Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Звільнення працівників: актуальна судова практика

Тетяна Багмет, старший юрист українського офісу PETERKA&PARTNERS

Чи можливе звільнення посадової особи (з якою укладений контракт) на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника)?

Однозначну відповідь на це питання дав Верховний Суд у своїй Постанові від 03.06.2020 у справі №753/20243/16-ц, в якій працівник-керівник товариства у своїй заяві до наглядової ради просив звільнити його, посилаючись на відповідні положення контракту, та змінити формулювання причин його звільнення з п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України (одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства) на статтю 38 КЗпП України.

Аналізуючи положення ст.38 КЗпП України суд зазначив, що «…системний аналіз вищезазначеної норми (ч.1.ст.38 КЗпП України) дозволяє дійти висновку, що вона застосовується у випадках, якщо трудовий договір укладений на невизначений строк й, відповідно, не поширюється на правовідносини, коли між працівником та роботодавцем укладений трудовий контракт як особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, встановлюються угодою сторін (ч.3 ст.21 КЗпП України)».

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість застосування ст.38 КЗпП України як підставу звільнення працівника, з яким укладений трудовий контракт, та зазначив, що подаючи заяву про звільнення працівник-керівник товариства просив звільнити його з підстав, передбачених контрактом, тобто на підставі п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Чи можливо припинити трудовий договір з підстав, передбачених контрактом, під час тимчасової непрацездатності працівника?

Питання можливості звільнення працівників, з якими укладається контракт, в період їх тимчасової непрацездатності виявся досить дискусійним в судові практиці. Також і в справі, що аналізувалась, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередніх висновків Верховного суду України посилаючись на рішення Конституційного суду України №6-р(ІІ)/2019 від 04.09.2019 у справі №3-425/2018(6960/18).

Суть спору полягала в тому, що працівник, заперечував законність його звільнення в період його тимчасової непрацездатності, посилаючись на положення ч.3 ст. 40 КЗпП України, згідно якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Проаналізувавши всі доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, зазначила, що 4 вересня 2019 Конституційний суд України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні Конституційний суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення). Враховуючи це та з метою узгодження практики застосування частини третьої статті 40 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, сформульованих у інших постановах Верховного Суду України та зазначила, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за п.8 ч.1 ст. 36 КЗпП України. У разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Чи завжди посада «виконавчий директор» передбачає наявність правової підстави для звільнення на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб)?

Часто роботодавці не до кінця аналізують всі аспекти конкретного звільнення, в тому числі, посадових осіб, результатом чого є поновлення працівника на роботі. Так, у справі 607/13039/17 (Постанова Верховного Суду від 11.06.2020) виконавчий директор був звільнений на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, але судом було досліджено положення Статуту роботодавця та встановлено, що виконавчим органом товариства є одноособовий виконавчий орган, в особі генерального директора; в товаристві не існує посадової інструкції виконавчого директора, а перелік його трудових обов`язків визначений наказом про його призначення на посаду.

В результаті аналізу сукупності встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано вважали, що працівник не міг бути звільнений на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, та дійшли правильного висновку про існування правових підстав для скасування наказу про звільнення працівника.

Таким чином, саме лише найменування посади не дає підстав для набуття статусу «посадової особи», а отже і не дає підстав для звільнення такого працівника на підставі п.5ч.1ст.41 КЗпП України. Законодавство, зокрема визначає, що «посадовою особою» є члени виконавчого органу, а отже відповідна посада повинна бути передбачена статутом товариства, що безпосередньо дасть змогу довести належність працівника до категорії «посадових осіб».

Виплата заробітної плати за час тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства: оплачувати чи ні?

У разі незадоволення результатами виконанням посадових обов'язків членом виконавчого органу товариства у власника може виникати потреба в оперативному відстороненні такої особи від операційної діяльності товариства до моменту призначення виконуючого обов'язків чи нового члена виконавчого органу. В цьому випадку підходящим є інструмент тимчасового відсторонення від виконання повноважень, що передбачений, зокрема, ч.3 ст.99 ЦК України.

Для відповіді на поставлене питання хочеться звернути увагу на Постанову Верховного Суду від 01.04.2020 справі №359/1022/18, де суть спору полягала в тому, що фінансовий директор (член виконавчого органу) була тимчасово відсторонено від роботи та від виконання повноважень комерційного директора товариства з подальшим звільненням у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи (п.5 чт.1 ст.41 КЗпП України). За період тимчасового відсторонення заробітна плата працівнику не нараховувалась та не виплачувалась. Окрім іншого, звільнений працівник вимагала стягнути з роботодавця невиплачену заробітну плату за період тимчасового відсторонення.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимоги позивача, виходячи з того, що при відстороненні трудові відносини не припиняються, також не припиняється дія трудового договору, а підстава відсторонення, при якій заробітна плата за працівником не зберігається, відповідачем визначена не була, тому обґрунтованим є стягнення заробітної плати за час відсторонення працівника. Разом з тим, Верховний Суд не погодився з такими висновками з огляду на те що:

  • згідно з ч.3 ст.99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень;

  • відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством;

  • у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу;

  • відсторонення працівник у встановленому законом порядку не оскаржувала, крім того, в подальшому загальними зборами учасників товариства прийнято рішення про звільнення позивача, яке вона теж не оскаржувала.

На підставі вищезазначеного Верховний Суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи з подальшим звільненням було законним, тому у роботодавця були відсутні підстави нараховувати та сплачувати заробітну плату за час відсторонення.

Чи є невиконання розпорядження керівника підставою для звільнення працівника згідно п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України (систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку)?

Для відповіді на це питання можемо звернути увагу на Постанову Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 761/20961/19, висновки в якій ще раз підкреслюють важливість чіткого викладення посадових обов'язків працівників в трудових договором та посадових інструкціях, які досить часто взагалі відсутні на підприємствах.

В аналізованій справі працівника було звільнено за систематичне невиконання обов'язків, передбачених трудовим договором. Проаналізувавши посадову інструкцію звільненого працівника, суд дійшов висновку про незаконність звільнення на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки посадова інструкція не містила прямого обов'язку працівника, виконувати завдання за розпорядженням керівника, за невиконання яких його було звільнено.

Підсумовуючи обставини справи при застосуванні пункту 3 ч.1 ст.40 КЗпП України як підстави звільнення працівника слід брати до уваги висновок суду про те, що для правомірного розірвання трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Таким чином, підставою для застосування п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України може бути, зокрема, невиконання лише тих розпоряджень керівника, що становлять посадовий обов'язок працівника, та які передбачені його трудовим договором та/або посадовою інструкцією.

Чи потрібно працівнику мати докази направлення роботодавцю заяви про звільнення за власним бажанням?

В справі № 187/1469/18 (Постанова Верховного Суду від 22.04.2020) суд визнав звільнення законним та відмовив у задоволенні позовних вимог звільненому працівнику на тій підставі, що останнім не доведений факт подачі ним заяви про звільнення за власним бажанням, а також отримання її роботодавцем, та як наслідок порушення роботодавцем порядку звільнення позивача з роботи за п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із вчиненням ним прогулу без поважних на те причин.

Чи виключає визнання нікчемним договору повної матеріальної відповідальності право роботодавця на звільнення працівника на підставі п. 2 ч.1 ст.41 КЗпП України (втрата довір'я до працівника, що обслуговує грошові, товарні або культурні цінності) ?

Верховний Суд у своїй Постанові від 18.05.2020 у справі № 661/4665/18 зазначив, що доводи касаційної скарги про те, що договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, що був укладений з позивачем-працівником, є нікчемним, що виключає застосування п. 2 ч.1 ст. 41 КЗпП України, є необґрунтованими.

Чи обов'язкова наявність матеріальної шкоди для звільнення працівника, на підставі п. 2 ч.1 ст.41 КЗпП України (втрата довір'я до працівника, обслуговує грошові, товарні або культурні цінності)?

У своїй Постанові від 18.05.2020 у справі №661/4665/18 Верховний суд зазначив, що зазначена норма (п. 2 ч.1 ст.41 КЗпП України) не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Чи завжди «більше» підстав для звільнення - краще?

В Постанові від 19.02.2020 у справі №205/6984/16-ц Верховний Суд звертає увагу на те, що за своїм змістом наказ про звільнення на підставі п.1ч.1ст.41 КЗпП України (одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства) не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений працівник, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

З огляду на зазначене суд у справі дійшов висновку, що звільнення працівника із займаної посади було незаконним, оскільки як наказ, так і посилання в ньому на протокол розгляду результатів внутрішньої перевірки взагалі не містили доказів, за яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків працівника було звільнено.

Відсутній трудовий контракт -відсутні трудові відносини: так чи ні?

Верховний Суд у справі 757/43285/16-ц (Постанова Верховного Суду від 01.04.2020) чітко зазначив, що відсутність укладеного контракту між роботодавцем та працівником з огляду на фактичні обставини справи не є безумовною підставою для висновку про відсутність між сторонами трудових правовідносин.

Тетяна Багмет, старший юрист українського офісу PETERKA&PARTNERS

__

Аналізуйте судові рішення для підготовки виграшної позиції в суді за допомогою комплексного рішення LIGA360:АДВОКАТ. Отримайте доступ до усієї необхідної нормативно-правової, консультаційної інформації, використовуйте алгоритми дій у різноманітних ситуаціях. А найголовніше: спробуйте Verdictum PRO - інноваційну систему для оцінки ймовірності перемоги у суді за допомогою штучного інтелекту. Усе це та навіть більше за знижкою 30% у жовтні. Замовляйте вже зараз

Підпишіться на розсилку
Щопонеділка отримуйте weekly-digest про ключові події бізнесу
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
На цю ж тему