|
Якщо ви думаєте, що податкові спори - це лотерея, то маю вас засмутити і водночас обнадіяти. Засмутити - бо все не так просто, як «подав документи й чекай». Обнадіяти - бо правила гри цілком зрозумілі, і вони можуть працювати на користь бізнесу.
Щось цікаве відбувається з податковими спорами в Україні. Після років не дуже послідовних рішень, коли результат справи навіть міг не завжди залежати від якості доказів, нарешті формується більш зрозуміла логіка. Верховний Суд поступово, справа за справою, вибудовує систему координат, у якій нарешті можливо (і потрібно!) орієнтуватися.
Але навіть тут є нюанси. Суди дійсно стали частіше ставати на бік платників податків. Однак вони роблять це не автоматично, а лише тоді, коли бачать за паперами живий бізнес - з реальною логістикою, економічним сенсом та відповідями на просте питання «навіщо це було потрібно?». І це направду змінює багато звичних речей.
Реальність операцій: що насправді цікавить суди
Найбільше непорозумінь у податкових спорах виникає навколо питання: а що таке «реальна» операція? Здавалося б, є договір, є накладна, є акт - що ще потрібно?
Цього літа Верховний Суд у кількох ключових постановах (справи № 200/2320/22, № 380/5471/24, № 280/886/23) остаточно закрив одне болюче питання: платник податків не відповідає за дії контрагента. Звучить як аксіома, але скільки підприємців програли спори лише тому, що їхнього партнера внесли до якогось «чорного списку»!
Але найцікавіше сталося у квітні. У справі № 804/4684/17 Верховний Суд детально пояснив, що означає «реальність» операції. І тут є кілька цікавих нюансів.
По-перше, відсутність у контрагента власних активів - це не проблема. Суд прямо зазначив: основні засоби можуть бути в оренді чи лізингу, працівників можна залучати за цивільними договорами або через аутсорсинг. Головне - щоб операція була фактично виконана, а не те, хто і як її виконував.
По-друге, дрібні недоліки в документах не критичні. Немає сертифіката якості? Якщо інші докази підтверджують реальність поставки - це не те, щоб велика проблема. Відсутні товарно-транспортні накладні? Суд прямо сказав: «Правила перевезень не встановлюють правил податкового обліку».
Але тут є дуже важливий нюанс. Суди, для когось на щастя, а для когось на жаль, перестали задовольнятися формальним набором документів. Вони дивляться глибше - на сукупність обставин. Постанова в справі № 260/1053/19 це підтверджує: визначальним є дослідження всіх первинних документів разом, а не окремо взятих паперів.
Що це означає практично? Наявність вироку щодо вашого контрагента, кримінального провадження проти нього, або навіть його зникнення - самі по собі не є підставою для висновку про нереальність операцій. Але в сукупності з іншими обставинами можуть стати частиною мозаїки, який складає суд.
Простіше кажучи, суди нарешті почали дивитися не на окремі «червоні прапорці», а на загальну картину бізнесу.
Як знайти подібні судові рішення в один клік? Нова LIGA360 миттєво аналізує мільйони судових справ і обирає кейси саме для вас! А ще ви знайдете все пов?язане законодавство та аналітику від експертів. Замовте презентацію прямо сьогодні.
Принцип розумної обачності: скільки треба перевіряти?
Разом із тим тут починається найцікавіша та найделікатніша частина. Тому що так, з одного боку, суди кажуть: «Ви не відповідаєте за контрагента». З іншого - вимагають «розумної обачності» при його виборі. Цілком логічне запитання - де межа між цими двома принципами?
Відповідь дав Верховний Суд у квітневій постанові. І ця відповідь може не сподобатися тим, хто звик працювати за принципом «лише б документи були».
Суд встановив: платник не довів, що діяв із належною обачністю при виборі контрагентів. Не пересвідчився в достовірності документів, не перевірив їх належне складення. А головне - не може пояснити економічну доцільність співпраці саме із цим партнером.
Тобто суди очікують відповідей на прості питання: чому саме цей контрагент? що робили для перевірки його надійності? чи відповідають ціни ринковим? чи логічні обсяги операцій?
Але найцікавіше в іншому. У постанові № 420/25683/23 Верховний Суд детально розписав, що залишилося недослідженим у справі:
Чи контрагенти були спроможними виконати умови правочинів?
Чи могли фактично виконати обсяг послуг у обумовлені строки?
Чи мали технологічний та кадровий потенціал для досягнення результатів?
По суті, це готовий чек-лист того, що треба аналізувати ще до початку співпраці. І що варто документувати для майбутніх спорів.
Водночас суд підкреслив: відомості з баз даних контролюючого органу, зокрема «Податковий блок», носять лише інформативний характер. Вони не є вироком, але можуть стати частиною загальної картини.
Висновок простий: розумна обачність - це не паранойя, а елементарна бізнес-логіка. Треба розуміти, з ким працюєш, навіщо й на яких умовах.
Строки оскарження: кінець плутанини
А ось тут була справжня каша. Уявіть собі: приходить до вас клієнт із податковим повідомленням-рішенням і питає: «Скільки в мене часу на оскарження?». І до недавнього часу дати однозначну відповідь було інколи завданням із зірочкою навіть для досвідчених адвокатів.
Одні говорили: «Місяць, якщо подавали скаргу в ДПС». Інші: «Шість місяців за загальним правилом КАС». Треті: «Три роки згідно з Податковим кодексом». І всі були праві - з певними застереженнями.
16 липня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в справі № 500/2276/24 поставила крапку в цій дискусії. І рішення виявилося не дуже приємним для тих, хто звик тягнути з оскарженням.
Правило тепер трішки простіше:
Один місяць - якщо ви спочатку подавали скаргу в адміністративному порядку (тобто до вищого органу ДПС). Строк починається з дня, коли вам повідомили про результат розгляду скарги.
Шість місяців - якщо відразу йдете до суду, не використовуючи адміністративне оскарження.
Три місяці - для специфічних рішень, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування накладних).
Велика Палата була категорична: пункт 56.19 Податкового кодексу є спеціальною нормою і має пріоритет над загальними правилами КАС. А що з міфічними «1095 днями»?
Тут суд теж був однозначним: цей строк є строком давності для податківців (тобто обмежує їхнє право на перевірку), а не процесуальним строком для позову платника. Для звернення до суду він не застосовується взагалі.
Чому це важливо? Бо помилка в строках означає автоматичну поразку. Суд навіть не буде розглядати справу по суті - просто залишить позов без розгляду.
Але є важливий нюанс, який багато хто зрозумів неправильно. Суд справді згадав принцип правової визначеності, але не для того, щоб дозволити застосовувати старі строки. Навпаки, ВП ВС зазначила, що судова практика почала змінюватися ще з 2020 року, тому платники податків уже не могли обґрунтовано розраховувати на довгі строки. Отже, жодних винятків для «старих» справ - нові правила діють для всіх.
Давайте тепер розберемось, коли варто подавати адміністративну скаргу, а коли краще одразу йти до суду?
Адже однозначна відповідь «завжди йдіть до суду» не те, щоби працює ефективно - це скоріше стратегічний вибір із різними ризиками та перевагами.
Шлях з адміністративною скаргою має сенс, якщо помилка податківців очевидна або ви хочете скористатися потужним інструментом - «мовчазною згодою». Якщо ДПС не надасть рішення за вашою скаргою протягом встановленого строку, вона вважається задоволеною на вашу користь. Це безкоштовно й може бути дуже ефективно. А в разі відмови у вас буде один місяць на підготовку позову.
Щодо суду: гість місяців - це набагато комфортніше для складних, неоднозначних справ, де позиція ДПС принципова. Цей час дає змогу зібрати докази, залучити експертів та побудувати сильну аргументацію без поспіху. Ви втрачаєте шанс на «мовчазну згоду», але виграєте час і простір для маневру.
Правові позиції ВС та пов?язана аналітика - в новій LIGA360. Побачте всі переваги роботи в комплексній інформаційно-аналітичній платформі LIGA360, замовивши персональну презентацію.
Що далі: еволюція практики
Аналізуючи судові рішення останнього року, помічаю поступові зміни в підходах до податкових спорів. Це ще звісно не революція, але досить відчутна еволюція.
Суди все менше задовольняються механічним застосуванням стандартних критеріїв. Це змушує обидві сторони - і ДПС, і платників - більше уваги приділяти суті питання.
Для бізнесу це означає вищі стандарти документування. Недостатньо просто правильно оформити папери - треба вміти пояснити логіку рішень. Водночас добросовісним платникам це йде на користь: чим детальніше можна обґрунтувати операції, тим міцніша позиція в спорі.
Поступово формується більш збалансований підхід. Суди намагаються шукати компроміс між фіскальними інтересами держави та правами платників. Це створює більш передбачуване правове середовище для тих, хто готовий належно документувати свою діяльність.
Так, зміни не завжди можуть бути легкими, але саме вони здатні зробити податкову систему справедливішою для всіх.
Яків Воронін, адвокат, доктор юридичних наук, доцент, голова Ради громадського контролю при Бюро економічної безпеки, голова комітету з питань митного та податкового права НААУ
