Положення про неконкуренцію (non-compete clauses) в українських реаліях використання трудових ресурсів

Чи можна наразі включати в трудові договори і використовувати положення про неконкуренцію або так звані non-compete clauses? Це питання викликає чимало дискусій. Читайте далі, щоб дізнатися про особливості регулювання non-compete clauses в Україні та про те, як краще використовувати такий юридичний інструмент.

Що таке положення про неконкуренцію?

Положення про неконкуренцію - це положення договору (контракту), відповідно до яких працівник погоджується не працювати на конкурентів свого роботодавця (групи роботодавця), а також не здійснювати будь-якої діяльності, яка конкурує або може конкурувати з діяльністю роботодавця протягом певного періоду часу та на певній території.

У більшості європейських країн та в США застосування non-compete clauses - досить розповсюджена практика. В Україні ж застосування такого юридичного інструменту все ще не достатньо врегульоване. Втім, більшість міжнародних та великих локальних компаній намагаються включити такі положення про неконкуренцію до трудових договорів зі своїми працівниками, а особливо - з представниками менеджменту.

Українські суди дуже прискіпливо ставляться до включення положень про неконкуренцію до трудових договорів. На думку суддів, наявність non-compete clauses в таких договорах прямо суперечить Конституції України. Йдеться про статтю 43, яка передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також статтю 42, яка гарантує кожному право на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.

Є лише поодинокі приклади позитивної практики застосування положень про неконкуренцію. Наприклад, апеляційний суд Тернопільської області у своєму рішенні за однією зі справ наголосив, що трудовий контракт може передбачати невигідні для працівника умови. Зокрема, суд наголосив, що зобов'язання працівника не виконувати протягом 3-х років після звільнення роботу, конкурентну по відношенню до послуг, що надає відповідач, без його згоди, не суперечать законодавству про працю, адже не встановлюють жодних обмежень позивача після припинення трудових відносин з відповідачем виконувати будь-яку іншу роботу, окрім хімчистки одягу Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2017 року у справі № 607/1440/17-ц.

Що важливо знати при застосуванні положень про неконкуренцію?

Наразі положення про неконкуренцію, що є частиною трудового договору, найімовірніше будуть визнані судом недійсними, оскільки погіршують становище працівників, тому на практиці включення таких положень до трудового договору буде мати здебільшого «психологічний» характер.

Це одна з причин, чому роботодавці часто укладають саме цивільно-правові, а не трудові договори, зі своїми працівниками, адже в такому договорі простіше прописати особливі умови співпраці. Відтак, оскільки між сторонами виникають не трудові відносини, включити non-compete clauses до цивільно-правових договорів буде цілком доречно.

Як ефективно прописати положення про неконкуренцію: 6 практичних парад

1) Вид та форма договору

Оптимальний варіант - укласти цивільно-правовий договір (окремо від трудового). В його умовах варто прописати, що на виконавця буде покладатися обов'язок утриматися від вчинення певних дій (наприклад, не конкурувати у тій самій галузі, не наймати для свого бізнесу чи нового місця роботи працівників, які працюють в компанії замовника, тощо), а також визначити конкретний період часу та географічні рамки, на які пошириться дія договору. Замовник при цьому зобов'язується заплатити за це відповідну компенсацію. Будь-які угоди щодо неконкуренції мають бути викладені у письмовій формі та підписуватись окремо від трудового договору.

2) Сфера дії та строки обмежень

Часто роботодавці прописують обмеження для працівника досить широко, а це фактично виключає можливість працівника працювати в певній галузі або ж професії. Саме ця невизначеність часто є підставою для того, аби суд визнав положення про неконкуренцію недійсними. Тому важливо завжди чітко визначати конкретний перелік дій/сфер діяльності, на які розповсюджується дія non-compete clauses. Водночас не варто обмежувати конкурентну діяльність КВЕДами, адже конкуруючу діяльність можна здійснювати опосередковано (наприклад, дружина є учасником компанії, яка займається конкуруючою діяльністю).

3) Компенсація

Один із дієвих інструментів - встановити компенсацію (оплату) виконавцю на період дії відповідної угоди/договору та порядок її виплати. Така компенсація є своєрідним заохоченням для виконавця, щоб він чи вона дотримувалися положень, якими встановлені обмеження щодо неконкуренції.

4) Штрафи

Потрібно також прописати суму штрафу, який виконавець буде зобов'язаний сплатити у разі недотримання положень щодо неконкуренції. Такі положення не лише зводяться до превентивного або психологічного фактору стосовно сторони, яка взяла на себе зобов'язання не конкурувати, а й мають практичне застосування.

5) Відсутність прямих заборон

Не варто прописувати у договорі категоричні заборони на кшталт «не має права», «не може» тощо. Натомість краще вказати, які обов'язки бере на себе особа, наприклад, утриматися від вчинення певних дій.

6) Право іншої країни

Для того, щоб положення про неконкуренцію дійсно виконувалися, до них можна застосувати право іншої країни, в якій положення про неконкуренцію є дозволеними (наприклад, укласти цивільно-правовий договір із учасником-нерезидентом компанії, де працює працівник).

Договори про неконкуренцію в ІТ секторі

Невизначеність з приводу використання положень/договорів про неконкуренцію були дещо врегульовані з прийняттям нового законодавства, що поширюється на сферу ІТ.

Відтак, з набранням чинності Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (надалі - «Закон»), запроваджена можливість укладати договори про утримання від вчинення конкурентних дій у сфері ІТ. Відтепер їх дозволено укладати з фахівцями, тобто працівниками за трудовим договором чи гіг-спеціалістами резидента Дія Сіті, або фізичними особами (у тому числі підприємцями), залученими резидентом Дія Сіті на підставі іншого цивільно-правового чи господарсько-правового договору про виконання робіт (надання послуг). Відповідно до такого договору фахівець зобов'язаний не здійснювати будь-яких конкурентних дій стосовно резидента Дія Сіті. Договір є відплатним, тобто особа має отримувати компенсацію за утримання від неконкуренції, та має укладатися в письмовій формі.

Закон передбачає такі істотні умови договору про неконкуренцію:

• строк зобов'язання, що припиняється не пізніше спливу 12 місяців з дня припинення трудових, цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між фахівцем та резидентом Дія Сіті;

• територія, на яку поширюється дія зобов'язання;

• вичерпний перелік видів діяльності, що вважаються конкуруючою діяльністю, та/або осіб, які здійснюють конкуруючу діяльність;

• матеріальні блага, які фахівець отримує у відплату за зобов'язання утримуватися від вчинення конкурентних дій.

Законом також передбачено, що відмова фахівця від укладання договору про неконкуренцію не може бути підставою для припинення трудового договору чи гіг-контракту.

Сподіваємось, що найближчим часом норми щодо можливості укладення договорів про неконкуренцію будуть імплементовані у загальне трудове законодавство щодо всіх роботодавців.

Юлія Блешмудт, юрист ЮФ INTEGRITES

Софія Мовчанець, молодший юрист ЮФ INTEGRITES