі «Зеленчук та Цицюра проти України». Суд вказав, що встановлюючи мораторій, держава не встановила справедливий баланс між загальними інтересами громади та правами власності заявників. Також він вказував, що в цьому випадку мав бути застосований менш обмежувальний захід.
Висновки судів перших інстанцій видаються досить революційними. Однак для формування усталеної практики варто дочекатися думки Верховного Суду.
Відповідну ухвалу у справі №227/1505/18 Донецький апеляційний суд прийняв 10.10.2018. З її повним текстом можна ознайомитися в системі VERDICTUM.
