Судові спори у сфері захисту прав споживачів

За статистикою Верховного Суду протягом 2020 року в касаційній інстанції перебувало 1060 спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про захист прав споживачів".

Близько 70 % цих справ вирішено на користь споживачів. Як наслідок, з правопорушників стягнуто більше 700 млн.грн. майнової і моральної шкоди. Такі цифри можуть наштовхнути на висновок, що споживачі в нашій державі є однією з найбільш захищених верств населення. Проте це не зовсім так. Секрет успіху споживачів полягає в певних особливостях судової практики, користуючись якими споживач може впевнено розраховувати не тільки на перемогу в суді, але і на отримання грошової компенсації.

Можливість стягнення моральної шкоди, навіть якщо це не передбачено договором

Особливістю судових спорів зі споживачами є розширені можливості щодо стягнення шкоди.

Зокрема, моральна шкода за порушення споживчого договору може бути компенсована і в тому разі, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. В цьому випадку шкода стягується на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках. Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в Постанові ВП ВС від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц.

Розглядаючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення банком договору банківського вкладу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «порушення банком зобов'язання з повернення вкладу, незважаючи на умови укладеного договору, є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги».

При цьому Велика Палата відступила від висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові ВП ВС від 20.03.2019 № 761/26293/16-ц, відповідно до якого шкода могла бути стягнута лише в тому випадку, коли це передбачено договором або у разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я продукцією.

Презумпція вини постачальника

Споживачам варто знати, що при виявленні недоліків товару, на який надана гарантія, виникає презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Така позиція була зазначена в Постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 927/787/19 .

Судді ВС підкреслили, що таке правило є виключенням і застосовується лише у випадках постачання товару з гарантією. Натомість, за загальним правилом продавець не несе відповідальність за якість товару після його передачі покупцеві. Коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця, саме він зобов'язаний доводити вину постачальника.

Нечіткі або двозначні умови договорів тлумачаться на користь споживача

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Саме такий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 703/1518/18

Розглядаючи справу про захист прав споживача, ВС встановив, що зазначена у кредитному договорі супутня послуга з обслуговування кредитної заборгованості не є кредитною чи іншою банківською послугою, а тому є нікчемною. Банк не надав документів, які б конкретизували зміст супутньої послуги «з обслуговування кредитної заборгованості», порядок надання даної послуги, порядок її споживання, її споживчі якості послуги та строки надання даної послуги. В тексті договору зміст цієї послуги визначено нечітко. Водночас, нечіткі умови договорів тлумачаться на користь споживача.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.

Вищезазначена концепція використовується не тільки в спорах, пов'язаних зі споживчими кредитами. На користь споживача тлумачаться і умови договорів купівлі-продажу (Рішення Голосіївського районного суду м. Києва 23.06.2020 у справі № 752/18795/19 ), і умови договорів оренди (Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08.08.2018 у справі № 759/7867/17 ), і навіть договорів підряду (Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.02.2020 у справі № 755/6163/19 ).

Споживач має право обирати підсудність

У статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено право споживача самостійно обирати, до кого пред'являти вимоги: до продавця за місцем купівлі товару, до виробника або підприємства, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.

Зазначене право досить часто використовується споживачами у спорах, пов'язаних з недоліками побутової техніки. Наприклад, в справі № 199/6062/15-ц позивач, виявивши недоліки мобільного телефону, пред'явив вимоги і до сервісного центру, і до виробника.
Рішенням суду апеляційної інстанції в позові було відмовлено. Апеляційний суд зазначив, що претензії щодо якості придбаного товару можуть пред'являтися виключно до продавця. Оскільки продавця не було залучено до участі в справі, це нібито унеможливило правильне вирішення спору.

Проте, Верховний Суд зазначену позицію не підтримав. В постанові від 24.07.2019 у справі № 199/6062/15-ц ВС зауважив, що споживач має право вибору, до кого пред'являти вимогу. А тому висновок апеляційного суду про те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача є неправильним.

Варто знати, що споживач може обирати не тільки відповідача, але і суд, який розглядатиме його позов. Відповідно до ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися за місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

В постанові від 25.01.2019 по справі № 572/2528/18 Верховний суд роз'яснив, що споживачі можуть звернутися до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору. Право вибору у цьому випадку належить виключно споживачеві. Жоден із цих судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності.

Споживач звільняється від сплати судового збору

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

При цьому судовий збір не сплачується споживачами ані за подання позову, ані за подання апеляційної та касаційної скарги.

Зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 761/46977/18 зазначено: "порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (апеляційна, касаційна ). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Стаття 5 Закону "Про судовий збір" не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову". Виходячи з викладеного, Верховний Суд прийшов до висновку, що споживач звільняється від сплати судового збору на всіх стадіях процесу.

Аналогічний висновок також зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.

Аналізуючи зазначену судову практику, можна прийти до висновку, що наші суди надійно захищають споживачів. Проте, для повноцінного задоволення їх прав та інтересів варто забезпечувати не судовий захист, а якість товарів, по­слуг та надання достовірної інформації про них.