Реформа захисту прав споживачів: що змінить новий євроінтеграційний Закон?

10 червня 2023 року Верховна Рада України ухвалила в цілому євроінтеграційний законопроєкт №6134 “Про захист прав споживачів”. Попередній Закон України “Про захист прав споживачів” (№ 1023-ХІІ) був прийнятий ще в 1991 році Верховною Радою УРСР та, незважаючи на численні зміни та доповнення, наразі не відповідає європейській системі захисту і є застарілим. 

Передумови прийняття 

За словами авторів законопроєкту, він був розроблений з метою наближення національного законодавства про захист прав споживачів до законодавства Європейського Союзу та гармонізації системи захисту прав споживачів в Україні з принципами, підходами та практиками ЄС. 

Головною передумовою змін є підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифіковану Верховною Радою України у вересні 2014 року, відповідно до якої Україна взяла на себе зобов'язання забезпечити високий рівень захисту прав споживачів та досягти сумісності між системами захисту прав споживачів України та ЄС. 

Крім цього, прогалини законодавства спричиняли численні порушення прав споживачів, зокрема у сфері електронної торгівлі, захисту прав при гарантійному обслуговуванні та обігу харчової продукції. Наприклад, Закон № 1023-ХІІ з 2014 року не поширюється на сферу обігу харчової продукції. Як наслідок, тривалий час залишались незахищеними права споживачів у випадку порушення умов договору поставки харчової продукції, умов щодо позначення ціни, вільного вибору форм оплати тощо. Законодавець визнає, що норми Закону № 1023-ХІІ не пристосовані до сучасних реалій і або не працюють, або є занадто обтяжливими для суб'єктів господарювання. 

З дня набрання чинності новим євроінтеграційним Законом (проєкт №6134) застарілий Закон України “Про захист прав споживачів” (№ 1023-ХІІ) втрачає свою чинність.  

Які зміни запроваджує новий Закон? 

1. Врегульовано сферу електронної торгівлі 

Це одна із найважливіших змін, що покликана захистити права споживачів у випадку придбання товару неналежної якості в інтернет-магазинах та надати додаткові гарантії для повернення коштів покупцям.  

В межах нового Закону законодавець вводить поняття автоматизованої системи перевірених продавців, що буде складовою частиною Єдиного державного веб-порталу для споживачів у сфері електронної комерції (так званий Портал е-покупець). Цей Портал допоможе здійснювати збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання споживачам інформації про суб'єктів електронної комерції, а також проводити необхідну комунікацію. 

Для посилення контролю за суб'єктами господарювання в сфері електронної комерції також вводиться поняття перевіреного продавця. Такий статус можна отримати після електронної ідентифікації, перевірки відомостей про суб'єкта та здійснення реєстрації на Порталі.   

Очікується запровадження додаткових вимог щодо діяльності інтернет-магазинів, зокрема визначено перелік інформації про продукцію та суб'єкта господарювання, яку він повинен надавати споживачам при здійсненні електронної торгівлі. Крім цього, пропонується надати визначення маркетплейса - електронного торговельного майданчика, а також прайс-агрегатора - електронний сервіс для порівняння продукції в розумінні Закону України “Про електронну комерцію”. 

2. Визначено сфери, на які не поширюється законодавство про захист прав споживачів, серед яких: 

• обіг об'єктів, вилучених або обмежених в цивільному обороті; 

• правочини, що підлягають нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації; 

• правочини, що стосуються грального бізнесу (парі, тоталізатори, будь-які азартні ігри та лотереї); 

• надання медичних, соціальних і адміністративних послуг; 

• будівництво чи значне переобладнання будівель, а також оренди житлових приміщень; 

• реалізація майна, на яке звернено стягнення. 

Разом із цим, новий Закон вперше закріплює принципи захисту прав споживачів, зокрема принцип пріоритетності прав та інтересів споживачів перед будь-якими іншими інтересами і цілями суб'єктів господарювання, а також прийняття рішення на користь споживача у випадку неоднозначності в тлумаченні норми закону чи договору між суб'єктом господарювання та споживачем. 

3. Скасовується вимога щодо створення і утримання обмінного фонду товарів 

З набранням чинності євроінтеграційного Закону “Про захист прав споживачів” скасовується обов'язок суб'єктів господарювання утримувати обмінний фонд товарів. Нагадаємо, що до цього продавці на час ремонту товару неналежної якості були зобов'язані надавати споживачеві аналогічний товар із обмінного фонду. Це створювало додаткове фінансове навантаження на продавців для закупівлі і утримання таких товарів. Новий Закон надає споживачу право на заміну товару на аналогічний, наявний у суб'єкта господарювання, якщо ремонт придбаного товару потребує більш ніж 14 календарних днів.   

4. Запроваджується електронна форма гарантійних документів 

Таким чином, документи, що підтверджують гарантійні зобов'язання можуть надаватись в електронній формі, яка прирівнюється до звичної паперової.   

5. Оновлено регулювання в частині забезпечення права споживачів на інформацію про продукцію 

Новий Закон встановлює 9 груп відомостей, за наявності яких інформація про продукцію вважатиметься повною і достовірною. Відтепер виробники зобов'язані надавати власний номер контактного телефону, а також найменування, номер контактного телефону та місцезнаходження суб'єкта господарювання, відповідального за прийняття та розгляд вимог про виконання гарантійних зобов'язань та комерційної гарантії або інших скарг споживачів, якщо він не є виробником. Разом із цим, Закон не містить вимоги щодо спеціального позначення про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів.  

Цікаво, що такі вимоги до інформації не поширюються на харчову продукцію та корми, оскільки для них зберігає чинність спеціалізоване регулювання. Однак, інші положення нового Закону поширюються на сферу захисту харчової продукції в частині економічних прав споживача. 

Важливим нововведенням є те, що інформація про назву товару чи харчового продукту, дані про основні споживчі властивості, що розміщуються на поверхні, яка має найбільшу площу або на упаковці чи етикетці не може надаватися державною мовою держави-агресора або держави-окупанта, не повинна приховуватися або спотворюватися іншою текстовою чи графічною інформацією. Однак, за потреби така інформація може дублюватись іншими мовами поряд із державною. Звертаємо увагу, що розмір шрифту, яким наноситься інформація державною мовою, не може бути меншим за розмір шрифту, яким наноситься інформація іншою мовою. 

Щодо способів поширення інформації, то вона може розміщуватись в місці реалізації та доводитись до споживача за допомогою засобів дистанційного зв'язку, наприклад на офіційних веб-сайтах виробника чи продавця. При розміщенні інформації в інтернет-магазинах слід звертати увагу на доступність інформації для розуміння вразливими категоріями споживачів, зокрема особами з вадами розумового чи фізичного розвитку. 

Крім цього, виробники чи продавці можуть надсилати інформаію про товар безпосередньо споживачу на його електронну адресу чи за номером телефону, за умови отримання попередньої згоди на отримання повідомлень.  

6. Закріплюються нові підходи до тлумачення нечесної комерційної практики 

В попередній версії Закону “Про захист прав споживачів” існувало поняття нечесної підприємницької практики, що за змістом об'єднувало прояви недобросовісної конкуренції, а також діяльність, що вводить споживача в оману та є агресивною. Натомість новий Закон вводить поняття нечесна комерційна практика - практика, здійснення якої завдає (може завдавати) шкоди економічним інтересам або спотворює економічну поведінку поживача щодо певної продукції та, зокрема, спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, вводить споживача в оману або є стосовно нього агресивною. Тобто, законодавець використовує ширший підхід, що в першу чергу бере до уваги оцінку впливу на економічні інтереси споживачів. При цьому закріплюються наступні критерії, за якими визначається чи є комерційна практика нечесною: 

• комерційна практика негативно впливає на здатність споживача приймати будь-яке свідоме рішення щодо наміру та умов придбання продукції, яке він не прийняв би за інших умов; 

• комерційна практика не відповідає або суперечить усталеним стандартам, нормам та/або правилам професійної сумлінності. 

Звертаємо увагу, що правочини, здійснені з використанням нечесної комерційної практики, є недійсними. 

Окремою статтею встановлюються вимоги до комерційної практики із врахуванням потреб вразливих категорій населення через їх вік, вади розумового або фізичного розвитку. Суб'єкти господарювання повинні враховувати особливі характеристики такої групи споживачів та високу ймовірність здійснення споживачами такої групи несвідомого вибору або допущення помилки під час укладення правочину щодо обставин, які мають істотне значення.  

Якщо ж виробник чи продавець не враховує таку вимогу, то вважається, що він свідомо провадить нечесну комерційну практику стосовно вразливих груп споживачів.  

Разом із тим, закріплюється виняток, відповідно до якого такі вимоги не стосуються правомірної рекламної діяльності. Наприклад, використання в рекламі висловів, що не повинні сприймати буквально, - не відноситься до нечесної комерційної практики.  

Також досить детальне регулювання присвячено оманливій комерційній практиці та закріплено такі її ознаки: 

1. Здійснюється у спосіб, який впливає (може вплинути) на наміри або змушує споживача прийняти невиправдане рішення про придбання продукції, яке в іншому (протилежному) випадку він не прийняв би, - фактично дублюється положення про нечесну комерційну практику; 

2. Передбачає: 

а) будь-яке пропонування продукції, яке створює можливість сплутати продукцію з іншою продукцією, торгівельною маркою або іншими ознаками конкурента; 

б) дії суб'єкта господарювання, що не відповідають кодексу поведінки (якщо суб'єкт заявляє про приєднання до такого кодексу). 

Поряд із “оманливою комерційною практикою” вводиться поняття “комерційної практики, що вводить в оману”, тобто практика, під час провадження якої: 

1. Суб'єкт господарювання не надає суттєвої інформації про продукцію або приховує, надає несвоєчасно чи надає у нечіткий, незрозумілий чи двозначний спосіб інформацію про продукцію, необхідну споживачу для ознайомлення до моменту прийняття ним зваженого рішення про купівлю продукції; 

2. Поширюється неправдива інформація - інформація, що не відповідає дійсності або викладена у спосіб, що має або може мати наслідком її неправильне сприйняття споживачем. 

Крім цього, досить детально перераховано види комерційної практики, що вводить в оману, серед яких цікавими нововведеннями є: 

• представлення встановленого законодавством права споживача як наданого продавцем продукції привілею;  

• хибне твердження, що продукція може вилікувати захворювання або має інші лікувальні якості (крім лікарських засобів та медичних виробів); 

• опис продукції словами “безкоштовно”, “безоплатно” або іншими аналогічними за змістом, якщо споживач несе більші витрати, ніж неминучі витрати на доставку такої продукції; 

• включення до маркетингових матеріалів, рахунка-фактури або аналогічного документа, який передбачає оплату продукції, що створює у споживача хибне враження, ніби він уже замовив продукцію; 

• оплату продукції, що створює у споживача хибне враження, ніби він уже замовив продукцію; 

• виведення за результатами пошукового запиту споживача в Інтернеті інформації про запитувану продукцію у вищий рейтинг без зазначення, що це є рекламою або що досягнення високого рейтингу продукції за результатами пошуку в Інтернеті оплачено суб'єктом господарювання; 

• твердження про те, що відгуки про продукцію надаються споживачами, які придбали чи використовують таку продукцію, без перевірки достовірності походження таких відгуків. 

Таким чином новий Закон значно посилює регулювання в цій частині захисту прав споживачів та встановлює для суб'єктів господарювання підвищені вимоги та обмеження. Позитивним є також визначення вичерпного переліку видів агресивної комерційної практики, на відміну від попередньої редакції. З набуттям чинності законопроєктом агресивною практикою вважатиметься, зокрема систематичне ігнорування звернень споживача для створення перешкод у реалізації його прав, повідомлення, що відмова від придбання продукції негативно позначиться на роботі або благополуччі споживача чи створення хибного враження про виграш або вигоду. 

7. Розширено повноваження Держпродспоживслужби 

Відтепер якщо суб'єкт господарювання, що не розмістив на веб-сайті достовірну інформацію про власне найменування та місцезнаходження, то Держпродспоживслужба, як компетентний орган, може звернутися до провайдерів інтернет-послуг щодо обмеження доступу до такого веб-сайту (або частини веб-сайту чи програмного забезпечення).  

8. Участь громадських об'єднань у захисті прав споживачів 

Новий Закон закріплює законодавчу основу для створення та діяльності громадських об'єднань в сфері захисту прав споживачів. Серед іншого такі громадські об'єднання отримують право подавати до суду позови з питань захисту прав споживачів, у тому числі щодо невизначеного кола споживачів. 

Отже, новий Закон “Про захист прав споживачів” допоможе наблизити національне законодавство в сфері захисту прав споживачів до принципів та практик ЄС. Набуття чинності цим Законом значно підвищить рівень захисту прав споживачів у сфері електронної торгівлі. Крім цього, оновлене регулювання зменшує ризики нечесних комерційних практик, зокрема у сфері електронної комерції, оскільки суб'єкти господарювання матимуть рівні умови для здійснення електронної торгівлі та чесної конкуренції.