Реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону. Під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу ДВС не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії ДВС чи постанову про накладення арешту у разі незгоди із нею.
Відповідне положення міститься у постанові ВП ВС від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц. З повним текстом цього рішення можна ознайомитися у системі аналізу VERDICTUM. Це незамінний інструмент для юристів містить 85 млн судових рішень з господарських, цивільних, кримінальних та адміністративних справ, відображає історію проходження справ та подібні рішення. Швидко аналізуйте правові позиції Верховного Суду, моніторте розклад судових засідань та завантаженість суддів.
Обставини справи
Особа звернулась до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за відповідачем; визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 жовтня 2007 року вказана земельна ділянка була подарована позивачу. Приватний нотаріус 13 серпня 2013 року при видачі свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку на ім'я відповідача не з'ясував, що ця земельна ділянка останній не належить.
Зазначала те, що факт реєстрації цієї земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) за відповідачкою перешкоджає їй здійснити реєстрацію земельної ділянки на своє ім'я.
Контролювати дані щодо належного вам нерухомого майна можна за допомогою сервісів SMS-МАЯК та SMS-маяк Земля які повідомляють не лише про зміни, що відбулися у реєстрі, а й про спроби внести такі зміни.
Позиція Великої Палати
Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій до правовідносин, що виникли між сторонами, не застосували положення статей 125, 126 ЗК, Закону № 1952-IV щодо отримання державного акта на право власності на земельну ділянку та обов'язкової державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Стаття 126 ЗК у редакції, чинній на час передачі спірної земельної ділянки відповідачу за актом про передачу арештованого майна (17 липня 2013 року), передбачала, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Крім того, з 1 січня 2013 року право власності на земельну ділянку посвідчувалося на загальних засадах посвідчення права власності на об'єкти нерухомого майна, тобто свідоцтвом про право власності, що видавав державний реєстратор прав з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ураховуючи те, що позивачка, отримавши спірну земельну ділянку згідно з договором дарування від 26 жовтня 2007 року, не отримала державний акт, не зареєструвала своє речове право на ділянку, а із заявою про проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку звернулася лише 29 квітня 2013 року, то на час складення акта опису й арешту майна від 1 серпня 2012 року не набула права власності на нього, бо власником земельної ділянки у Державному реєстрі значилася особа, яка, за словами позивача, подарувала їй земельну ділянку.
Реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону. Так, на час реєстрації позивачем права власності на земельну ділянку у квітні 2013 року уже існував акт опису й арешту майна, складений державним виконавцем ВДВС, відповідно до якого на спірну земельну ділянку було накладено арешт.
Під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу ДВС не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії ДВС чи постанову про накладення арешту у разі незгоди із нею.
