Cама по собі відсутність реєстрації не є абсолютним підтвердженням, що особа не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 липня 2020 року у справі № 222/1109/17. З повним текстом цього рішення можна ознайомитися у системі аналізу VERDICTUM. Це незамінний інструмент для юристів містить 85 млн судових рішень з господарських, цивільних, кримінальних та адміністративних справ, відображає історію проходження справ та подібні рішення. Швидко аналізуйте правові позиції Верховного Суду, моніторте розклад судових засідань та завантаженість суддів.
Обставини справи
Особа мотивувала свої вимоги тим, що померла її бабуся , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки площею 5,96 га, розташованої на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області. Єдиним спадкоємцем після смерті бабусі була її дочка, яка постійно проживала з матір'ю на час її смерті та фактично прийняла спадщину. Мати позивача померла, не встигнувши за життя оформити спадщину після бабусі позивача.
Суд першої інстанції, З чим погодився апеляційний суд, відмовляючи в позові, виходив із того, що мати позивача не прийняла спадщину після смерті матері (бабусі позивача), так як постійно не проживала з нею на час відкриття спадщини, заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавала.
Позиція Верховного Суду
Діти спадкодавця є спадкоємцями першої черги за законом (стаття 1261 ЦК).
Відповідно до частин першої і третьої статті 1268 ЦК спадкоємець для вступу у права на спадкування має прийняти спадщину. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця є підтвердженням того, що спадкоємець не проживала зі спадкодавцем, яка була її матір'ю, на час відкриття спадщини.
Суди вважали, що особа спадщину після своєї матері не прийняла, оскільки не була зареєстрована за місцем проживання спадкодавця. При цьому апеляційний суд виходив із того, що місцем постійного проживання фізичної особи є зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання, однак при тлумаченні статті 1268 ЦК припустився протиріччя з таким висновком, вважаючи що за приписами цієї норми права підставою для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, є саме постійне його проживання із спадкоємцем, а не лише реєстрація місця проживання за адресою спадкодавця. Тобто суд апеляційної інстанції визнає, що при вирішенні питання, чи прийняв спадкоємець спадщину в порядку, визначеному частиною третьою статті 1268 ЦК (шляхом постійного проживання із спадкодавцем на час його смерті), місце реєстрації спадкодавця не має вирішального значення, якщо буде встановлено факт фактичного постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем. Проте в конкретній спірній ситуації не вважає доведеною обставину щодо спільного постійного проживання особи зі своєю матір'ю, виходячи лише з одного факту реєстрації цих осіб на час смерті останньої за різними адресами (в різних населених пунктах).
У постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 Верховний Суд дійшов висновку, що "[…] відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації […] не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом".
