|
«Скрутки ПДВ» - це сленгове словосполучення, що означає - неправомірне формування витрат платника податку, за наслідком яких у платника з'являється право на штучний податковий кредит, що автоматично призводить до зменшення зобов'язання з ПДВ.
Намагання Державної податкової служби України побороти такий прояв як «скрутки ПДВ» фактично призводить до боротьби між ДПС та платниками податків в контексті відстоювання свого права на «витрати», тобто, завдання ДПС - визнавати витрати платників податків неправомірними, а завдання платників - доводити протилежне. І таку боротьбу ми маємо можливість спостерігати як під час проведення податкових перевірок, так і під час розглядів справ в суді за наслідками оскаржень податкових повідомлень-рішень.
З травня місяця 2020 року у нас набули чинності зміни до Податкового кодексу України за наслідком прийняття Закону України № 466-IX.
Так, законодавець докорінно змінив парадигму порядку проведення податкових перевірок, та на нашу думку, платники податків ще не повністю оцінили кардинальності таких змін. За наслідком таких змін вже почала формуватися судова практика, яку ми й розглянемо нижче.
НЕНАДАННЯ ДОКУМЕНТІВ ПІД ЧАС ПЕРЕВІРОК
Одним із популярних методів не проходження податкових перевірок платниками податків є ненадання документів та пояснень, та не проходження інвентаризації, фактично - ігнорування податкової перевірки. За наслідком вищезгаданих змін та аналізом актуальної судової практики, така стратегія сьогодні є помилковою.
Також, п. 44.6. ст. 44 ПК України, визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Другий апеляційний адміністративний суд у своєму рішенні 17 грудня 2021 рокупостановив:
«…Отже, наявність первинних документів під час проведення перевірки є необхідною умовою для підтвердження правомірності формування даних податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з обов`язком контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів. Ненадання платником податків відповідних документів прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними чи іншими компетентними органами.
Колегія суддів зазначає, що не зважаючи на те, що позивачем надані первинні документи до матеріалів справи, проте позивач не надав жодного доказу та не довів перед судом той факт, що ним були наданні до перевірки контролюючому органу, документи на підтвердження його господарських операцій…».
Фактично суд вже почав застосувати змінену норму ПК України щодо визнання документів відсутніми не на користь платників податків, що має змінити концептуально підхід суб'єктів господарювання до проходження перевірок.
Окрім згаданої норми ст. 44 ПК України, звертаємо увагу також на п.п. 17.1.6. п. 17.1. ст. 17 ПК України (права платника податків), який було доповнено правом платника податків за власною ініціативою подавати пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом.
Таким чином, законодавець неочевидно здійснив розподіл тягаря доведення вини між контролюючим органом та суб'єктом господарювання. Контролюючий орган має встановити вину платника податків, а платник податків має всіма доступними способами (пояснення, документи) довести свою правомірність.
ДЕФЕКТНІСТЬ ДОКУМЕНТІВ
Здавалося б, що успішною стратегією проходження податкових перевірок може бути - максимальне надання документів, пояснень та всіляке сприяння ревізорам у проведенні податкової перевірки. Та не забуваємо про одвічну боротьбу із скрутом ПДВ.
У випадку, коли суб'єкт господарювання наважується проходити податкову перевірку, ревізори намагаються знайти недоліки в документах саме з метою, щоб сформувати підстави для неприйняття цих документів до уваги, і як наслідок визнання витрат сформованими за наслідками таких господарських операцій нереальними та фіктивними, такими, що були вчинені лише з метою мінімізації податкового навантаження.
Щодо цієї ситуації, в 2021 році суди так само все ще залишаються на стороні платників податків, зазнаючи, що несуттєві недоліки в первинних документах не є підставою для зняття податкового кредиту.
Так, у своєму рішенні від 13 січня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:
«…Щодо посилань відповідача на неподання до перевірки товарно-транспортних накладних суд зазначає, що відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися). Певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер…».
РИЗИКОВИЙ КОНТРАГЕНТ
Окрім претензій до документів у податківців знайдуться питання й до контрагента, угоду з яким обов'язково визнають безтоварною/фіктивною, як наслідок суму по контракту виключають з витрат, з подальшим донарахуванням зобов'язань із сплати ПДВ та податку на прибуток. Розповсюджені міфи податківців про контрагентів:
- є учасником кримінальних проваджень;
- є фігурантом кримінальних судових справ;
- не знаходження за податковою адресою;
- ненадання відповідей на запити контролюючого органу;
- відсутність ознак здійснення підприємницької діяльності;
- відповідність критеріям ризиковості та віднесення до ризикових платників;
- негативна податкова історія;
- недостатня кількість у контрагента матеріальних, трудових, сировинних та буд-яких інших ресурсів;
- наявність у контролюючого органу іншої будь-якої негативної податкової інформації.
В пройдешньому році судова практика є послідовною з урахуванням попередньої вже сформованої. Суди,як і раніше, залишаються на стороні платників податків зазначаючи, що становище контрагента не впливає на формування податкового кредиту за наслідком вже зареєстрованої податкової накладної в ЄРПН.
З цього приводу Другий апеляційний адміністративний суд у своєму рішенні від 15 грудня 2021 року системно виклав узагальнену парадигму існуючої судової практики:
1. Щодо використання товарів/послуг за спірними правовідносинами
«…Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду…».
2. Щодо правового статусу контрагента
«…Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту…».
3. Щодо використання інформації про контрагента з інформаційних систем ДПС
«…Однак, посилання контролюючого органу на обставини, встановлені в ході зібраної щодо вказаного контрагента та його постачальників інформації з баз даних, колегія суддів визнає такими, що не ґрунтуються на нормах права, оскільки норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит або формування витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не інформацією, яка наведена в базах даних податкового органу і жоден нормативний акт не передбачає використання інформації з баз даних ДПС для визнання факту нереальності господарських операцій між суб`єктами господарської діяльності…».
4. Стосовно негативної податкової історії контрагента
«…Саме ж по собі невиконання контрагентом податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №807/2332/15, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Отже, чинне законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування. Законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів…».
5. Щодо участі платника податків у ланцюгу
«…Щодо висновку відповідача про нереальність операцій НВПП "Медпромсервіс" з ТОВ "Степ 21", не може обґрунтовуватись посиланням на операції третіх осіб, учасником яких позивач не виступав, оскільки він об`єктивно позбавлений можливості досліджувати питання походження товару та послуг по всьому ланцюгу його поставки їх надання.
Таким чином, платник податку може нести відповідальність лише за ті порушення податкового законодавства, що вчинені безпосередньо ним або за його участі, що узгоджується із принципом індивідуального характеру юридичної відповідальності, закріпленому у ч. 2 ст. 61 Конституції України.
Колегія суддів зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку…».
РЕАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ
Не дивлячись на те, що судова практика не ставить у залежність формування права на податковий кредит від поведінки та добросовісності контрагента, в той же час суди звертають на необхідність досліджувати реальний економічний ефект по операціям щодо яких виникли сумніви:
- реальність господарської операції;
- фактичне здійснення господарської операції;
- рух активів за наслідком вчинення такої операції;
- зміна майнового стану платника податків за результатами вчинення операції.
Зокрема, у своєму рішенні 14 грудня 2021 року Верховний Суд визначив:
«…Так само і витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків…».
Варто окремо акцентувати увагу на тому, що у разі, якщо контролюючий орган вважає, що платником податків було вчинено нереальну господарську операцію, то обов'язок доказування покладається саме на контролюючий орган. У вище згаданому судовому рішенні Верховний Суд зазначає:
«…При цьому слід зазначити, що в акті перевірки суб`єктом владних повноважень не зазначено жодних належних та допустимих доказів про відсутності фактичного виконання позивачем господарських операцій за укладеними договорами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету укладеного договору з напрямом господарської діяльності позивача або його контрагентів, що зумовило необґрунтованість і невідповідність закону висновків суб`єкта владних повноважень про порушення позивачем норм податкового законодавства.
Законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та допустимими доказами…».
Не пропустіть жодної важливої зміни ваших партнерів та конкурентів. Налаштуйте розширений моніторинг на ІТ-платформі LIGA360, та отримуйте сповіщення про зміни ЄДР, відкриті провадження чи участь компаній у тендерах. Замовте презентацію LIGA360 для керівників, юристів та служби безпеки прямо сьогодні.
