Корпоративні спори: ТОП важливих судових рішень 2021 року

Поточний рік не ознаменувався кардинальними змінами в царині корпоративного права, як це свого часу сталося у 2017-2018 роках, коли було прийнято низку законів, які істотно змінили концептуальні основи корпоративного законодавства: це і впровадження правових інститутів корпоративного договору, squeeze-out/sell-out, та імплементація нового правового поля для товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Цілком природно, що ці зміни привнесли і цілу низку контроверсійних питань, вирішення яких все частіше наразі з'являється в судовій практиці. Власне кажучи, 2021 рік - це саме той час, коли розв'язання правових проблем "дозріло" до рівня касаційної інстанції, а відтак, наразі маємо можливість спостерігати, як активно формується нова судова практика щодо вказаних новел на рівні Верховного Суду.

Принагідно зазначити, що Верховний Суд у деяких зі своїх рішень намагається розв'язати не лише конкретну правову проблему, але й сформувати доктринальні підходи до тих чи інших правових інститутів, що є надзвичайно важливим з точки зору формування правової визначеності та усталеності правозастосовної практики не лише у прив'язці до правової проблеми вузької спрямованості, але й у набагато ширшому контексті - смисловому. Деякі з таких концептуальних підходів ми й розглянемо нижче.

Тернистим є шлях до уніфікації організаційно-правових форм юридичних осіб

Виникає чимала спокуса назвати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 червня 2021 року, епохальною, і частково така характеристика буде правильною, адже саме в цьому рішенні суд дійшов до висновку про те, що приватне підприємство не слід трактувати як окрему організаційно-правову форму юридичної особи, а лише як кваліфікуючу ознаку форми власності юридичної особи (іншими словами - характеристика того, на основі чиєї власності створено юридичну особу). Певною мірою суд не лише усунув наявні розходження у сформованій раніше судовій практиці, але й взяв на себе тягар навести порядок в міріаді організаційно-правових форм, та ще й у сфері, підкріпленій невідповідністю між положеннями Цивільного та Господарського Кодексів.

Утім, якщо дивитися суто на фабулу справи, то стосувалася вона питання про те, чи може інший із подружжя оспорювати правочин, який вчиняється щодо частки у статутному капіталі приватного підприємства, мотивуючи це тим, що такий правочин є розпорядженням спільним сумісним майном подружжя, а відтак, вимагав отримання згоди іншого з подружжя. Верховний Суд, в свою чергу, не став обмежуватися відповіддю на поставлене питання, а початково зосередив свою увагу на визначенні правової природи приватного підприємства та частки в статутному капіталі такого підприємства.

Згідно з позицією суду, приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника (тобто, та ознака, яка відрізняє його від установи). Наступним кроком для віднесення приватного підприємства до конкретного виду господарського товариства є визначення того, чи створене таке підприємство для ведення підприємницької діяльності та розподілу прибутку між учасниками, і так далі за низхідною лінією до конкретної організаційно-правової форми. Застосувавши такий концептуальний підхід, суд у розглядуваній справі дійшов до висновку, що конкретне приватне підприємство слід розглядати як товариство з обмеженою відповідальністю.

Не менш важливим та вартим особливої уваги став також аналіз співвідношення висновків Верховного Суду з Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного Кодексу. Згідно з логікою Верховного Суду, в цьому аспекті слід детально проаналізувати, чи маємо ми справу з приватним підприємством як з юридичною особою чи все ж як єдиним майновим комплексом:

- так, якщо майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство, тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не майно такої юридичної особи) може належати подружжю на праві спільної сумісної власності;

- у той самий час, коли йдеться про приватне підприємство як про єдиний майновий комплекс у розумінні статті 191 Цивільного Кодексу України, тоді майно, яке входить до складу такого підприємства (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, оскільки такої частки не існує в принципі), може належати подружжю на праві спільної сумісної власності.

У продовження озвученої проблематики надзвичайно цікавим є питання про те, а яким чином висновки суду можуть бути потенційно застосовані й до інших підприємств, зокрема, до державних підприємств - а це величезний пласт суб'єктів господарювання.

Підсумовуючи наведене, слід відмітити, що це рішення Верховного Суду може дійсно відіграти визначальну роль в уніфікації підходу щодо розуміння "підприємства" як такого. Більше того, фактично цим рішенням суд підтвердив давно назрілу необхідність законодавчого врегулювання питання. Принаймні, розробники проекту Закону № 6013 мають вагомий аргумент, чому прийняття законопроекту - це вже не питання часу, а кардинальна необхідність.

Черговий успіх похідного позову

Прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 26 листопада 2019 року у справі щодо стягнення збитків з директора ТОВ "Компанія "Газ ресурс" стало важливим сигналом про те, що похідний позов може бути ефективним інструментарієм захисту прав та інтересів акціонерів / учасників, попри наявні раніше складнощі у задоволенні судами позовів про відшкодування збитків. Вказаним рішенням суд фактично підтвердив важливість фідуціарних обов'язків осіб, які мають повноваження діяти від імені юридичної особи - такі особи зобов'язані діяти не лише в межах повноважень, але й добросовісно і розумно. Та більше: "З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин міжгосподарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень."

Наступним рішенням від 24 лютого 2021 року Верховний Суд розвинув концепцію фідуціарних обов'язків та фактично визначив більш жорстким стандарт добросовісності рішень / дій директора. Особливо цікавим аспектом стало те, що в діях директора був відсутній елемент недобросовісності чи особистої зацікавленості, більше того, навпаки - він фактично здійснив законні дії. Попри це суд дійшов до висновку, що директор не проявив розумної обачності, а при неволодінні ним спеціальними знаннями у сфері фінансів та податкового законодавства він міг найняти кваліфікованих спеціалістів для надання професійної допомоги та консультацій.

Фабула справи була заснована на тому, що директор товариства здійсним оплату податкових зобов'язань фізичних осіб - власників земельних ділянок (які товариство орендувало у цих осіб), в той час як товариство не було зобов'язане здійснювати оплату земельного податку.

Не на користь директора зіграло те, що в розглядуваній ситуації помилкове перерахування земельного податку, на думку суду, мало місце "не внаслідок […] заплутаності (неясності) правового регулювання, наявності колізій між нормами, їх неоднакового тлумачення платником та податковим органом, неоднакової судової практики, складної процедури обрахування податку […], а в ситуації, яка характеризується правовою визначеністю."

Утім, незважаючи на заявлену суму прямих збитків в розмірі 1 406 689,28 гривень, суд задовольнив позовну вимогу лише в частині 10% від заявленої суми. При цьому, суд врахував, що директор не мав особистої зацікавленості у здійсненні помилкового перерахування суми податків, а також форму його вини - необережність. По суті, маємо справу з тим, що суд використав інструментарій похідного позову як превентивний механізм, аніж радше компенсаторний по відношенню до товариства. Такий гнучкий підхід слід сприймати радше позитивно, адже судді не підійшли до вирішення ситуації суто формально, але радше проаналізували ситуацію з різних точок зору та збалансовано, враховуючи й те, що товариство не було позбавлене можливості спробувати повернути помилково перераховані кошти за допомогою альтернативних механізмів.

Застосування гарантій не гарантоване

До часом надто обережної практики (надто) поступової імплементації елементів англійського права можна ставитися по-різному: ці зміни або вітаються як давно назрілі, або гостро критикуються як не в повній мірі відповідні тій суті, яку вони мають в розумінні англійського права. Але реальність така, що завдяки новаціям Закону "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" маємо віднині закріплений в законодавстві правовий інститут "запевнень" В цьому матеріалі не аналізується питання щодо коректності співвідношення терміну "запевнення" його суті (тобто, як таке, що більше відповідає терміну "гарантія", аніж "запевнення"). - і не лише для резидентів Дія.Сіті, але й для всіх учасників цивільного обороту. Саме завдяки наведеному Закону Цивільний Кодекс був доповнений статтею 650¹, яка визначає, що сторони можуть погодити перелік запевнень, що надаються стороною або сторонами щодо обставин, які мають значення для укладення, виконання або припинення такого договору. Дійсно, транзакційна класика англійського права.

Та проте, у світлі Постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року виникає резонне питання, а в якій мірі надання запевнень, скажімо, щодо належного правового титулу на акції / частки, на підставі статті 650¹ Цивільного Кодексу без вчинення покупцем дій щодо перевірки правдивості таких запевнень надаватиме реальну захищеність правам покупця.

Справа в тім, що у зазначеному рішенні суду міститься доволі важливе формулювання: "[…] Велика Палата Верховного Суду бере до уваги той факт, що, купуючи частку в товаристві з обмеженою відповідальністю розміром 99% статутного капіталу, ОСОБА_3 не був позбавлений можливості вчинити дії, спрямовані на перевірку законності дій ОСОБА_2 щодо її відчуження, зокрема (але не виключно) ознайомитися з приписами законодавчих актів у цій частині, вивчити статут ТОВ «БК «Укрбудмонтаж», частку в якому він придбав, та перевірити докази на дотримання права переважної купівлі іншим учасником товариства, не покладаючись на запевнення відчужувача частки."

У зазначені справі один із відповідачів (який виступав як набувач частки за договором купівлі-продажу) заявив зустрічний позов про визнання цього договору недійсним з підстав замовчування відповідачем - відчужувачем частки - обставин, які перешкоджали вчиненню правочину, а саме - існування переважного права на придбання спірної частки у іншого учасника товариства.

За канонами таких транзакцій, які регулюються, наприклад, англійським правом, заявлення претензії іншого учасника щодо порушення його переважного права на придбання частки дійсно становило би порушення гарантії / запевнення, яка, більше того, є титульною гарантією. Як наслідок, та за умови відсутності спеціальних контрактних положень щодо обізнаності покупця, таке порушення призводило би або до відшкодування втрат (indemnity), або ж навіть до розірвання договору на підставі порушення запевнення (rescind a contract based on a breach of representation) Тут детально не аналізуються відмінності цих концепцій та їх застосованість, виходимо з припущення "за інших рівних умов"..

Істотним у розглядуваному випадку є те, що Верховний Суд автоматично застосував концепцію обов'язку покупця розумно перевірити правдивість наданого запевнення. А це потенційно може створювати ризик для сторін транзакції, особливо для покупця. Наразі залишається чекати, яким чином правовий інститут запевнень щодо договору буде застосовуватися у світлі процитованого рішення. Але й разом з тим, не чекаючи формування такої судової практики, слід доволі акуратно та зважено прописувати транзакційну документацію, аби максимально зменшити ризик настання негативних наслідків для тієї чи іншої сторони.

Чи маємо динаміку з корпоративними договорами

Попри те, що корпоративні договори були впроваджені в українське законодавство вже більше як два роки тому, спори, які пов'язані з корпоративними договорами, досі на набули особливої "популярності" - ані в кількісному аспекті, ані в частині спектру тих правових питань, які можуть виникати у зв'язку з їх укладенням.

Наразі на радарі інтересу маємо Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2021 року (в якому, утім, питання щодо корпоративного договору розглядалися лише дотично та комплементарно до заявлених позовних вимог та суд апеляційної інстанції не досліджував правомірність укладення корпоративного договору) та Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2021 року (натомість, саме це рішення дійсно викликає інтерес, оскільки предметом розгляду якраз і була оцінка недійсності окремих положень корпоративного договору як таких, що не відповідають чинному законодавству. До речі, оспорюваний корпоративний договір був укладений саме між учасниками товариства та кредиторами, та його метою було забезпечити виконання учасниками своїх зобов'язань перед кредиторами).

В якості завершення

Як можна переконатися, 2021 рік став доволі продуктивним в частині формування цікавої судової практики в корпоративних спорах, а Верховний Суд прийняв цілу низку важливих рішень для роз'яснення суті окремих норм та формування усталеної судової практики.

Додатково до проаналізованих вище рішень слід згадати постанову щодо визначення моменту набуття прав на частку та прав з частки у товаристві, постанову, в якій суд проаналізував аспект добросовісності щодо реалізації переважного права на придбання частки, і нарешті, постанову, в які було проаналізовано позовну вимогу до товариства (в особі директора) зобов'язати скликати, організувати і провести загальні збори як ефективного способу захисту прав та інтересів учасника.

Потенційне значення кожного з цим рішень - величезне, а належне врахування підходів Верховного Суду (не лише текстуально, але й концептуально) при структуруванні відносин між акціонерами/учасниками безпосередньо може вплинути на ефективність захисту їхніх прав та інтересів, та навіть більше - допомогти запобігти виникненню спірних ситуацій в майбутньому.

На старт, увага, чорна п'ятниця! Отримайте першими вибухову пропозицію на рішення LIGA360 для виконання професійних завдань. На вибір надаються рішення для юристів, бухгалтерів, HR та PR-менеджерів, спеціалістів з безпеки. Залиште заявку до 26 листопада, щоб отримати знижку до 50%.